Замість дитячих будинків — сім’ї для дітей
З кожним роком в Україні збільшується чисельність дітей-сиріт, напівсиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей вулиці. Більшість з них органи опіки направляють на виховання в інтернати, але забезпечити належну підготовку дитини для самостійного життя в суспільстві інтернатна система навряд чи здатна. Для розв’язання цієї проблеми в Україні останнім часом стали більше уваги приділяти розвитку «сімейних форм» дитячих будинків.
На Київщині створено 15 дитячих будинків сімейного типу. В них виховується 185 дітей, і серед них — 125 прийомних. Усі ці сім’ї минулого тижня зібралися в оздоровчому таборі «Космос» (Броварський район, село Пухівка) на обласне свято «Нас багато в мами й тата». Акцію було влаштовано управлінням у справах сім’ї та молоді Київської облдержадміністрації, Міжнародною організацією «Надія на житло для дітей», Всеукраїнським благодійним фондом Надії і Добра. Для дітей було підготовлено розважальну програму, а для дорослих — лекції, тренінги, психологічні консультації, «круглі столи» для обміну досвідом. На свято приїхали ще 6 сімей, які виявили бажання створити дитячі будинки сімейного типу. Кореспонденти «Дня» побували на цьому святі і познайомилися з цими надзвичайними багатодітними сім’ями.
Сергій та Тетяна Абаєви мають чотирьох рідних дітей — двох синів (21 та 10 років) та двох доньок (18 та 15 років). Два роки тому вони взяли у свою сім’ю на виховання ще вісім дітей, з яких четверо — дошкільнята. У будні зранку після сніданку всі члени розходяться по роботах — у дитячий садок, школу. Вдома залишається мама з дворічною Раєчкою. Батько має свою роботу, а також турбується про забезпечення продуктами своєї великої родини. Тетяна Абаєва розповіла, що перше, над чим вони з чоловіком почали працювати, створивши дитячий будинок у своїй сім’ї, було згуртування дітей в один колектив. Згуртовували тим, що намагались з дітьми більше грати. Останнім у цю сім’ю потрапив п’ятнадцятирічний Сергій, але було вирішено віддати його на виховання до рідної бабусі. По дорозі до бабусі хлопчик втік і повернувся до прийомної сім’ї Абаєвих. Він не відповів на запитання кореспондента стосовно повернення, а тільки весь час обнімав названу маму і сором’язливо посміхався. Цікаво, що рідні діти не заперечували, коли батьки вирішили виховувати й інших дітей, бо вважали себе вже дорослими. Сьогодні старша дочка Абаєвих Марина здобуває в педінституті фах психолога і мріє стати вихователем.
Увагу кореспондентів «Дня» на святі привернула сім’я, де майже всі діти були зовсім маленькими. Це була сім’я Бостанів, в якій чотири усиновленi дитини, п’ять прийомних та одна біологічно рідна дочка- студентка. Семирічні хлопці з цієї сім’ї, як галантні дорослі чоловіки, відкривали перед жінками двері і запрошували проходити. Якщо не рахувати старшої дочки, що навчається у вузі, та прийомної п’ятнадцятирічної Лесі, то «найстаршими» виявляться троє першокласників. Ці першокласники два роки тому ще не розмовляли, а сьогодні встигають в школі на рівні своїх однолітків. Трирічна Аліна півтора роки тому вмирала в лікарні, а на святі була жвава гарнесенька дівчинка. Досвід цієї сім’ї унікальний в плані не тільки фізичного оздоровлення обділених долею дітей, а й інтелектуального та духовного розвитку.
В цілому по Україні сьогодні створено 91 будинок сімейного типу і досвід кожної такої сім’ї заслуговує на увагу. Дитячий будинок сімейного типу — це відносно нова форма опіки над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування. Десятилітній досвід діяльності таких будинків в Україні свідчить, що це досить ефективний шлях розв’язання проблеми сирітства.
Враховуючи те, що для створення будинку сімейного типу потрібно брати на виховання від 5 до 10 дітей (з урахуванням рідних), було проведено експеримент по створенню прийомних сімей, де загальна кількість дітей не перевищуватиме п’яти чоловік, і на виховання може братись в сім’ю навіть одна дитина. Ці форми утримання дітей-сиріт відрізняються від традиційного усиновлення та опіки тим, що держава виділяє кошти на утримання дітей, що беруться на виховання в прийомну сім’ю або в будинок сімейного типу. Зрозуміло, що впровадження нового завжди потребує розв’язання великої кількості проблем. В даному випадку це проблема житла для дітей, яким виповнилося 18 років, бо вони в цьому віці втрачають статус вихованця дитячого будинку, це розробка методики підбору та передачі дітей на виховання та інше. Всі ці питання мають бути враховані законодавцями.
