ЗАПИТАННЯ «Дня»

Валентина КИРИЛОВА , директор видавництва Соломії Павличко «Основи»:

— Жлобство — суто людська хронічна хвороба, наявність якої в себе кожен індивід категорично заперечує. Певною мірою жлобство схоже на алкоголізм. Так само, як алкоголік завжди каже: «Я здоровий, як схочу кинути пити — кину», жлоб теж ніколи не визнає себе жлобом. Хоча різниця між алкоголізмом і жлобством в тому, що алкоголізм виліковується, жлобство — ніколи.

Жлобство є загальнолюдською рисою й притаманне людям незалежно від расової приналежності, місця проживання, віросповідання і, тим паче, від соціального статусу. Можна визначити певні риси людини-жлоба: невміння і небажання оцінювати свої вчинки і хоча б інколи дивитися на себе очима інших; нечесність; пиха; невиправдана жадність; брак знань.

Безперечно, в моєму житті не обходиться без жлобів. Останнім досвідом, який дуже запам’ятався, було моє вимушене двотижневе проживання в англійській родині, два члени якої для мене були відвертими хамовитими жлобами.

Моя позиція в даному разі вкрай проста: якщо можна не мати справ з такою людиною — обійди її, якщо змушений спілкуватися — абстрагуйся.

Важливо розуміти, що поняття жлоба и жлобства дуже суб’єктивне й не виключено, що даючи характеристику людині-жлобу одночасно отримуєш таку ж. Варто лише свою оцінку тримати при собі, нехай кожен оцінює сам, інакше будеш виглядати відвертим жлобом.

Володимир ПАНІОТТО , доктор філософських наук, директор Київського міжнародного інституту соціології, професор НаУКМА:

— Мені здається, що «жлобство» — це слово, яке ми запозичили з російської мови (раніше його в нас не було). Я навіть не знаю, звідки воно походить. Я думаю, що нині це поняття припускає дуже різні тлумачення. На мій погляд, це щось протилежне інтелігентності (якщо «неінтелігентність» — це начебто середня позиція і відповідне їй слово, то «жлобство» саме щось протилежне). Інтелігентність передбачає два параметри. Перший — рівень освіченості людини, рівень культури тощо. Але тільки цього недостатньо: людина може бути освіченою, але при цьому все одно неінтелігентною. Тому другий параметр — це тактовність, толерантність, повага до інших людей. І от відсутність, точніше, не відсутність цих рис характеру, а цілковиту протилежність цим рисам характеру і заведено тепер, як мені здається, називати жлобством. А щодо того, чи зустрічався я із цим, то, чесно кажучи, рідко зустрічаюся: в громадському транспорті я практично не їжджу, а на роботі мене жлоби не оточують. Але іноді із цим явищем усе-таки доводиться стикатися: ось, наприклад, під час однієї з поїздок залізницею виявилося, що наші місця вже зайняв батько із сином-хлопчаком (у них були квитки на ті ж місця). Він потер руки і з щирою радістю на обличчі сказав: «Ну, ви тепер побігаєте». Ось те, що ця радість була такою щирою (від того, що він виявився таким завбачливим, прийшов раніше, і тепер йому не треба бігати, а хтось побігає) і було виявом того самого «жлобства».

Вікторія ПОСМІТНА , семиразова чемпіонка України з пауерліфтингу, заслужений майстер спорту:

— На мій погляд, жлобство проявляється, насамперед, у дрібницях. Найбільше мені, наприклад, не подобається, коли людина щось шкодує для себе, — якщо людина скупа стосовно себе, якщо вона себе обмежує в чомусь, то ця людина — жлоб. Природно, таких людей я не називаю цим словом. Просто намагаюся тримати їх на відстані (мені здається, цих людей уже не виправити). Такі люди, котрі обмежують себе, собі ж, у першу чергу, і роблять гірше: дуже шкода іноді буває людини, яка не дозволяє собі випити, наприклад, склянку соку, тому що вона коштує, припустімо, одну гривню вісімдесят копійок (хоч я знаю, що вона може собі це дозволити). Якщо людина поводиться так стосовно себе, то що вже казати про її ставлення до інших людей?

Оксана ЗАБУЖКО , письменниця:

— Я думаю, що, либонь, це суміш хамства і переконаного невігластва. Тобто того невігластва, яке і знати не хоче нічого іншого, крім свого «я» — свого великого, товстого, жирного «я». І приклади цьому ми бачимо повсякчас: не те, що на вулицях (якби ж то тільки на вулицях!), а на екрані телевізора, в українській політиці, в українській культурі — абсолютно в усьому. Тобто куди не піткнешся, жлобство є керівним принципом нашого життя. У нас, як на мене, затрачена (не тільки в управлінській сфері, а взагалі на всіх рівнях інституційного життя — саме інституційного, не приватного) елементарна віра в те, що людину може обходити будь-що, крім власних, знову ж таки жлобських, тобто шлункових, інтересів. На людину, яка хоче щось зробити, висловлюючись римським терміном, «для загального добра», просто дивляться, як на ідіота. Одразу виникає підозра: а що вона з цього хоче собі «урвати»? А якщо людина каже: «При чому тут «урвати»? Давайте подивимося, що ми могли би зробити разом, тому що є така і така можливість», то, відповідно, з’являється зустрічний вогник в очах — а що я з цього буду мати? Якщо нічого, так вас просто не чують. Це і є жлобство — явище більш, ніж повсякденне. Хочете виразний приклад? Будь ласка — культурна політика української держави в книговидавничій сфері. Це приклад того, як жлобство обертається економічними втратами в масштабах цілої країни.

Володомир ВОЙТЕНКО , доктор медичних наук, професор:

— Ні в словнику російської мови Даля, ні в українському словнику Грiнченка слів «жлоб» і «жлобство» немає. Але, виходячи із власної практики, ми всі собі приблизно уявляємо, що це таке. Я б дав визначення жлобства, як агресивного невігластва. Ми можемо зіткнутися з ним у трамваї, на вулиці, але не це є головним. Головним є те, що характеризує жлобство у суспільному житті. І, як на мене, започаткували це більшовики. Більшовик — це завжди жлоб, і навіть перший у нашій історії відомий жлоб — то матрос Железняк, який сказав на Установчих зборах: «Караул устал». І пішло, і пішло, і пішло... Мабуть, дуже близько слова «жлоб» і «жлобство» відносяться до того, що характеризують словами «хам» і «хамство», а Хам, як відомо із Біблії, — то людина, яка сміялась над наготою свого батька.

В сьогоднішній нашій ситуації жлобства маємо поверх голови. Йдеться, скажімо, про те, коли дуже високий начальник усім начальникам, меншим за себе, каже «ти». Мені видається, що оце жлобство у нашому суспільному житті є однією з головних перепон на нашому шляху до цивілізації. Я, до речі, колись мав можливість розмовляти на цю тему з одним японським підприємцем. Так він мені сказав, що в них нічого такого і близько немає, а якщо старший начальник людину хоче принизити, він до неї звертається підкреслено ввічливо (!), а не використовує оце все, що характеризує жлобів. Як на мене, то сьогодні найбільші ознаки жлобства маємо в армії (так завжди було, дуже шкода, але так воно і лишилося) і в наших адміністративних органах, які начебто нами керують, а насправді не знають, що з нами робити, і через це матюкаються.