ЗАПИТАННЯ «Дня»

Євген УТКІН, президент корпорації «Квазар-Мікро»:

— Використати нову геополітичну ситуацію, що утворилася внаслідок політики нових президентів США та Рос ії, нову ситуацію в Європі для реалізації моделі, яку свого часу втілила в життя Ірландія у трикутнику США— Європа—Велика Британія. Ірландія увійшла до Європейського союзу, стала мостом для проникнення передових американських технологій на ринок Євро пи, з великою частиною доданої в Ірландії вартості, й зберегла добрі, але незалежні відносини з Великою Британією.

Василь СТОЯКІН, політолог (Дніпропетровськ):

— Чесно кажучи, нині інтерес України, на мою думку, полягає в тому, щоб дожити до березня 2002 року, а там — розберемося.

Євген ГОЛОВАХА, головний науковий співробітник Інституту соціології:

— Коли задається таке запитання, то відразу на думку спадає дуже багато банальних міркувань, які із задоволенням хотілося б перерахувати. Національний інтерес України полягає в тому, щоб вона увійшла до сім’ї розвинених європейських країн, встановила рівноправні й взаємовигідні відносини з Росією, щоб в Україні було створено правову державу, а економічне становище дозволило підвищити рівень життя. Але так відповісти може навіть людина, яка читала підручники з політології й цікавиться пресою, але я вважаю, що все це, безумовно, — інтереси будь-якої держави, що претендує на те, щоб бути сучасною й цивілізованою. Але є й такі інтереси, які слід реалізувати для того, щоб ці поняття, які поки ще абстрактно звучать для нас і про які я говорив, з’явилися, або хоча б з’явилася перспектива втілення їх у життя. В моєму розумінні, от такий безпосередній інтерес полягає зараз у націоналізації держави. Річ у тім, що так історично склалося, що після розвалу СРСР і створення СНД приватизовано було не лише підприємства, квартири, а, на жаль, приватизовано було й саму державу. Може, про це можна говорити дещо алегорично, але в цьому є великий сенс, оскільки практично кожне місце в держструктурі було начебто приватизоване держслужбовцями й стало джерелом їхнього добробуту та забезпечення досить високого рівня життя в умовах, коли зарплати були дуже невисокими. От через цю «приватизацію» держави говорити про інтерес України як держави дуже складно, оскільки вона не є носієм цілісної й спрямованої ідеї.

Друга обов’язкова умова — це створення абсолютно незалежної юридичної системи. Радянська система породила явище судової залежності від влади, й вона досі збереглася в нас. У мене є тверде переконання, як добитися такої незалежності: ми повинні сформувати потужний прошарок юристів- професіоналів, які матимуть найвищий статус у суспільстві, професійну гордість, професійну свідомість. Це має бути еліта найвищого класу, яка зневажатиме все, що пов’язано з порушенням закону, яка не боїться нікого й нічого, прошарок людей, які готові навіть загинути за те, щоб закінчилася влада корумпованих чиновників. Але має бути ще й відповідний престиж цих суддів, я б навіть сказав, що все найкраще з інфраструктури, наявної в суспільстві, слід віддати їм.

От за таких двох умов, гадаю, в нас з’явиться свій державний інтерес і своя національна ідея.

Дмитро КИСЕЛЬОВ, ICTV:

— Нині національний інтерес України полягає в швидкому економічному зростанні й стабільній державі. Я б сказав, що успіх зумовлює її економічне зростання. Ця формула має лише дві складові — низькі податки й справедливі суди. Більше нічого не треба.

Мирослав ПОПОВИЧ, філософ:

— Я наведу тільки один приклад. Це приклад держави, яка має схожі з нашими національні кольори (жовто-блакитні) — Швеції. Так от: для того, щоб визначити національний інтерес Швеції, було потрібно спільно сісти за стіл всім лівим і правим і виробити, насамперед, зовнішню політику. Національний інтерес України лежить, насамперед, у зовнішній сфері, а у внутрішній сфері можуть існувати різночитання і різні партійні погляди, і вони будуть приводити до гострої боротьби, як це в тій самій Швеції було. А це означає, що треба мати спільну для політичних партій і груп населення концепцію, яка стосувалась би національного інтересу України у всіх кутках земної кулі. Це є, власне кажучи, основна проблема. І є проблема внутрішня, звичайно — культурно-економічна. Тут будуть розбіжності, але ж це можна поставити на науковий грунт (йдеться, звичайно, не про методи досягенння мети, які будуть різними у різних політичних сил, а про саму мету, яка може бути спільною). Але для цього треба дуже довго працювати і думати. Це не питання демагогії, це питання серйозної, я навіть сказав би, наукової роботи.

Володимир ВОЙТЕНКО, доктор медичних наук, професор:

— Якщо йдеться про інтереси українців і України, то я хотів би їх поділити на три категорії: стратегічні, тактичні й оперативні. Стратегія, я думаю, вже усвідомлена більш чи менш всіма, хто причетний до політики — створення української політичної нації. Але не дуже багато для того зроблено. Українська політична нація має об’єднувати людей не за етнічною, а за державницькою і політичною ознакою. Всі мають бути рівними в Україні, всі мають бути щасливими і самодостатніми, але, звичайно, при цьому має зберігатися особлива роль титульної нації, як і в будь-якій іншій країні, яка функціонує на принципі політичної нації.

Якщо йдеться про тактичні завдання, то мені видається, їх — найголовніших — сьогодні чотири. Перше — це демографічна ситуація. Ми повинні зламати те, що створилося у цій сфері, принаймні усвідомити катастрофічність демографічної ситуації і прийняти чіткі програми стосовно підвищування народжуваності. Цих програм, мені здається, повинно бути дві. Перша з них має називатися «Перша дитина», а друга має називатися «Друга дитина». Це — окрема розмова. Друга і третя програма — це освіта і наука (що, мабуть, коментарю не потребує). Ну і четверта програма — дещо іншого звучання, але теж не менш актуальна — це є пенсійна реформа і взагалі становище пенсионерів, яке в нашій країні є, м’яко кажучи, ганебним.

Якщо йдеться про оперативну програму, то я думаю, що це є проведення парламентських виборів — у такий спосіб, який би звів до мінімуму так званий адміністративний ресурс.

Юрій ПАХОМОВ, директор Інституту Світової економіки й міжнародних відносин:

— На мій погляд, національний інтерес полягає в тому, щоб замість владного режиму, що працює на себе, з’явився владний режим, що працюватиме на країну. А далі вже все піде за ланцюговою реакцією. Стратегія буває в країни, що має стратегію, а якщо країна повзе «як повзеться», якщо країна має структуру, яка не забезпечує їй магістральні й інтегровані включення в глобальну й світову господарську систему, то, взагалі, що ж то за інтерес? Це — результат відсутності виваженої стратегії, що, у свою чергу, є результатом відсутності структурних змін з потужною інноваційною складовою.

Валерія ВРУБЛЕВСЬКА, письменник, кандидат філософських наук:

— Національний інтерес України полягає в перетворенні її на демократичну й багату державу. Для цього треба, щоб державна влада урівноважувалася громадянським суспільством. Це означає активне функціонування партій, громадських організацій, розвиток ЗМІ, створення середнього класу й розвиток середнього й малого бізнесу.