ЗАПИТАННЯ «Дня»

Михайло ПОГРЕБИНСЬКИЙ, директор Київського центру політичних досліджень та конфліктології:

— Обговорення перспектив зміни адміністративно- територіального устрою країни стимулювали дискусії навколо запровадження в Україні двопалатного парламенту і представництва регіонів у ньому. Увага до цих питань, безперечно, виправдана. Але при цьому хотілося б, щоб вона вийшла за рамки адміністративно створюваних комісій, що й стало предметом широкого обговорення в суспільстві.

Хоч я вважаю, що зараз із цією реформою поспішати не варто: ми знаходимося на етапі реформування політичної та економічної системи, і якщо зараз здійснити якісь різкі кроки, то можна втратити навіть той рівень керованості, який є сьогодні. У той же час я не сумніваюся в тому, що це проблема недалекого майбутнього.

У питанні зміни адміністративно-територіального устрою країни є окремі проблеми, які пов’язані з неурегульованістю відносин на рівні місцевої, сільської, селищної влади. Вони збереглися й досі багато в чому тому, що ухвалені закони про місцеве самоврядування та держадміністрації були незавершені і нормально не працювали. Тут пішли шляхом зміцнення вертикалі виконавчої влади, а проблему місцевого самоврядування було відсунуто на інший план; тепер вона виходить уперед. Але ці проблеми все ж можна відносно швидко й безболісно врегулювати. А на проблему адміністративно- територіального устрою країни так чи інакше доведеться дивитися у ширшому контексті, зокрема в контексті земельного устрою країни.

Я не бачу в цій сфері якихось гострих політичних проблем. Є одна тема, яка пов’язана з цією реформою — конфлікт між керівниками великих міст та центром щодо міжбюджетних відносин. Лінія конфліктного напруження «мер — представник адміністрації Президента» існує постійно. Щоправда, останнім часом адміністрації Президента «кадровим шляхом» більш-менш вдається згладжувати ці протистояння: молодший начальник підпорядковується старшому. Звичайно, це не відповідає тому ідеалу, до якого має намір рухатися країна — у значенні правового регулювання цих проблем. Тому необхідний ривок в адміністративній реформі.

Якби Україна пішла шляхом прямого об’єднання областей раніше, то цей почин закінчився б, швидше за все, не дуже добре. А зараз уже набуто досвіду, який дозволяє попередити можливі промахи. Тому я вважаю, що тут не буде ніяких революційних змін, система областей збережеться ще досить довго. Систему відносин між органами місцевого самоврядування та адміністраціями буде організовано в правовому, цивілізованому аспекті. Саме в цьому напрямку і будуть розвиватися події на першому етапі. Потім будуть готуватися умови для укрупнення адміністративно-територіальних одиниць. І, зрештою, все прийде до того, що будуть крупніші територіальні одиниці, в яких будуть і виборні органи місцевого самоврядування («земельні парламенти» на зразок кримських), і сильні представники Президента — так, як це зараз у Росії зробив Путін.