ЗАПИТАННЯ «Дня»
Ігор САПОЖНИКОВ, старший викладач Житомирського військового інституту радіоелектроніки:
— Майбутній президент України, на мій погляд, повинен мати незаплямовану репутацію як у політичному плані, так і стосовно бізнесових справ, а також побутових моментів; не мати стосунків з криміналом. Не повинно бути даних про наявність у нього великих рахунків у закордонних банках, в офшорних зонах. Він не повинен мати солідний вік. А ось освіту він повинен мати серйозну, на рівні якогось з провідних вищих навчальних закладів, а також високу фахову підготовку, бажано в галузях юриспруденції або економіки, але може бути й у технічній галузі. Президент має добре знати українську мову та кілька іноземних, причому не тільки російську. Ця людина повинна мати досить великий досвід і стаж роботи на адміністративних посадах, причому на високих щаблях владних або підприємницьких структур, бути відомою в Україні та за її межами.
Щодо політичного курсу, то вважаю, що майбутній президент повинен орієнтуватися на цінності, якими керуються країни, що досягли високого рівня розвитку й добробуту народу (це, наприклад, країни Західної Європи). Не можна втягуватися в нерівноправні об’єднання на кшталт Єдиного економічного простору, де заздалегідь відомо, що Україна матиме значно менш вагомий голос при прийнятті рішень, ніж Росія. Я проти радикалізму в політиці, проти антидемократичних, силових методів тиску на опонентів — завжди треба шукати компромісні узгоджені рішення. І проголосую за кандидата, який відповідатиме моєму баченню.
Марія КАРМАЗІНА, головний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАНУ, доктор політичних наук, професор:
З одного боку, вимоги до особистості українського президента не повинні бути якимись особливими. Тут ми, думається, повинні орієнтуватися на, так би мовити, кращі світові демократичні зразки. Адже за понад двохсотлітню історію існування інституту президентства на планеті їх накопичилося немало. Був, приміром, Дж. Вишингтон, якому обставини при бажанні дозволяли здобути повноваження «виборного монарха». Однак він відмовився навіть від третього президентського терміну. Були Теодор Рузвельт і Вудро Вільсон, чиї імена залишилися символом багатьох чеснот не лише для народу Сполучених Штатів Америки, але й для жителiв Старого Світу: на зорі ХХ століття, пригадаймо, перший сприяв закінченню російсько-японської війни і укладанню Портсмутського договору 1906 р., за що й був удостоєний Нобелівської премії Миру. Дугий був відзначений цією ж премією за привнесення (як наголошував сучасник) «фундаментального закону людяності в сучасну міжнародну політику». Ряд достойників, зрозуміло, можна продовжувати, долучивши до них, приміром, Франкліна Рузвельта чи Вацлава Гавела. Але варто пам’ятати, що поряд iз цими велетнями були й є люди іншого рівня, такі собі різноманітні «президентики»-статисти, диктатори, узурпатори тощо.
З іншого боку, висуваючи вимоги до персони президента, варто враховувати особливості моменту: кожний президент діє в конкретний історичний час, у специфічних умовах власної країни. Отже, український президент має бути, так би мовити, адекватним сучасній українській ситуації. Суть її, якщо сказати коротко, — демодернізація країни, в умовах якої бажання все більшої кількості населення зводяться до одного — вижити.
Відтак президентом має бути прагматик, який не лише інтелектуально виявиться спроможним точно визначити і «знешкодити» ключові причини деградації країни за попередній десяток років, зможе зупинити рух суспільства по нисхідній, але й буде готовий до самопожертви. Ці слова не пафосні. Т. Рузвельт зауважував, що тільки ті готові жити, хто не боїться вмерти. Ми на межі, від якої можна відступити, тільки якщо в середовищі еліти віднайдуться такі лідери, котрі, прагнучи обійняти президентську посаду, готові будуть, образно кажучи, «кинути в топку» значною мірою і своє здоров’я, і власні матеріальні інтереси й багато-багато чого іншого. Якщо взяти до уваги, що часу для того, щоб підвестися, потрібно значно більше, ніж на те, щоб упасти, то такими, сказати б, «відчайдушними якостями» повинен бути наділений не тільки черговий президент, але й кілька наступних.
2. Політичний курс, як і його інформаційний супровід — найперше з вуст президента — має бути однозначно зрозумілим, переконливим і логічним для більшості населення як всередині нашої країни, так і для тих, з ким ми живемо поруч на цій планеті. Народ повинен відчувати, що президент мудрий, має підвищену чутливість до суспільних проблем, що він керує, а не маніпулює. Він не просто роздає обіцянки, замацуючи та заяложуючи в черговий раз такі поняття, як «патріотизм», «обов’язок», «інтереси народу» тощо. Але його слова і вчинки засвідчують: він знає не тільки що треба робити, а й — головне — як . Наслідком реалізації його курсу має бути стабільне українське суспільство, де мають змогу жити і розвиватися представники різноманітних групових інтересів. Уміння утримувати людей разом — велике вміння.
Однією з найболючіших наших проблем, як відомо, є корупція. Паростя будь-яких починань приречені, якщо чільним орієнтиром для президента не стане знищення цієї останньої. Діагноз корумпованого суспільства відомий: нездатність до розвитку і — смерть. Відтак курс на боротьбу з корупцією має бути для президента пріоритетним.
Поруч цього серед першочергових завдань має бути, на мою думку, боротьба з бідністю, а ще — забезпечення належного й доступного кожному медичного обслуговування та якісної освіти (невігластво — це теж смертельна небезпека!). Відтак — банально, але нехай на початку ХХI ст. кожний українець буде, передовсім, ситий, здоровий та освічений, а вже потім заговоримо й про більш високі матерії.
3. З-поміж відкритих і законспірованих, так би мовити, претендентів на посаду є та людина, яка особисто мене більш-менш задовольняє своїми якостями. Однак представники її «командного тла» викликають все більше нарікань і зовсім обмаль поваги. Думаю, що претендент має чітко проголосити, що, скажімо, в разі моєї перемоги довірю такі й такі пости в державі конкретно цьому і цьому, а цього, хоч він і працює на мене, до влади не допущу. А головне — тут дещо повторюсь — нехай він переконливо мені розкаже, як він досягатиме «вершин», означених у своїх амбітних заявах і планах. Нехай зараз переконає, що його «вершини» завтра не виявляться (пам’ятаєте, як казав О. Зінов’єв?) «зяючими». Тоді я, як виборець, остаточно й визначусь з кандидатурою.
Валентин ТКАЛИЧ, керівник Луганської обласної організації «Наша Україна»:
— Для майбутнього президента країни я вважаю головними риси, які можна умовно назвати чотири «П» — прогнозованість, патріотизм, професіоналізм, порядність.
Якщо характеризувати їх за порядком, то можна сказати ось що: прогнозованість важлива, оскільки люди повинні знати, чого від майбутнього президента очікувати. Часто слова розходяться з ділом. Ось я вчора слухав звіт уряду перед Верховною Радою. Звучали дуже гарні слова про зростання всіх показників української економіки. Хто не знає, як воно насправді, може подумати — ого, як Україна рвонула вперед! Але ми ж тут живемо... Кожен же відчуває на своєму гаманці ціну цих досягнень.
Патріотизм. Усі претенденти так чи інакше виборцям відомі, всі залишили свій слід у політиці. Якщо він на словах патріот, а гроші вивозить за кордон, — це липа, а не патріотизм. А інший захищатиме кожного громадянина, кожну травинку на рідній землі. Ось він і є патріотом. І Ющенко був прем’єром, і Янукович зараз прем’єр. Ця посада як тест на вагітність — за малою краплею можна зробити аналіз.
Професіоналізм — це вміння добирати команду, вміння орієнтуватися та приймати стратегічні і тактичні рішення. Для мене зразком професіонала є польський президент Квасневський.
Порядність — це Бог у душі, це дотримання принципів християнської моралі. Політикові важко бути порядним, він має бути результативним. Тут важливо знайти той єдиний шлях, коли, не піддаючись на спокуси, президент зможе бути результативним, залишаючись порядним. Усі ці якості властиві Вікторові Ющенку. Його я й підтримую. А політичний курс майбутнього президента має спиратися на європейський вибір, розстановку пріоритетів. Наприклад, дуже велику увагу потрібно буде приділити аграрній політиці, землі.
Анатолій ПУНДИК, генеральний директор медіа-центру «Голос Поділля» (м. Хмельницький):
— Передусім, вважаю, президентом повинен бути патріот України, який уже досяг певних результатів діяльності. Не стільки політичних, скільки економічних. Державі потрібен прагматик, який доб’ється, щоб внутрішня політика не домінувала над економікою. Що ж до зовнішньої політики, то це має бути інтеграція України в Європу за добрих стосунків з Росією, як це вдається чинному Президентові Кучмі.
Я і моя сім’я підтримуємо Віктора Януковича. Це — людина справи, порядна й чесна. Він імпонує як особистість. Гадаю, що за такого результату виборів будуть найменшими втрати від переділу сфер впливу в економіці та політиці. Він — не популіст, що, зокрема, виявилося в ході дискусії про мінімальну зарплату. Можна було б погодитися і, як кажуть, заробити очки перед президентськими виборами. Віктор Федорович до цього не вдався, виявив характер у дискусії з опозицією. Мислить тверезо й реально. Інший претендент, Віктор Ющенко, «просто подобається», а це є небезпечним для країни.
