ЗАПИТАННЯ «Дня»
Що дав зрозуміти Путін?
Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ , президент Фонду ефективної політики (Москва):
— Йдеться, передусім, про політику національної держави. Буквально напередодні цього виступу Путін сформулював поняття «російської нації». Це сталося вперше в нашій політичній практиці. В Україні це прийняте формулювання, а в нас воно було не прийнято. Раніше він не вживав цього слова стосовно громадян Росії, не говорив, що вони всі разом є багатомовною російською нацією. У зв’язку з цим Путін наголосив, що Росія є національною державою і, звісно, дотримуватиметься своїх національних інтересів і добиватиметься взаємовигідних умов співробітництва. Але, крім взаємовигідного союзу, Росії має мету. СНД, зокрема, є чинником стабільності на пострадянському просторі, і безсумнівно, Путін добиватиметься того, щоб будь-яка трансформація (а всі пострадянські країни перебувають у стані демократичної трансформації, просто всі на різних фазах цього процесу і розвивають різні моделі) відбувалася мирним шляхом, а не шляхом перевороту, зовнішніх впливів і революцій. З цього погляду месідж Путіна — це мир і прогрес на пострадянському просторі.
Що стосується Росії, то ми, як і будь-яка країна, яка особливо перебуває у стані економічного зростання (Україна також, наскільки я розумію, належить до країн позитивного економічного зростання) повинні забезпечити доступ максимальної кількості громадян до благ цього зростання, чого Путін і добиватиметься. Тобто потрібно розширити масову базу держави, якщо вона хоче дійсно бути демократичною, матеріалізувати Конституцію. Він поставив завдання розширити відносини довіри між суспільством і державою, у зв’язку з чим згадав громадянське суспільство як сферу, де має здійснюватися взаємодія того та іншого. Для нас дуже важливим є те, що Путін наголошує: здійснюватимуться нові реформи не проти бюрократії, а спільно суспільством і державними інститутами.
Хотів би ще раз наголосити, що стосовно наших союзників Путін не сформулював якоїсь зміни курсу.
А що стосується розвалу Радянського Союзу, то Путін ніколи свою позицію не змінював. Він вважає абсолютно закритим питання про повернення до Радянського Союзу (улюблена тема комуністів). Однак він вважає вiдкритим питання, як саме здійснювався вихід із СРСР і як саме поводилися при цьому з демократичними процедурами. Путін оцінює розпад СРСР як драматичний і революційний процес, за який заплатили високу ціну. Але для нього, звісно ж, основною державною цінністю є Росія та зміцнення її позицій у світі.
Вадим КАРАСЬОВ , директор Інституту глобальних стратегій (ІГЛС):
— Цей фрагмент із презентації нової програми дій Путіна зареєстрував нові підходи в російській політиці на пострадянському просторі. І, в певному розумінні, перезаявку позицій та інструментарію Росії у дво- і багатосторонніх відносинах із пострадянськими державами. Якщо на початку свого першого терміну Володимир Путін був зосереджений, швидше, на інвентаризації й аудиті всього навколоросійського (пострадянського) простору та на методичному і непоказному промацуванні способів «реорганізації» останнього, то наприкінці першого терміну, враховуючи комплекс внутрішньо- та навколоросійських обставин і чіткіше позначену динаміку орієнтацій пострадянських держав, російське керівництво виявило, що жодна прагматика не замінить стратегію. Узагальнено — політика «нового» переобраного Путіна — це активніший перехід від «прагматичної» до цілеспрямованої та проективної політики (наприклад, проект реорганізації пострадянського простору — ЄЕП — масштабні й не останні стратегічні ініціативи Росії).
Очевидно також, що російське керівництво дедалі менше буде схильним вірити на слово старим і, тим більше, новим елітам пострадянських держав, пасивно спостерігати за їхніми «багатовекторними коливаннями» і платити (в будь-якій формі) за показну політичну лояльність. Фінансові й економічні важелі (головна зброя — транспортування енергоресурсів) будуть задіяні за повною програмою (що вже відчув непередбачуваний Лукашенко). Росія відчуває себе економічно сильною щодо інших пострадянських країн та здатною у разі необхідності диктувати умови політекономічних угод пострадянському світу.
З іншого боку, це можна розглядати і як визнання відносної економічної сили ряду пострадянських держав-партнерів Росії, «кредитна історія» яких стає дедалі надійнішою та оптимістичнішою. Сильним не прощають не тільки силу, але й борги. Можливо, в підтексті «фрагмента промови» про «дійну корову» міститься визнання про відмову від геополітичного патерналізму на пострадянському просторі.
