ЗАПИТАННЯ «Дня»
Чи готові ми захищати природу?Ще на Всеевропейській конференції міністрів екології, що відбулась у Києві в травні цього року, йшлося про необхідність покращання менеджменту в галузі екології та природокористування і підкреслювалась важливість ширшого залучення громадськості до цієї сфери.Як повідомляє кореспондент «Дня» Леся ШАПОВАЛ, під час презентації партнери та експерти проекту «Екологічна демократія в Україні» розказали про його цілі, напрямки діяльності та про очікувані результати. Наприклад, колишній міністр екології та природних ресурсів (2001 — 2002 рр.), а зараз експерт проекту «Екологічна демократія в Україні» Сергій Курикін під час презентації зазначив, що проект досить амбіційний, оскільки в його рамках буде проведений аналіз стану екологічного законодавства, державного природоохоронного менеджменту та участі громадськості в здійсненні екологічної політики. Результатом буде вироблення практичних рекомендацій, спрямованих на покращання системи управління природоохоронною діяльністю, оскільки кінцева мета проекту — створення умов для сталого розвитку України. Третій секретар Посольства Великої Британії в Україні Девід Перт, відзначивши здобутки проекту «Київ-2003», який став передумовою створення проекту «Екологічна демократія в Україні», висловив надію на продовження плідної співпраці та наголосив на важливості співпраці між Великою Британією та Україною.
Але насамперед проект спрямований на покращення поінформованості усіх зацікавлених сторін в питаннях довкілля та привернення уваги до проблем природокористування. А ось чи готові українці брати участь у «лікуванні» довкілля і яким чином вони збираються це робити, «День» поцікавився у експертів.
Володимир ГОРЯНСЬКИЙ, артист театру й кіно, заслужений артист України:
— Я й так захищаю природу як можу. Якщо бачу, що хтось висипає в ліс сміття, то зупиняюся й усіма методами, доречними в цій ситуації, намагаюся переконати людину не робити цього. Якщо десь рубають дерева, то це також не може залишити мене байдужим. Словом, що я можу зробити як громадянин, те я роблю. Якщо будуть якісь акції на захист природи, то я із задоволенням візьму в них участь.
Інвер ІЗМАЙЛОВ, музикант:
— Звичайно, я готовий захищати природу. Оскільки я за фахом музикант, напевно, б провів яку-небудь музичну акцію, а кошти, виручені за неї, віддав би на фінансування заходів для захисту довкілля. Щоправда, одному «стояти» за природу важко, в цій справі результату можна досягти, лише діючи разом.
Любов БЕВЗЕНКО, соціолог:
— Громадськість не готова захищати природу. Справа в тім, що в даному випадку народ жодному чиновнику не вдасться організувати. Сьогодні у нас дуже успішно самоорганізовуються лише кримінальні структури. А що стосується створення чогось суспільно корисного, то у нас це відбувається дуже повільно. Можливо, пояснення цього криється у втраченій здатності створювати громади та у відсутності віри в те, що результат може виявитися позитивним. Скоріш за все, вирішення екологічних проблем буде покладено на молодь, що не обтяжена минулим. Оскільки люди більш старшого покоління генетично бояться влади — це з одного боку, а з іншого, все ж таки мають надію, що позитивні зрушення відбуватимуться починаючи з верхів.
Щоб ми насправді відчули екологічну загрозу, треба ліквідувати інші проблеми. Коли домінуючою турботою для більшості людей є те, як прогодувати себе і своїх дітей, усі інші питання відходять на другий план. Навіть якщо людина замість води п’є зі свого колодязя керосин, вона спокійно і приречено до цього ставиться. Свою дійсність людина зазвичай порівнює з оточенням, з тим, що відбувається навкруги. Тому, якщо людина не бачить позитивного прикладу, у неї не виникає бажання щось змінювати.
Віктор ПАВЛІК, співак:
— Особисто я захищаю навколишнє середовище. Яким чином? Не викидаю «в природу» того, що «не перетравлюється». Ніколи не залишаю після себе пластикових пляшок. Саджаю і оберігаю дерева. Зокрема, перед редакцією газети «День» є дерева, які теж я посадив, а якісь звірі — не люди, їх ламають. Якби всі люди стежили за собою, наша природа була б чистіша і багатша. Нещодавно я був у Канаді і помітив, що коли там виходять гуляти з собачкою, обов’язково беруть iз собою лопатку і віничок, або прив’язують песику якийсь кульочок. Вже не говорячи про те, що там ви не побачите, щоб хтось кинув недопалок, сірник або просто плюнув. А у нас це практикується не тільки на вулиці, а навіть в приміщенні.
Катя БУЖИНСЬКА, співачка:
— У нашій країні це робити даремно, і я не збираюсь цим займатись. У нас несвідомі громадяни. Можна навести такий приклад. У 1934 році в Німеччині за наказом Гітлера було розстріляно 250 пасажирів у Мюнхені, що не мали квитків. До цього часу жоден німець ніколи не сяде в транспорт, не придбавши квитка. Такими методами їхня нація привчена до порядку. На сьогоднішній день у Німеччині штраф за кинутий недопалок або жуйку становить 50 євро. При цьому не обов’язкова присутність поліції, достатньо пересічного громадянина, який повідомить «куди треба» про інцидент. У нас інша психологія. Ми ніколи не будемо прибирати за собою розкидане сміття, беручи до уваги інших людей, які його будуть споглядати після нас. Взагалі, я думаю, проблема екології не актуальна в нашій країні. Більш гостро стоять питання хворих на лейкемію дітей, злиденних пенсіонерів, інвалідів, що просять копійку. Цим передусім треба займатися. А стимулювати нашу екологічну свідомість можна лише варварськими методами: встановлювати штрафи та влаштовувати акції публічного осуду. Але для цього треба змінювати законодавчу базу і витрачати державні кошти.
Людмила МІЛЯЄВА, доктор мистецтвознавства, академік Академії мистецтв України:
— Я готова захищати природу, але не знаю, як саме. Бо у мене накопичився лише негативний досвід. Нещодавно перед моїми вікнами на вулиці Лютеранській вирубали сорок дерев і замість них побудували гараж. Зараз іще вирубують дерева, щоб будувати будинки. Ми, жителі чотирьох сусідніх будинків, захищали ці дерева, але в нас так нічого й не вийшло. Ми писали про це в пресі, проводили різні слухання, в тому числі й громадські (їх часто організовує Лариса Скорик)... І що зараз? На нашій вулиці будинок споруджується прямо у мене під вікнами, увесь час з шостої до двадцять першої години гудуть бетономішалки, навколо все — в синьому пилу. Зараз я бачу, як рубають дерева в парках, і, на жаль, мало що можна вдіяти, бо сьогодні перемагають гроші.
Костянтин РОДИК, головний редактор журналу «Книжник-Ревю»:
— Можливість широкого обговорення будь-якого проекту з будь-яких питань — це завжди добре. Адже є тенденція до обмеження кількості людей, які обговорюють закони і вносять свої пропозиції, спираючись на власний досвід. Півроку тому в Росії було винесено на обговорення законопроект уряду РФ про те, що всі проекти мусять виставлятися в Інтернет, щоб їх можна було обговорити. Я думаю, що це був би хороший хід. В такий спосіб люди можуть ознайомлюватися з ними, вносити свої корективи. В тому числі й з питань екології.
