ЗАПИТАННЯ «Дня»

Валентин БУРАКОВСЬКИЙ , директор Інституту економічних досліджень і політичних консультацій:

— З мого погляду, говорити про обгрунтованість вступу України в ЄврАзЕС явно передчасно, оскільки на сьогодні поки ще не зовсім зрозумілі деякі нюанси. Безумовно, Україна має право вступати в різні інтеграційні регіональні угруповання. Однак незрозуміло, на яких умовах ми туди збираємося вступати, також для мене поки не очевидними є результати діяльності цього інтеграційного об’єднання. Мені здається, заява російського прем’єра (про скасування ПДВ за умови вступу України в ЄврАзЕС) продиктована політичними міркуваннями. Які, однак, спираються на економічний момент — головними лобістами скасування ПДВ на експорт російської нафти в Україну є російські компанії-постачальники. Очевидно, що в даному угрупованні домінує Росія. І якщо розглядати взаємодію з ЄврАзЕС з погляду інтересів РФ, то, скоріше за все, вступ України в це об’єднання не є привабливим. У будь-якому разі, хоч би якою була форма співпраці України та євразійської групи, не думаю, що це істотно вплине на відносини першої з ГУУАМ. За великим рахунком, ГУУАМ є політичним об’єднанням, в його межах продекларовано глобальні й досить цікаві цілі. Але якщо говорити про економічний аспект, тут всі зв’язки, як і раніше, будуються виключно на «двосторонньому» рівні, крім того, важко назвати якийсь успішний економічний проект, який локалізовано в рамках ГУУАМ. Питання, чи не суперечить зближення України з ЄврАзЕС курсу на євроінтеграцію, набуває актуальності лише коли вже безпосередньо відбуватимуться переговори про вступ у Євросоюз. На цьому етапі, звичайно, може з’явитися проблема, пов’язана з перебуванням країни у двох різних інтеграційних об’єднаннях. Сьогодні перед Україною стоїть дійсно складне завдання, що полягає в тому, щоб перейти з традиційних «двосторонніх» відносин (незважаючи на їхню важливість і ефективність) до пошуків багатосторонніх інструментів реалізації своїх економічних інтересів. Тому ми повинні дуже уважно відстежувати ті процеси, що відбуваються в різних угрупованнях і не відмовлятися раз і назавжди від участі в них. Однак, повторюся, при цьому має домінувати насамперед економічний розрахунок, причому не лише короткостроковий. Для України в подібних об’єднаннях вигіднішою є роль спостерігача, що має можливість брати участь у реалізації окремих проектів. І ми повинні пам’ятати про те, що завжди буде низка проектів, що реалізовуються незалежно від того, буде Україна в ЄврАзЕС чи ні.

Ярослав ЖАЛІЛО , керівник Центру антикризових досліджень:

— Я не вважаю, що вступ України в ЄврАзЕС в ролі повноправного члена в найближчому майбутньому є можливим, якщо виходити з нинішніх політичних пріоритетів. Однак це аж ніяк не заперечує можливості досить тісної співпраці із цією організацією в певній формі — припустімо, в асоційованому членстві чи зі статусом спостерігача. Мені здається, що таке зближення відповідає загальнонаціональним інтересам. Чимало експертів намагаються протипоставити участь України в ГУУАМ і її відносини з ЄврАзЕС. На мій погляд, це не зовсім правильно. ГУУАМ — насамперед політична структура, що вирішує питання безпеки, а економічний ракурс тут «де-факто» є бездіяльним. ЄврАзЕС є набагато практичнішим об’єднанням, і їхні цілі один одному не суперечать. А до питання про європейську інтеграцію варто підходити зваженіше. Я вважаю, що нині українська економіка перебуває в такому стані, що говорити про європейський курс передчасно. Необхідні істотні зміни й структури національної економіки, й конкурентоспроможності, й рівня розвитку.

Юрій ПАХОМОВ , директор Інституту світової економіки та міжнародних відносин:

— Мені здається, що інтеграція України в ЄврАзЕС не просто реальна — це наш єдиний шлях. Зважаючи на рівень вітчизняної економіки, думати про Європу, м’яко кажучи, передчасно. А обмежувати свої можливості, особливо в умовах тенденції до глобалізації, нерозумно. ГУУАМ же я особисто вважаю організацією імпотентною, об’єднанням-блефом. Свого часу Японія пішла дуже розумним шляхом — країна начебто «скидала» відпрацьовані технології, виробництво переходило на якісно новий рівень, а т е, що стало непотрібним, переносилося в менш розвинені азіатські країни. Таким чином, країна як підвищувала рівень власної економіки, так і виступала своєрідним локомотивом, що витягує ці країни з феодального стану. Україна — звичайно, не Японія, однак з урахуванням того, що чимало близько розташованих країн потребують нашої продукції, в нашому виробництві японський досвід може спрацювати. На даному етапі Україні слід йти туди, куди нас беруть.