Завдання політика — змусити всі правлячі клани підкоритися закону

Дуже несправедливим і поверховим мені видається ваш фінішний коментар. Тож я хотів би розповісти про свої спроби взяти участь у політичному житті й заохоченню до цього інших.

Перед парламентськими виборами я намагався знайти для себе той виборчий список, за який варто було б голосувати. Практично всі мої знайомі не збиралися йти на вибори, мотивуючи це тим, що всі партії однакові і, на відміну від партій Заходу, прагнуть політичної влади з метою забезпечити монопольні можливості своєму бізнесу, своєму клану, а не з метою реалізувати ту чи іншу модель розвитку країни.

Я все-таки спробував знайти політиків, котрі відповідали б цивілізованому уявленню про політику, і зупинив свій вибір на «Реформах і Порядку». Я хотів би в міру своїх можливостей допомогти партії в передвиборній кампанії. Проте ніде в місті не знайшлося жодного передвиборного матеріалу цієї партії, принаймні я їх не знайшов. Кінець кінцем в одній газеті знайшов повний список офіційних адрес і телефонів усіх виборчих об’єднань і зателефонував. Як я зрозумів, це була велика виробнича контора, в якій товариш із партії обіймав не найвищу посаду. Знявши трубку, він довго метикував, про що йдеться, потім пригадав і довго когось гукав. Товариша, котрий підійшов, я запитав, які заходи проводитиме партія в місті? «Та ніяких», — відповіли мені. «Хто є кандидатом партії в індивідуальних округах?» — «Зараз погляну». Через певний час назвав. Ні про кого з названих я ніколи не чув — це були люди невідомі не лише в політичній, а й у будь-якій іншій сфері життя міста. Ясна річ, набрані ними згодом частки процента лише відібрали їх в інших кандидатів. «А на місцевих виборах?» — «Ще не знаю».

Я не знав, про що ще можна говорити, і поклав трубку. Випадково побачив у місті оголошення про зустріч із Соболєвим і Лопатою. Прийшов. Там було кілька журналістів, кілька завзятих відвідувачів усіх таких зустрічей і студенти, добровільно приведені своїм викладачем. Говорив переважно Соболєв, причому про те, що йому цікаво, а не про те, про що його запитували. Я однаково проголосував за них, але переконати когось, певна річ, не зміг. Це не політики, спроможні щось змінити в суспільстві. Ми досить надивилися на таких товаришів. Ще 10 років не минуло, як Гриньов ходив із мегафоном дворами, пояснював людям коріння всього нещастя, переконував у своїй спроможності змінити життя на краще. Я далекий від думки, що він чи Пинзеник, Лановий чи хтось іще з людей нової хвилі мав у руках владу. Та поруч із нею вони стояли й ніяких серйозних спроб вирвати хоч щось із рук номенклатури не зробили. Якість оргроботи лише підтверджує такий висновок. Єдиним політиком, який прагне втілити свої ідеї, а не свій план до влади, у нас було визнано Н.Вітренко. Багато хто міркував так: перемогти вона все одно не переможе, але це болото розворушить, покаже зразок іншого ставлення до політичної діяльності. Тому в Харкові ПСПУ набрала так багато голосів. Проте більшість моїх знайомих на вибори не пішли. Типові пояснення:

За 10 років в Україні змінилося 8 урядів. Різні були прем’єри, різні говорили слова, а політику проводили приблизно однакову. Один обіцяв знизити податки, а свавілля контролюючих органів при ньому розквітло, і нові податки згодом почали з’являтися. Інший, навпаки, нібито збільшив, але й пільги збільшив. А підприємці до кожного якось пристосовуються, і коливання в їхньому бізнесі ніхто не пов’язує з впливом прем’єра, Президента чи якоїсь партії. А хто влаштовуватиме всеукраїнський бартер, ЄЕСУ, «Інтергаз» чи «Ітера», хто контролюватиме обмін сільгосппродукції на дизпальне — це так само, як хто вболіває за «Спартак», а хто за «Динамо», хто за «Реал», а хто за «Барселону». Багато хто ходить на стадіони, але не більшість. І втрачати 10$, як Ваша героїня, через це — нерозумно. З якими гаслами людина не йшла б на вибори: максимальної лібералізації чи посилення держадміністрування — на практиці все зводиться до монополізації своїм кланом (Ваша газета це називає холдінгом) максимально можливого ринкового простору і витіснення конкурентів адміністративним шляхом. Заради чого віддавати їм свої голоси?

(Я й сам переконую людей, що прихід у парламент максимальної кількості людей, котрі нехай навіть чисто про людське око проголошують ліберальні погляди й цивілізовані норми поведінки, поліпшить загальний клімат у правлячій еліті, а відтак і наше життя, але й сам розумію непереконливість таких аргументів).

Я передбачаю Ваш гнів: — А де активна громадянська позиція? Що за дитинство таке, сидіти й чекати якогось спасителя, котрий прийде й замість мене все змінить?

Відповідь проста. Кожна професійна діяльність вимагає навичок, нахилів, знань, зв’язків, ресурсів чи доступу до них. Я до 40 років нагромадив це все лише своєю фаховою діяльністю. Те саме можу сказати про всіх своїх знайомих. Попри катастрофічний спад ці люди утримуються у своїй професії (а це все різновиди інженерної праці) й добре чи погано, але годують себе і свої родини. Хтось зумів утриматись у бізнесі — не на «Мерседесах» їздять, але й на базарах самі не стоять. Проте навичок, зв’язків і ресурсів, необхідних для серйозної політичної роботи, ніхто не надбав. За таких умов брати участь у політичному житті — це допомагати одному клану в боротьбі з іншим, а цим, ясна річ, ніхто безкоштовно не займатиметься. У багатьох свіжий у пам’яті досвід 1988 — 1992 років, коли допомагали різним товаришам пробитись у політику і яка від цього користь? Хтось пробився до годівниці, хтось посидів і пішов так, що незрозуміло, навіщо він туди рвався.

Ю.Іоффе у своїй книжці згадував слова, сказані йому І.Плющем: «Мафію не можна перемогти, її можна тільки очолити».

Так от, я бачу лише політиків, котрі прагнуть або очолити мафію, або торгувати face’ом, не помічаючи, що коїться поруч. А знайти можливість поставити все правлячі клани в рівне становище, змусити їх підкорятися закону — це завдання політика. І саме такі політики з’являлися в історії більшості країн, що їх називають цивілізованими. Правда, майже завжди їм допомагала згода хоча б частини еліти стосовно згубності попереднього стану речей. У нас такої згоди щось не видно, як і політика, спроможного таку згоду реалізувати.

Отже, цивільним обов’язком кожної людини є підтримка такого політика, якщо він з’явився, але не замінити його.

Я уважно читаю Вашу газету. Хоча й ненав’язливо, але ви пропагуєте на користь конкретної кандидатури. Проте з усіх ваших матеріалів я не зміг зробити висновку, що він — це той чоловік, котрий захоче і зможе змінити суспільно-економічне життя країни. Можливо, я чого не помітив?