Жахи тендера

Як відомо, будь-яку добру справу можна довести до абсурду. Щодо добрих справ наших урядовців є певні сумніви. Але в доведенні до абсурду дійсно досягнув успіху Кабінет Міністрів. Скільки говорилося й писалося про ідіотизм (не побоїмося різкого слова) процедури тендерів для бюджетних організацій, а віз і нині там. Прем’єр-міністр обіцяв виправити очевидну дурість, коли школу примушують за тендером шукати постачальника газу, тепла й води, хоча будь-якій нормальній людині ясно, що в бідних педагогів вибору ніякого немає.

Так само й у вищій школі. Університет — це не лише студенти та викладачі, це ще й книгозбірня. До того ж в університетах та інших навчальних закладах не тільки вчать. Там, до відома наших урядовців, ще й рухають уперед науку. Це передбачає вивчення зробленого іншими та і взагалі обмін інформацією. Значить, у книгозбірнях мають бути книги і часописи. Перші (хто б міг подумати!) потрібно купувати, а періодику передплачувати. Так було з XI сторіччя, коли в італійському місті Болонья відкрили перший університет. І ось що дивно. У темні середні віки це розуміли навіть неписьменні королі, виділяючи гроші на придбання літератури. А ось наші урядовці, деякі з яких навіть обтяжені вченими ступенями, схоже, до цього не додумалися.

Згодні, що бюджетні гроші потрібно витрачати ощадливо. Тендер покликаний визначити того, хто здійснить поставку за більш низькою ціною. Теоретично це правильно, але щодо університетських бібліотек — це справжнісіньке знущання. Тепер книжку у видавництва просто так купити не можна. Потрібно шукати трьох постачальників і серед них провести тендер. Але книжку видає одне видавництво. Наукові книжки — не детективи. Їх накладами в десятки тисяч примірників не випускають, і книжку з математики даного автора не можна замінити іншою, оскільки в більшості своїй наукова і значна частина навчальної літератури унікальні. І який сенс вдаватися до послуг посередників, які собі на збиток не працюють і встановлюють накрутки на ціну, якщо книжку можна купити прямо й без зайвих проблем. Як це робилося вже сотні років. Це скільки потрібно закінчити університетів і здобути наукових ступенів, щоб наукову, навчальну літературу та періодику прирівняти, скажімо, до канцтоварів. Гадаю, що однією докторською дисертацією в сфері державного управління та економіки справа не обійшлася.

Директор науково-технічної бібліотеки Національного гірничого університету в Дніпропетровську Ольга Нефедова просто в розпачі. Минулого року на придбання літератури було витрачено 200 тис. гривень. Цього року, поки йде тендер, її вартість уже збільшилася до 270 тисяч. Є великі підозри, що до моменту, поки вся ця колісниця зрушить з місця, ціни зростуть ще більше. І тоді книгозбірня, а з нею студенти й викладачі, аспіранти та інші претенденти не отримають потрібної літератури. Що, заощадили? Одне ясно. Нерви і час втрачено безповоротно, недоотримано і знання.

Якщо читач вважає, що поневіряння бібліотек на цьому закінчуються, то він поганої думки про вміння наших урядовців створювати труднощі всім нам. Як розповіла Нефедова, НГУ передплачує звичайно 400 найменувань періодичних видань, у тому числі наукові вітчизняні та зарубіжні журнали. Фахівцям у галузі електротехніки потрібен журнал «Электричество». Виходить він у Москві вже понад 120 років. Передплатити його можна через нашу пошту. Скажіть, будь ласка, з чим його можна порівнювати, яку шукати альтернативу і про який тендер можна говорити в принципі? Унікальний часопис, один із найавторитетніших у своїй галузі у світі. Інший журнал з електротехніки його не замінить.

Внаслідок такого, з дозволу сказати, заощадження бюджетних коштів університет ризикує залишитися без іноземної та вітчизняної наукової періодики. Хто постраждав? Наука і студенти. Зате можна бадьоро відзвітувати про пророблену роботу і навіть заслужити похвалу. Що ще потрібно чиновникові для повного щастя?

Усі, з ким довелося говорити про тендери, відзначали багато в чому штучність і надуманість цієї процедури. Як розповів один із працівників ВНЗ, попросивши не називати його прізвища, раніше на поставки за бюджетні кошти була сильна конкуренція. «За поставку комп’ютерів на 600 тис. грн. боролося до 15 продавців. Вдавалося домогтися зниження ціни навіть щодо складських цін. Реально заощаджували до 15% коштів. А тепер? Постачальників доводиться буквально навколішки вмовляти взяти участь у тендері. Витрачатись невідомо на що, а кожна участь у тендері коштує не менш аніж 5000 грн., і возитися з оформленням тендерної документації знаходиться мало охочих. А якщо й беруть участь, то ціну піднімають. Де економія?». Раніше Міністерство економіки хоч якось впливало на процес, вносячи уточнення й даючи роз’яснення. У якійсь мірі це допомагало долати деякі проблеми. Зараз немає й цього рятівного якоря. Процес повністю віддано на відкуп одній структурі, й немає світла в цьому темному тунелі.

Головною проблемою всі називають монополізм і закритість процесу. Саме це визначає повну беззахисність учасників перед ТОВ «Європейське консалтингове агентство». Весь тендерний процес замкнутий тільки на нього і на афільовані з ним фірми, яким потрібно переказувати гроші за участь, оголошення, документацію і подібне. І вибору ніякого немає. Ніхто більше в країні не уповноважений цим займатися. Якась відрижка радянського планового господарства. Саме з цієї причини ніхто відкрито не захотів давати коментарі. «Газета напише — а нам із цією агенцією жити й працювати», — типова відповідь тих, хто вже наївся цих тендерів сповна. До того ж уся процедура занадто розтягнута в часі й ніякої можливості її прискорити немає. Щонайменше процес займає близько 5— 8 місяців. А якщо з’явилася можливість отримати бюджетні кошти наприкінці року? Практично нічого купити неможливо. Тендер за такий обмежений час не проведеш. Виходить парадокс: гроші є, а витратити їх із користю для справи неможливо. До речі, тендерну документацію на книжки та періодику Дніпропетровський національний гірничий університет давно відправив, але відповіді немає, а рік наближається до кінця...

Математична теорія хаосу говорить про те, що поведінка системи може виглядати як випадкова чи хаотична, в той час як вона є детермінованою. Інакше кажучи, в уявному безладі є свій суворий порядок. Щодо нашого випадку, то виникає велика підозра, що вся ця вакханалія з тендерами комусь дуже вигідна. Інакше неможливо пояснити, чому цілком абсурдну систему, що очевидно всім, не тільки не скасовують, а всіляко намагаються продовжити її існування.