ЖИТИ В КОРУМПОВАНIЙ ДЕРЖАВI — НЕВИГIДНО!
Розширене засідання Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю за участю Президента країни, що відбулося у Києві 14 грудня, мало стати новим етапом у наступі на головне зло держави. Щоправда, боротьба з корупцію у нас поки що нагадує поєдинок з гідрою, у якої замість відрубаної голови виростають три нові.
Президент, керівництво Генпрокуратури, Служби безпеки та Міністерства внутрішніх справ, податкових та майнових структур, фактично були одностайні в тому, що перед корупційним натиском насамперед економіка країни залишається найвразливішою ланкою. Криміналізовані і тінізовані буквально всі її складові — приватизаційні процеси, бюджетно-фінансова сфера, зовнішньо-економічна діяльність, енергетика. І все замішано на корисливому інтересі чиновника.
Як заробляти гроші за рахунок держави — секрет полішинеля для світлих голів білокомірцевої злочинності. Використовуючи провалини в чинному законодавстві, раз за разом винаходять «працюючі» схеми. Тож в переважній більшості де-юре численні оборудки в зовнішньо-економічній, бюджетній чи приватизаційній сфері виглядають цілком нормально. Хоча де-факто йдеться про розкрадання держави. А інші світлі голови по іншій бік барикад починають в межах можливого розробляти схеми протидії. Майже за філософським правилом про боротьбу та єдності протилежностей.
Врешті-решт, за словами Леоніда Кучми, уряд імітує бурхливу діяльність у протидії корупційним негараздам, а Верховна Рада не бажає ухвалювати закони, які потрібні для справді ефективної протидії організованій злочинності. І що маємо?
За даними, які наводились на засіданні, виходило, що на цій країні не країні не розбагатіє хіба що лінивий. Треба просто опинитись в потрібний час та в потрібному місці. Як встигнути — це вже інше питання. А наразі на 1 жовтня підприємства позичальники винні держбюджету 943 млн. длр., проте реально повертається лише 15% боргів, з яких грошима — лише 5%. Втрати бюджету за держкредитами за цей рік становлять 1,1 млрд. гривень. На 1 жовтня повернуто менше 3% коштів з резервного фонду Кабміну, виділених на умовах повернення. Проте рішень на видачу нових вже прийнято на суму, що в 1,7 рази перевищує річний обсяг усього резервного фонду. Недоїмка зросла за рік на 1,5 млрд. гривень і досягла 12 мільярдів.
Понад 6000 тисяч українських підприємств мають заборгованість за зовнішньо-економічні операції на загальну суму понад 5 млрд. гривень. 70% цієї заборгованості — наслідок операцій між фіктивним українськими та іноземними фірмами. Виявлених зловживань — вдвічі більше, ніж у 1998 році. 90% операцій на фондовому ринку здійснюються без достатнього контролю.
Подібні речі, звісно, можна пояснити, з одного боку, байдужістю і некомпетентністю тих чи інших посадових осіб у кріслах різної висоти. Так хто тепер в це повірить? Тим більше, що в поточному році виявлено понад 2,6 тисяч фактів хабарництва — традиційного прояву корупції. А скільки не виявлено? Отож то й воно...
А ж наша боротьба з корупцією? За 9 місяців цього року правоохоронним органами направлено до суду 4,8 тисяч протоколів про порушення чиновниками Закону про боротьбу з корупцією. Проте 2/3 адміністративних справ з різних мотивів закриті, тобто «силовики» працювали, як кажуть, на корзину. До того, переважна більшість таких справ стосувалась дій державних службовців нижчих рангів з займаною посадою 5—7 категорії. Коли ж йдеться про «жирних котів», то з 56 держслужбовців вищих категорій лише 10 покарані судом. Звісно, штрафом (хоча людину, як вкрала новорічні подарунки на 30 гривень наша Феміда волі на три роки.) Решта справ закриті, як визнав Генеральний прокурор Михайло Потебенько, часто-густо по надуманих мотивах. А особи, що здійснили корупційні діяння, зазвичай звільняються з посад з пристойним формулювання —«за власним бажанням». Серед відповідальних посадовців, які викликали зацікавленість правоохоронців, більше половини — керівники райадміністрацій та місцевих рад, 20% — обласних, регіональних відділень центральних відомств.
Втім, якщо вірити звітам, які виголошували перші заступник міністра внутрішніх справ та Служби безпеки, то вона таки ведеться і є успіхи. Але показово, що на перше після переобрання Леоніда Кучми засідання Координаційного комітету по боротьбі з оргзлочинністью перші «силові особи» не зявились і своїм замам передовірили сипати цифрами, а потім червоніти перед Президентом, плутаючись у відповідях. Чи не в тому проблема, що гучні зібрання під дахом Координаційного комітету — скоріш пропагандистські заходи, а не основа для вироблення справді ефективних напрямів боротьби з корупцією? А координації вистачає хіба що на розподіл черги у промовах.
Сам Леонід Кучма у підсумку визнав, що боротьба з корупцією та організованою злочинністю в країні ведеться неефективно, не комплексно. І цю реальність жодною статисткою не прикрити.
— Я не можу позитивно оцінити діяльність ні Генеральної прокуратури, і СБУ, і МВС.
Хоча б з тієї причини, що не доведено до логічного завершення жодної резонансної справи. Тому статистика заради статистки мені не потрібна. Треба не кількість, а якість.
У нас є кого садити не за дрібні злочини, а того, кого справді треба, — стверджував Президент. Дісталось і фіскальним та фінансово-котролюючим органам, чисельність яких за рік зросла ще на 5 тисяч осіб. А їхнє утримання обходиться вже у 2,7 рази більше, ніж видатки на інші органи виконавчої влади у центрі та на місцях.
У підсумку було вирішено, що впродовж місяця керівництво РНБО разом з Координаційним комітетом з питань боротьби з корупцію та організованою злочинністю має напрацювати пропозиції щодо докорінної перебудови роботи самого Комітету. А у розробці заходів боротьби з корупцією позбавитись існуючих донині слизьких місць, які спокушають до зловживань. Зокрема, Фонду держмайна доручено забезпечити «абсолютну прозорість» у процесі приватизації. Залучати до її проведення незалежні аудиторські фірми — в тому числі іноземні. У кожному випадку в процесі приватизації має бути підтверджена законність інвестиційних ресурсів та гарантії їхнього внесення. Кабінету міністрів доручено вжити негайних заходів для відновлення державного контролю над акціями офшорних компаній. Наказано покласти край взаємозалікам на державному рівні. Податковій служби дано доручення проаналізувати дії комерційних банкі, що не кредитують господарство, проте заробляють гроші на зміні процентних ставок і перепродажі валюти. Нацбанку доручено ужорсточити своє ставлення до таких структур. Правоохоронні органи мають супроводжувати кожен випадок кредитування під державні гарантії.
Звісно, важливо, щоб ці початкові кроки довели країну хоч до якогось, хоча б і проміжного, але помітного неозброєним оком результату, і не стали черговим блуканням зачарованим колом. Але це, так би мовити, про раціональний бік справи. Насправді ж не можна знайти жодної держави, вільної від проявів корупції на всі сто. Поза як головна проблема криється в глибинах людської суті, за якою людина скоріш заздрісна, ніж щиросердна, скоріш зла, ніж добра, скоріш хитра, ніж довірлива, І, звісно, алчна. І це навіть розпеченим залізом не випалиш. Тож не дивно, що корупція — не в новину і для країн, якою б розвинутою та сталою не була їхня демократія. Питання лише в тому, чому там вона не набирає таких загрозливих форм, що загрожують чи не існуванню держави взагалі?
Відповідь є прагматична і вона так само грунтується на людській психології. Тому що є розуміння: безмежна корупція — це невигідно. І окремо взятій особистості. І владі в цілому. Звісно, створивши свою маленьку корупцію на своєму окремо взятому робочому місці, можна відчувати від цього глибоке моральне і не лише задоволення.
Доти, доки не зрозумієш, що і у сусіда на іншій відповідальній і прибутковій посаді теж свій індивідуальний статут. І коли з тим сусідом виникає потреба мати справу, то по- чесному домовитись з ним можна було б і дешевше, і простіше. Але вже не виходить. І не виходить у всіх. Бо закони не діють — яким б гарними демократичними чи ринковими вони не були, і задля результату все- таки краще дати на лапу. І вкладники не довіряють банкам. А банки не довіряють державі. А інші держави теж не хочуть мати справу з такими хитрунами від влади. І далі, далі, далі...
Відтак просто не залишається іншого шляху, як домогтися усвідомлення кожним — від особи до структури (неважливо якої — правоохоронної, фінансової чи приватизаційної), — що жити в корумпованій країні — невигідно. Без цього і вчасних законів, і ефектних операцій про «чисті руки» завжди бракуватиме…
