Знаки уваги
Днями в Києві побували одночасно відразу делегації Бундестагу ФРН та Конгресу США. За будь-яких інших умов ці візити були б, певно, відразу й забуті. Але в тій ситуації, в якій опинилася Україна сьогодні, коли мова вже йде про кризу, коли говориться про «здачу» України Росії обидва візити виглядають — і, очевидно, і є надзвичайно важливими сигналами уваги з боку Заходу. Нарешті, навряд чи обидва візити збіглися випадково. Але попри все вони явно засвідчили, не кого, а що підтримує Захід. Особливо маючи на увазі, що німецька делегація побувала в Києві слідом за «трійкою» Європейського Союзу.
«Ми довго радилися з Міністерством закордонних справ, з фахівцями, були питання — чи варто зараз їхати до України, — зізнався «Дню» керівник німецької парламентської делегації, голова комітету Бундестагу у питаннях зовнішньої політики Ганс-Ульріх Клозе. — Але ми вирішили, що потрібно здійснити цей візит саме зараз». Приблизно те ж саме можна було почути й від делегації американських конгресменів (див. стор.3). Факт залишається фактом — попри українську внутрішньополітичну кризу, наявність якої («начебто кризи», сказав у розмові з кореспондентом «Дня» Клозе) для зарубіжних парламентаріїв та дипломатів очевидна, Україна щонайменше не опинилася в ізоляції. «Візит нашої делегації має засвідчити, що ми життєво зацікавлені в існуванні стабільної, незалежної, демократичної України», — сказав Ганс-Ульріх Клозе. «Ми бачимо, що вона ще знаходиться досить далеко від тієї мети, яку вона собі поставила, але незважаючи на труднощі, потрібно рухатися далі», — сказа в він на на зустрічі політиків та експертів, організованій Атлантичною радою України. Німецькі парламентарії не давали оцінок тому, що бачили й чули на зустрічах з Президентом, міністром закордонних справ, у Верховній Раді — «ми не третейські судді. Проблеми мають вирішувати українські політики». Як сказав «Дню» Клозе, делегація розглядала всі гілки української влади як єдине ціле, а опозицію — як складову парламентської гілки. Значно більше, ніж наявність скандалів, німців здивувала наявність плакатів у сесійному залі. Щодо «касетного скандалу» — Клозе відзначив лише, що йому називалося кілька версій, у тому числі й щодо його закордонного походження. Жодних оцінок, вельми дипломатично. Взагалі не виглядало так, нібито візити обох парламентських делегацій проходили у критичний час. Навпаки, слова членів делегації Бундестагу мали б засвідчити, що нарешті розпочинається нормальна планомірна робота з обміну делегаціями, досвідом, вивченням можливостей — немов на підтвердження висловленої німецьким політологом Раром тези про те, що внутрішні українські проблеми не позначаться на її відносинах із Заходом.
Заява міністра закордонних справ Анатолія Зленка — «Україна ні за яких обставин не відмовиться від свого курсу на європейську інтеграцію» — явно була сприйнята позитивно. Керівник німецької делегації відзначив, що «ми вітаємо європейську перспективу української зовнішньої політики», і сказав, що в плані наближення економічної політики до вимог ЄС Німеччина могла б надати допомогу. Так само, як і експерти, німецькі парламентарії задоволені тим, що українсько-російські та українсько-польські відносини нормалізуються. Відзначалися й інші українські позитивні моменти — прогрес у сільському господарстві, розвиток окремих галузей промисловості, перші зрушення в енергетиці. Була й критика — але навряд чи та, на яку, певно, можна було б розраховувати опозиції, якби до України ставилися як до Білорусі або як до Югославії часів Мілошевича. Так, висловлювалося занепокоєння з приводу розслідування справи Гонгадзе, але при цьому — жодних оцінок дій державних структур, жодного намагання якогось тиску, якогось втручання у внутрішні справи держави. Критика — цілком заслужена, яка дійсно не може не заважати оголошеному, до речі, не опозицією курсу на європейську інтеграцію.
Щоправда, німці, які вітають євроінтеграційну спрямованість України, в якій, здається, вони не мають сумнівів, німці, які твердять про свою відданість справі розширення Європейського Союзу, дуже обережно говорять про реальні перспективи української інтеграції. Якщо раніше відповідь на це питання мiстилася у фразі «потрібно спочатку виконати положення тих документів, які вже існують», то зараз можна було почути — «не потрібно поспішати». Перевага візитів парламентських делегацій — в тому, що їхні члени мають змогу говорити не тільки з однією гілкою влади, і, таким чином, отримувати дещо ширше уявлення про те, що ж насправді відбувається в країні і про що насправді йдеться. Проблема українських парламентських делегацій — в тому, що досить часто їхні члени відстоюють протилежні погляди, чого ніколи не демонструють ні німці, ні американці, ні японці, ні поляки, ні болгари. Перевага України в даному випадку — в тому, що вона — саме як цілісна незалежна держава Україна — отримала сигнал підтримки з боку двох впливових країн Заходу, з кожною з яких у неї є шанс започаткувати дійсно партнерські відносини. І до того ж, очевидно, після цих двох візитів існує шанс, що загальна тональність публікацій західних ЗМІ може трохи змінитися. Якщо, звичайно, Україна скористається цим шансом.
