100 років Курултаю кримськотатарського народу

6 грудня у сесійній залі Верховної Ради відбудеться урочисте засідання, присвячене 100-річчю проведення першого Курултаю кримськотатарського народу. Зазначена дата є однією з найбільш визначних у історії Криму. Тоді, 100 років тому, за підсумками першого Курултаю кримськотатарського народу було проголошено Кримську Народну Республіку, сформовано уряд та ухвалено конституцію. Напередодні урочистого засідання ми зустрілися з народним депутатом, головою Меджлісу кримськотатарського народу Рефатом ЧУБАРОВИМ, щоб обговорити особливості тих подій, причини поразки української та кримськотатарської революцій, їх наслідки, анексію Криму 2014-го та значення урочистого засідання. За словами пана Рефата, «ця подія стане потужним сигналом для мешканців тимчасово окупованого Росією Криму щодо невідворотності деокупації півострова та відновлення суверенітету України, а також сприятиме збереженню національної пам’яті та стане своєрідним символом спорідненості українського та кримськотатарського народів». Детальніше — в інтерв’ю з Рефатом Чубаровим.

«АНАРХІЯ, ЯКА ПАНУВАЛА 1917 РОКУ, ПІДШТОВХУВАЛА ДО САМОВРЯДУВАННЯ Й САМООРГАНІЗАЦІЇ»

— Що з себе представляв перший Курултай кримськотатарського народу? Що передувало тій події 100-річної давності?

— На початку 1917 року розпадається велика (за розмірами мається на увазі) Російська імперія, де перебували десятки і десятки поневолених народів, які за різних обставин були завойовані, анексовані, окуповані тощо. І зрозуміло, що коли наступив етап розпаду цієї імперії, то кожен народ, який відчував себе самодостатнім, захотів використати цей розпад як шанс на своє відновлення. Українці і кримські татари не були виключенням. Тим паче що в багатьох кримських татар зберігалася пам’ять, яка передавалася з покоління в покоління, про ліквідацію Росією Кримського ханства у 1783 р.. На той час (1917 р.) минуло 134 роки. Це не так і багато. 

На початку 1917 р. кримські татари об’єдналися навколо впливової групи молодих представників народу, які здебільшого отримали вищу освіту в Туреччині. Ця група також була під впливом реформаторських ідей, які пропагував свого часу великий кримськотатарський просвітник Ісмаїл Гаспринський (помер 1914 р.). Їхня суть зокрема була в тому, що кримські татари мають право і спроможні вирішувати власну долю.

Практичні дії почалися з проведенням 25 березня за старим стилем З’їзду мусульман Криму, на якому було обрано Мусульманський виконавчий комітет (Мусвиконком). Очолив ці процеси високоосвічений 32-річний юрист і богослов, муфтій Криму Номан Челебіджіхан. Було проголошено ідеї і цілі, які мали відгук у мешканців Криму. Адже, як відомо, Тимчасовий уряд Росії виявився неспроможним утримувати порядок на величезній території, відповідно панувала анархія, що дуже турбувало людей. Це підштовхувало до самоврядування і самоорганізації. Звичайно, фактором слугувало й етнічне відродження.

Але, з точки зору політики, кримські татари були романтиками. Попервах вони виголошували ідеї про автономію в складі нової федеративної Росії. Власне, про це говорили і лідери Української революції того часу. Спочатку вони не висували ідеї про незалежність. Згодом українці і кримські татари почали розчаровуватися в політичній ситуації в Росії. Тим більше, на той час у Криму в етнічному плані росіяни вже становили більшість, бо такою була імперська політика, і вони здебільшого були монархістами з відповідними поглядами. Українська частина в Криму також почала діяти більш активно, і пов’язано це було з національно-визвольними подіями в Києві. В основному українці говорили про забезпечення своїх прав у Криму.

ФОТО ОЛЕКСІЯ ІВАНОВА

Шукаючи можливості до самоорганізації, у серпні-вересні 1917 р. кримські татари прийшли до ідеї необхідності скликати Курултай. Було проведено вибори, які відбулися досить демократично, визначено переможців, зокрема й жінок. І 26 листопада, знову ж таки за старим стилем, відбулося перше урочисте засідання в ханському палаці в Бахчисараї. Головою Курултаю обрали Асана Сабрі Айвазова, а пізніше, коли було створено уряд (Директорія), його очільником став Номан Челебіджіхан.

У кінці 1917 — початку 1918 рр., виходячи з тиску на представників кримськотатарського народу з боку російських організацій і нової більшовицької влади, яка вже захопила Севастополь, кримські татари почали говорити про необхідність незалежного утворення. Стало очевидним, що не можна розраховувати на відновлення своїх прав і взагалі будь-який розвиток у межах автономії у складі федеративної Росії. В Номана Челебіджіхана на першому етапі були слова про те, що ми не вимагаємо політичної автономії, але ми і не допустимо жодної монополії іншої спільноти на нашій землі. Відповідно деякі дослідники кажуть, що кримські татари не хотіли власного утворення. Насправді, кримські татари не хотіли анархії і війни. Але на початку 1918-го вже йшлося про незалежне утворення і те, що потрібно встановлювати договірні відносини з Києвом і Петроградом. 

«У ПОРАЗЦІ УКРАЇНСЬКОЇ ТА КРИМСЬКОТАТАРСЬКОЇ РЕВОЛЮЦІЙ БУЛИ ЗАКЛАДЕНІ МАЙБУТНІ ТРАГЕДІЇ...»

— Власне, якими були тоді стосунки з Українською Народної Республікою, адже відомо, що лідери кримських татар улітку 1917 р. приїздили до Києва, де зустрічалися з лідерами Української революції, які бачили Крим частиною України?

— Знаючи настрої в Україні, а також те, що українці так само перебували під гнітом Росії, кримські татари хотіли знайти більшого порозуміння в Києві. Але цього не відбулося, зокрема й через те, що не домовилися щодо автономних прав Криму в складі Української Народної Республіки. Наскільки я знаю, ті умови, які були поставлені Києвом перед кримськотатарською делегацією, не були сприйняті, бо йшлося просто про входження півострова до складу УНР. А отже, рішення щодо об’єднання зусиль для подальшої спільної боротьби, в тому числі проти зовнішніх ворогів, не було досягнуто.

— В результаті програли як українці, так і кримські татари. Адже, як відомо, після перевороту більшовиків у Петрограді, почався військовий наступ на Україну, зокрема Крим, що фактично поставило крапку, хоча були ще спроби, на Українській та Кримськотатарській революціях. Якими трагедіями в подальшому обернувся цей програш?

— Нова, вже радянська імперія, яка постала після приходу до влади більшовиків і придушення національно-визвольних революцій, на початкових етапах певним чином загравала з народами, щоб мати час набрати сил, тим більше, після Першої світової війни. Москва використовувала різні підходи, щоб втримувати біля себе окремі народи, наприклад, у Криму в жовтні 1921 р. було створено Кримську автономну соціалістичну радянську республіку в складі РСФРР, де діяли дві мови — кримськотатарська і російська. Дозволено було, як і для інших народів, проводити так звану політику коренизации.

Коли центральна влада відчула себе усталеною і сильною, це десь друга половина 1920-х рр., вона почала згортати всі попередні «вольності». Розпочалася політика, що була направлена на остаточне «заспокоєння» народів. Звичайно, це Голодомор-геноцид 1932 — 1933 рр., який мав на меті зламати хребет українській нації. Це масові репресії, щоб вичавити будь-які ілюзії про самостійність. Проти кримських татар — це депортація народу 1944-го р., що також було геноцидом. І саме в поразці Української та Кримськотатарської революцій були закладені майбутні трагедії. 

НОМАН ЧЕЛЕБІДЖІХАН (ПРАВОРУЧ) І ДЖАФЕР СЕЙДАМЕТ

«КРИМСЬКИХ ТАТАР Й УКРАЇНЦІВ ТАК І НЕ БУЛО ЗРІВНЯНО В ПРАВАХ ІЗ ЕТНІЧНОЮ БІЛЬШІСТЮ НА ПІВОСТРОВІ»

— Вікно можливостей з’явилося 1991 року, коли розвалився Радянський Союз. Наскільки українці й кримські татари скористалися цим шансом, щоб побудувати сильну Українську державу, зокрема в Криму, адже за 23 роки знову сталася трагедія — Росія анексувала півострів?

— У тому, що за 23 роки в Криму не були укріплені позиції української державності, винувата абсолютна більшість українських політиків. Свідченням цього є те, що на момент окупації в лютому 2014 р. органи влади виявилися абсолютно неспроможними виконати свої обов’язки. Хтось більше, хтось менше, але винуваті всі. Так, повернення кримських татар у Крим стало можливим за незалежної України, і цьому треба віддати належне. Однак потрібно було здійснювати подальші кроки з укріплення української державності на півострові. Причому кримська татари в цьому завжди були союзниками українців. Але не було зроблено нічого суттєвого, щоб реально урівняти в правах всіх у Криму. Тільки вдумайтеся, за 23 роки Україна спромоглася відкрити лише шість українських і чотирнадцять кримськотатарських шкіл. А всього шкіл на півострові було понад 540, тобто всі решта були російськими.

Київ чомусь усвідомлено виходив із необхідності преференцій місцевій етнічній більшості. Зрозуміло, не для того, щоб вони давили кримських татар, просто офіційному Києву було так зручно працювати. Часто це було пов’язано з пошуком виборців під час перманентних виборів — президентських, парламентських. Скільки було спекуляцій навколо російської мови, «старшого брата», «стратегічного партнера», надавалися преференції російському бізнесу, натомість перешкоджали іншим іноземним інвестиціям на півострів, існувала співпраця з російськими спецслужбами тощо. Все це руйнувало можливості української державності. Кримські татари й українці так і не були зрівняні в правах з етнічною більшістю. Тому і сталася біда.

«У КРИТИЧНИЙ МОМЕНТ ЗАВДЯКИ ЄВГЕНУ МАРЧУКУ УКРАЇНІ ВДАЛОСЯ ЗБЕРЕГТИ КРИМ»

— Разом з тим ми знаємо, що до 2014-го року двічі вдалося відвернути небезпеку, пов’язану з діями Росії щодо України в Криму. Це так звана мешковщина (1993 — 1994 рр.) та ситуація навколо Тузли (2003 р.). Чому не вдалося 2014-го?

— Тоді у владі перебували люди, які були здатні професійно реалізувати рішення на користь України. В 1993 — 1994 рр. велику роль відіграв Євген Марчук. Я особисто мав кілька зустрічей з ним. Саме він тоді розробив і під його керівництвом було проведено спецоперацію в Криму, що дало можливість у критичний момент для України зберегти півострів. Це так звана спроба перевороту Мєшковим, хоча за ним, звичайно, стояли російські спецслужби. Заколотники тоді захопили приміщення міністерства внутрішніх справ і поставили свого так званого міністра Кузнєцова. Аналогічно вони хотіли зробити і з приміщенням СБУ, але коли прийшли туди, то виявилося, що там усе готове до спротиву, бо всередині вже розмістилася київська «Альфа». Тобто вчасно була продемонстрована сила закону.

Друга ситуація — Тузла. Тоді також була достатньо гостра ситуація, але зіткнення вдалося уникнути. Українські прикордонники і військові одразу почали проводити навчання і відпрацювання можливої агресії з боку росіян, причому це робили так, щоб вони це бачили, що вразі чого буде відсіч. А от 2014-го р. цього всього вже не було. Росія обрала такий час, коли Україна була найбільш вразливою і знесиленою. Російські агенти, які працювали тут роками, зрештою довели все до руйнації, а далі свою роботу зробили військові. В Криму не було жодної спроби з боку виконавчої влади України зібрати, наприклад, керівників районних адміністрацій, сільських, селищних рад. Тобто вся конструкція, починаючи від прем’єра Могильова і завершуючи головами сільських рад, виявилася неспроможною. Хоча, я думаю, якби їх зібрали і взагалі діяли більш професійно, то трагедії можна було б уникнути.        

— Отже, 6-го грудня відбудеться урочисте засідання, присвячене 100-річчю проведення першого Курултаю кримськотатарського народу. Звичайно, дата символічна, але яка мета заходу, окрім урочистостей?

— Якби сьогодні Крим не був окупований, то цей захід відбувався  там. Саме так ми і планували. Але оскільки півострів окуповано, то, зрозуміло, що подібне урочисте засідання можливе тільки на вільній території. Хоча мені стало відомо, що окупаційна влада в Криму дозволила проводити окремі громадські зібрання з вшанування подій сторічної давнини. На офіційному рівні, звичайно, якихось заходів не передбачається.

Ми запросили на урочисте засідання до Верховної Ради дипломатів, провідних українських діячів, науковців... Буде вище керівництво держави. Приїде велика група кримських татар із самого Криму — делегати Курултаю, члени Меджлісу.

— Це їм не загрожує?

— Вони мають право приїхати, і вони приїдуть. У Верховній Раді відкриється виставка, присвячена сторіччю Курултая. Урочисте зібрання — це більше демонстрація поваги з боку Української держави до одного з корінних народів України.

УРОЧИСТЕ ВІДКРИТТЯ ПЕРШОГО КУРУЛТАЮ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАРОДУ В ХАНСЬКОМУ ПАЛАЦІ БАХЧИСАРАЯ

«ХОЧ БИ ЩО КАЗАЛИ, АЛЕ МІЖНАРОДНІ САНКЦІЇ ПРОТИ РОСІЇ РОБЛЯТЬ СВОЮ СПРАВУ»

— Нещодавно у себе в FB ви написали, що робоча група завершує напрацювання змін до Конституції щодо Криму: «Ми напередодні багатьох практичних речей щодо Криму, починаючи від його повернення, подальшого облаштування, удосконалення правового статусу Криму. І ми буквально, я сподіваюся, на виході цілісного тексту тих змін і доповнень, які будуть пропоновані найближчим часом Конституційній комісії щодо розділу 10-го Конституції України про Крим». Отже, який конкретний спільний план щодо повернення півострова?

— Ми як держава, яка піддалася зовнішній агресії, зобов’язані разом зі своїми міжнародними партнерами мати чіткий план щодо відновлення територіальної цілісності України. Можна дискутувати чи є в нас такий цілісний план, але в нас точно є алгоритм підходів, які працюють на деокупацію. Один з них — це спільні зусилля на зовнішній арені. Без ефективної допомоги наших партнерів, ми не зможемо повернути Крим, бо нам протистоїть одна з найпотужніших держав світу, особливо, що стосується військової сили. Крім того, вона є постійним членом Ради безпеки ООН, а отже, блокує всі рішення, які стосуються України. Хай там що  кажуть, а санкції роблять свою справу. І ми постійно вимагаємо поглиблення цих санкцій.

Але домашнє завдання ніхто не відміняв. Ми маємо думати комплексно, зокрема й про те, що ми робитимемо, коли відновимо український суверенітет у Криму. Питання з правами людини, їхньою безпекою, взаємодією різних етнічних спільнот тощо. Я хочу, щоб українці правильно мене зрозуміли, але кримські татари вже ніколи не погодяться на ті права, які вони мали до окупації. Ми іноді наступали на свої права, щоб Україна стала більш демократичною, щоб вона стала членом ЄС і НАТО. З того вибору, який ми мали, ми завжди голосували за українські націонал-демократичні сили. Але Київ не займався Кримом, хоча я розумію, що з певних причин він не займався і в цілому країною.

Тепер же, коли сталася окупація, а головне потім, коли ми всі разом повернемо півострів, ми вже не зможемо сказати кримським татарам, — давайте ще почекаємо, поки все владнається. Тому процеси мають йти паралельно. Ми маємо чітко сказати, якими будуть права кримських татар як одного з корінних народів, якими будуть правові механізми нашого співіснування і правові механізми, які забезпечуватимуть рівність в управлінні в Криму. Всі ці речі вимагають внесення змін до Конституції і прийняття відповідних законів. У рамках Конституційної комісії при Президентові ми довго працювали, дискутували, радилися з правниками і освітянами. І ось найближчим часом збереться робоча група, яку очолює професор Володимир Буткевич, де ми вже маємо затвердити зміни до Конституції і подати їх самій Конституційній комісії. А далі за процедурою.  

Таким чином, внесення змін до Конституції України зафіксує відновлення прав одного з корінних народів України. Також правове визначення подальшого розвитку встановлює ясність для всіх тих, для кого це питання є важливим, зокрема, міжнародного співтовариства, яке  бачитиме, що Україна не просто говорить про повернення Криму, а в практичній площині працює над тим, що буде після повернення півострова, в тому числі відносно кримських татар.

— Що конкретно сьогодні робиться для того, щоб принаймні ускладнити життя окупаційній владі в Криму, щоб вона відчувала, що ціна окупації для неї є дуже дорогою? 

— Знаю одне, що більшість кримських татар у Криму готові терпіти. Але неможливо, наприклад, відокремити кількість електроенергії, яку постачає Україна до кримських лікарень і до зенітно-ракетних комплексів окупанта. Або неможливо розділити воду, яка йде на поля для аграріїв і на виробництво військового техніки чи обладнання. Тому наша позиція щодо «блокади» чітка — вона повинна бути, але тут потрібен грамотний підхід. Окупаційна влада зобов’язана сама забезпечувати життєдіяльність півострова. І, до речі, за підрахунками експертів, ми змусили окупанта вкладати набагато більше грошей на утримання Криму, ніж це було до анексії, коли життєдіяльність півострова забезпечувала Україна.

«ДЛЯ МЕНЕ «ОПОЗИЦІЙНИЙ БЛОК» — ЦЕ ВОРОГИ»

— Ви є членом президентської фракції «Блок Петра Порошенка». В ці дні чотири року тому в Україні відбувалися відомі події, які закінчилися трагічно для країни, але внаслідок яких вищі кабінети зайняла нинішня влада. Під час останнього саміту Східного партнерства в Брюсселі Україну сильно критикували, не кажучи вже про критику всередині самої країни. Чи в правильному напрямі рухається нинішня постмайданна влада?

— Якби я сьогодні став на бік критиків чинної влади, то моя б критика була не меншою. Але ми почали нашу розмову з 1917 року, який закінчився поразкою для українського і кримськотатарського народів, зокрема через те, що існували внутрішні протиріччя. Я не закликаю всіх мовчати через те, що в нас війна з Росією. Я закликаю до конструктивної критики, яка б дозволила покращити ті чи ті напрями, зокрема відновити територіальну цілісність країни. На жаль, не завжди дії нинішньої опозиції сприяють консолідації суспільства.

— Кого ви маєте на увазі під опозицією — «Опозиційний блок»? 

— Ні, «Опозиційний блок» для мене це вороги, тому що ніхто з них не назвав Росію і Путіна головним чинником війни. Опозицією я називаю всіх тих, хто в парламенті або поза ним перебувають у активній політиці і критикують владу, відмовляючись співпрацювати з нею. Хай вони будуть проти влади, але не потрібно руйнувати країну. Поки не буде внутрішньої мобілізації всіх, нам буде складно повернути окуповані території.

Фото з архіву Гульнари Бекірової (сайт «Крим.Реалії»)