Боротьба з тероризмом лише підживлює його глибинні корені

ТЕРОРИЗМ ЯК СИМПТОМ

Тероризм — це наслідок важкої й задавненої цивілізаційної хвороби. Врешті-решт, все зводиться до одного страхітливого процесу. Йдеться про деантропологізацію, тобто втрату людяності, — всього того, що нас відрізняє від тварин і роботів. Вона має багато проявів, серед яких: моральний і правовий нігілізм, зростаюча агресивність до людини й природи, екстремальний індивідуалізм, відчуженість між батьками й дітьми, дедалі більша залежність від техносфери. Людство стрімко втягується в стан хаосу, при якому «все дозволено» й «все можливо», а грань між добром і злом, війною й тероризмом, національно-визвольним рухом і агресивним сепаратизмом дедалі більше стирається. Хто терорист і хто жертва терору? Туреччина чи народ курдів? Росія чи Чечня? Вчорашні терористи Іцхак Рабин і Ясір Арафат — шановані люди й лауреати Нобелівської премії миру, а недавні «борці проти диктатури Франко й патріоти країни басків» — сьогодні терористи й кримінальні злочинці. Однак незабаром, як прогнозують політологи, виникне незалежна республі

ка басків, і терористи знову стануть героями, миротворцями та респектабельними політиками. «Переможців не судять!» — ось формула, яку прийняв цивілізований світ і яка водночас надихає політичний тероризм, що йому протистоїть. Однак світоглядний і етичний хаос — це лише один, зовнішній бік проблеми тероризму.

КОЛУМБІЙСЬКИЙ ВАРІАНТ

Інший полягає в тому, що сьогодні тероризм все більше сприймається знедоленими масами як священне зусилля (джихад) задля відновлення справедливості, як інструмент Божого промислу. Безперспективно боротися з явищем, яке не лише морально не засуджується суспільством, але й схвалюється ним як метафізичний засіб боротьби зі злом.

ДИЯВОЛЬСЬКА МАШИНА БАЖАНЬ

Соціальна несправедливість у світі існує з давніх-давен. Але за нашого часу реакція на неї настільки гостра й специфічна, що для багатьох уможливлює моральне виправдання навіть найбільш жорстоких терактів. Для цього є принаймні дві причини.

По-перше, прірва між багатими й бідними народами ще ніколи в людській історії не була такою великою. Багата «Північ» і злиденний «Південь» — це вже ніби дві різні планети, два рівнобіжні світи, що живуть власними проблемами. «Північ»: склалась ціла галузь економіки, зайнята боротьбою проти ожиріння, лише в США її річний обіг перевищує 50 мільярдів доларів. «Південь»: голодує та хронічно недоїдає понад 1 мільярд людей, щороку від голоду помирає від 12 до 18 мільйонів осіб, з яких 2/3 — діти.

По-друге, лише в наш час бідні народи опинилися під потужним пресом «машини бажань» західної цивілізації, яка формує життєві інтереси та мрії, передусім у молоді, не даючи ніяких шансів для їх реалізації. Пропаганда чужих, здебільшого недосяжних у легальний спосіб, стандартів споживання та моделей життя не лише деморалізує суспільство, викликає потяг до «дурних» грошей, руйнує людські душі. Вона породжує масову заздрість і ненависть до цивілізації, яка є джерелом цієї пропаганди, а найбільш активних заохочує до участі в усіляких революційних війнах, джихадах, визвольних рухах. При цьому межа між боротьбою за визволення й терором стає надзвичайно хиткою, а нерідко й зникає остаточно. Давнє зло породжує ще потворніше нове зло. Бумеранг несправедливості повертається до того, хто його запустив.

КРОК ДО «УКРАЇНСЬКОГО ВАРІАНТУ»

А тепер розглянемо питання: «Чи можливий «український джихад?». Не поспішайте казати «ні», посилаючись на славнозвісну українську лагідність та національні традиції миролюбності. Україна пам’ятає різні традиції... Краще поглянути на те, як набирає обертів психологічний двигун потенційного тероризму. Прірва між багатими й бідними досягла небачених розмірів. Західна «машина бажань» працює на повну потужність. Розрекламовані життєві стандарти доступні в кращому разі для 10% населення. Решта 90% лише облизується, принижено визнає себе людьми «другого гатунку» й заряджається тихою ненавистю. Замериканізований кінематограф підсилює цю ненависть і навіть вказує шлях її реалізації — через насильство, нерідко з ретельним описом відповідного «передового досвіду». Не вистачає лише безумної ідеології, яка б вказала пальцем на конкретних винуватців такого збоченого стану речей і закликала до «прямої дії». І така ідеологія обов’язково з’явиться, якщо ситуація в суспільстві, економіці та політиці не покращиться протягом найближчого часу. Знищення українського середнього класу ще не означає знищення можливостей організованого опору несправедливому режимові. Просто опір буде вимушено реалізуватися в найбільш брутальних формах насильства. Не дай Боже, якщо в суспільстві він почне знаходити моральне виправдання. І хоча Україна — це не Колумбія, не будемо зарікатись. Тим паче, що перший крок у цьому напрямкові зроблено: «тіньова», тобто антизаконна й напівкримінальна, економіка вже не засуджується, а сприймається народом як порятунок і благо...

№192 08.10.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»