«Божественний» мандат

У нинішньому політичному сезоні партійні списки як ніколи насичені колоритними особистостями: журналістами, співаками, композиторами, космонавтами. Але є ще одна незвичайна категорія кандидатів до майбутнього складу Верховної Ради, яка також чогось прагне отримати депутатський значок. Це — священики!

Церква офіційно активної участі у справах держави не бере. Однак у житті розділити святе й мирське священикам не завжди вдається. Представники церков йдуть у владу, щоб отримати можливості для просування своїх інтересів, зокрема і фінансово-економічних. Для політичних партій присутність у списках священиків гарантує використання електорального ресурсу віруючих. Кандидати в рясах перебувають, як правило, на непрохідних місцях, але все ж їх роль в успішності тієї партії, яку вони обрали, не можна недооцінювати. Нехай формально настоятелі та священики говорять про те, що ні в якому разі не агітують своїх парафіян, але це неправда. Більше того, особисто авторові відомий випадок, коли після закінчення служби роздавали календарі із зображенням відомого політичного діяча на тлі церковних куполів.

А якщо пригадати президентські вибори 2004-го — що тоді сталося з церквою? Храми перетворювалися на агітаційні штаби певних політичних сил. Батюшки роздавали партійну пресу, активно агітували за православного кандидата, здійснювали хресні ходи. А храми перетворювалися на склади агітпродукції, в тому числі і такої, яка порочить неугодного кандидата та його прихильників як «слуг сатани». Більше того, стали фіксуватися випадки, коли священнослужителі відмовлялися сповідати парафіян, які голосували не за «свого» кандидата.

У даній ситуації, коли церква фактично гіпнотизує свідомість своїх парафіян, активно агітуючи їх голосувати за окремі політичні сили, на часі, до речі, було б прийняття нового закону, який би перетворив українське законодавство про свободу совісті з декларації на детальний і ефективний правовий документ, забезпечений надійними юридичними механізмами. Напередодні парламентських виборів-2006 непогано було б, щоб закон (до речі, декілька законопроектів про релігію зареєстровано у ВР) реально запобіг самій можливості перетворення церков на політичні партії та виключив будь-який тиск на релігійні організації з боку суб’єктів виборів і влади.

Отже, хто ж з церковних служителів бажає поміняти рясу на мандат? Або ж, що найімовірніше, поєднувати Божу службу з депутатськими буднями. Під номером 381 у «Партії регіонів» значиться протоієрей УПЦ Київського патріархату Олег Слєпцов, який мешкає у Дніпропетровську. Поруч із ним на 387 позиції розмістився викладач Петропавлівського кафедрального собору Луганська Гаврило Ільгов.

Партія влади НСНУ також має в своєму списку декількох кандидатів-священнослужителів. Наприклад, під 115 номером до списку включено чинного народного депутата Юрія Бойка, який є настоятелем парафії святих великомучеників Бориса і Гліба, а також ректором колегії святителя Петра Могили. На 436 позиції розмістився Олександр Гудима, який є главою «Православного братства святого апостола Андрія Первозванного». Як відомо, це братство об’єднує вірних УПЦ Київського патріархату. Партія «Нова Сила» Юрія Збітнєва надала притулок у своєму списку священикові УПЦ КП з Чернігова Євгенові Орду під 134 номером. Протоієрей парафії святого Іоанна Хрестителя УПЦ Павло Стародуб значиться в блоці «Патріоти України» на 39 позиції.

Лідер блоку «Народна опозиція» Наталія Вітренко також веде із собою до Верховної Ради церковних діячів. До її списку ввійшов настоятель Хрестовоздвиженського собору в Ужгороді Димитро Сидор. До речі, цей священик не дебютант у великій політиці. Він є депутатом Закарпатської обласної ради, а його заслуги в соціально- економічному та культурному розвитку України відзначав нагородами колишній президент Леонід Кучма. Під 36 номером у списку «Української консервативної партії», яку очолює скандальний ректор МАУП Георгій Щокін, значиться священик Української автокефальної православної церкви Дмитро Малетич, який мешкає у Львівській області. А на 81 місці зазначено Олександра Власенка, місіонера з Полтави, який є вірним Всеукраїнської спілки об’єднань Євангельських християн-баптистів.

У передвиборних списках перебувають і представники духівництва нетрадиційних конфесій. Під номером 33 в «Блоці Бориса Олійника і Михайла Сироти» значиться архієпископ Апостольської християнської церкви в Україні Володимир Токарєв, який раніше представлявся пастором церкви «Слово життя». АХЦ було зареєстровано зовсім недавно, і пан Токарєв зіграв під час її створення одну з головних ролей. Блок НДП включив до свого списку священнослужителя нетрадиційної віри. Під номером 28 тут значиться пастор релігійної громади християнської церкви «Нове покоління» Андрій Тищенко.

А в списку «Блоку Юрія Кармазіна» утворився міні- клуб кандидатів «нетрадиційних» священнослужителів. На четвертому місці тут перебуває Олександр Марков, який позиціонує себе як глава правління релігійного християнського братства «Шлях до істини». У цьому ж списку, щоправда на 82 місці, присутній ще один представник даної організації — за сумісництвом директор добродійної спілки «Дзвін» Олексій Уткін.

Одним словом, священиків у нинішніх партійних списках вистачає. В офіційних коментарях усі потенційні кандидати в депутати «божественного» походження в один голос твердять, що ні в якому разі не мають наміру вести агітацію серед своїх парафіян.

Глава Української православної церкви митрополит Київський і всієї України Володимир (Сабодан) заявляє: «Єпископат української православної церкви не буде брати участі у виборах. Що стосується священнослужителів, які бажають балотуватися до місцевих рад, то ці питання вирішують єпархіальні архієреї. Священикові, як нікому іншому, відомі страждання нашого народу. Тому, священнослужитель, на мій погляд, може гідно репрезентувати свою паству в представницьких органах».

Патріарх Київський і всієї Русі-України Філарет вважає, що політиками повинні бути виключно професіонали: «Наша церква не благословляє священнослужителів висувати свої кандидатури до Верховної Ради. Для того, щоб працювати в парламенті, необхідно бути фахівцем. Політиками повинні бути професіонали. Священики не мають відповідної освіти і знань. Їх участь у роботі законодавчого органу буде швидше символічною і навряд чи дасть відчутний результат для суспільства і країни. Крім того, якщо священик опиниться у ВР, то обов’язково більше часу приділятиме не церковним справам, до яких він покликаний Богом, а мирським турботам. Щодо місцевих рад: церква дозволяє її служителям бути депутатами в органах місцевого самоврядування. Робота на цьому рівні дає можливість не відволікатися від церковних справ і дозволяє вирішувати питання місцевого значення. Такі, наприклад, як виділення земельної ділянки під будівництво храму, соціальний захист людей, добродійність. Все це є корисним для православної церкви і суспільства загалом».

Церква серед населення України користується великою довірою. Про це протягом багатьох років свідчать результати соціологічних опитувань. Науковий керівник фонду «Демократичні ініціативи» Ірина Бекешкіна повідомила, що в той час, як падають рейтинги влади, церква, як і колись, має високий кредит довіри серед населення України — баланс між довірою і недовірою в лютому становив +44%.

У той же час, експерти Центру ім. Разумкова запевняють, що вплив церкви на політичне рішення віруючих — незначний. Хоча, пам’ятаючи про минулі вибори Президента, цього не скажеш. Досить активно розігрується церковна карта і на майбутніх виборах. З власної практики можу розповісти, як це відбувається.

Неділя. Ранкова служба в одній маленькій православній церковці Києва. До парламентських виборів залишається менше місяця. Одягнувшись у незвично довгу спідницю, одягаю на голову хустку, і заходжу до храму Божого. Уважно слухаю молитву. Хрещуся. Кидаю пожертви в карнавку, з якою протягом години рази зо три підходив працівник церкви. Далі стаю в чергу поруч із тими, хто вирішив сповідатися. «Я перебуваю в паніці», — приблизно з такими словами звертаюся до батюшки. Він уточнив, з якого приводу. Я відповіла, що вважаю своїм обов’язком проголосувати на майбутніх виборах, але досі не можу визначитися, кому віддати свій голос. Очевидно, я не викликала підозри у священика і він розповів мені, що таке «добре» і що таке «погано» в українському політикумі. Це ж треба! Мені порадили проголосувати за політичну силу, яка допомогла спорудити житло для батюшки і виділила кошти для придбання церковного купола! Так, саме такі доводи, що за задумом повинні були посіяти в моїй свідомості любов до «хорошої» партії, навів священик. Безперечно, той факт, що політики допомагають споруджувати, не побоюся цього слова — палаци для батюшок, це добре. Але питання ж у тому, що політики, які жертвують на церковні потреби, можуть бути за православними канонами грішниками, а за земними — карними злочинцями (передвиборні списки, як відомо, насичені персонами, яких розшукує Інтерпол). Судячи з усього, священиків це питання не особливо хвилює. Вони ж і самі йдуть у політику, вибираючи боротьбу замість покори, тверезий розрахунок замість молитви і агітацію замість сповіді.