Чи можна йти до ринку, риючи окопи?

У суботу відбулася Всеукраїнська нарада керівників телерадіоорганізацій. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подала на ній свою програму реформування українського ефіру («День» писав про це у номерi за 20 жовтня). Цього разу голова Нацради Борис Холод у своїй доповіді приділив більше уваги концептуальним питанням, зокрема захисту рекламного ринку України за рахунок звільнення від творчо, технічно та фінансово слабких його учасників, захисту української культури за допомогою посилення мовних вимог до програм, і захисту інформаційного простору України від експансії північного сусіда. Якщо перша теза особливих заперечень не викликала (хоча кому хочеться потрапити під «скорочення»?), то з двох інших розгорнулася дискусія. Щоправда, здебільшого в кулуарах, оскільки перед майбутнім ліцензуванням телерадіокомпаній псувати стосунки з Нацрадою не ризикнув ніхто. Захист від російської інформаційної експансії, на думку Б.Холода, складається в припиненні незаконних ретрансляцій російських теле- і радіопрограм, а також значному зменшенні загальної їх кількості. Така ретрансляція буквально знищує вітчизняних мовців і веде до заняття іноземними компаніями місця на українському ринку реклами. Обов’язковим буде дотримання кожною теле- і радіокомпанією норми в 50% власного або вітчизняного продукту, а також норми мовлення державною мовою, якої повинно бути не менше ніж 50% ефірного часу.

Проте не хотілося б, сказав Б. Холод, щоб Нацраду звинувачували в порушенні загальних прав громадян на отримання інформації. Сьогодні в Україні можна приймати будь-які програми. Але є законодавство, за яким мовлення іноземних радіостанцій з використанням українських каналів здійснюється виключно на основі міждержавних договорів та міжнародних угод. (Від редакції «Дня» : міжнародні угоди, зокрема про трансграничне телебачення, якраз і передбачають відсутність будь- яких обмежень при трансляції та прийомі телерадіосигналів). Так у Європейській конвенції з питань трансграничного телебачення, підписаній Україною, зазначається: «Безперервний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій повинен служити праву особистості, незалежно від державних кордонів, висловлювати, шукати, отримувати і поширювати інформацію та ідеї, з якого б джерела вони не походили»).

Процес ліцензування для ТРО, заявив Б.Холод, буде набагато складнішим, аніж п’ять років тому, коли в Україні видавалися перші ліцензії. Тоді вони видавалися під майбутні зобов’язання, тепер настав час ретельно перевірити, як же вони виконуються.

Буде створено експертну комісію, до складу якої увійдуть фахівці-телевiзiйники, вчені, мистецтвознавці, соціологи, представники Нацради на місцях та ін. Саме експертна комісія уважно вивчить документи претендентів і подасть свої пропозиції до Нацради. Б.Холод запевнив, що всі рішення будуть прийматися відкрито і гласно, вся робота Нацради буде прозорою і об’єктивною.

Однією з великих проблем нашого ефіру є відео- та аудіопіратство. Його причина — у фінансовій неспроможності багатьох мовців і у відсутності контролюючого органу у складі Нацради.

Викликає стурбованість і заповнення ефіру зарубіжною мас-культурою де переважають насильство, брутальнiсть та аморальнiсть. Нацрада ухвалила постанову про заборону показу такої продукції до 22 години. З 1 грудня ця постанова набуває чинності.

Оскільки на нараді було висловлено декілька абсолютно різних точок зору на реформування вітчизняного інформпростору, «День» дає короткий виклад виступів головних опонентів:

У суботу відбулася Всеукраїнська нарада керівників телерадіоорганізацій. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подала на ній свою програму реформування українського ефіру («День» писав про це у номерi за 20 жовтня). Цього разу голова Нацради Борис Холод у своїй доповіді приділив більше уваги концептуальним питанням, зокрема захисту рекламного ринку України за рахунок звільнення від творчо, технічно та фінансово слабких його учасників, захисту української культури за допомогою посилення мовних вимог до програм, і захисту інформаційного простору України від експансії північного сусіда. Якщо перша теза особливих заперечень не викликала (хоча кому хочеться потрапити під «скорочення»?), то з двох інших розгорнулася дискусія. Щоправда, здебільшого в кулуарах, оскільки перед майбутнім ліцензуванням телерадіокомпаній псувати стосунки з Нацрадою не ризикнув ніхто. Захист від російської інформаційної експансії, на думку Б.Холода, складається в припиненні незаконних ретрансляцій російських теле- і радіопрограм, а також значному зменшенні загальної їх кількості. Така ретрансляція буквально знищує вітчизняних мовців і веде до заняття іноземними компаніями місця на українському ринку реклами. Обов’язковим буде дотримання кожною теле- і радіокомпанією норми в 50% власного або вітчизняного продукту, а також норми мовлення державною мовою, якої повинно бути не менше ніж 50% ефірного часу.

Проте не хотілося б, сказав Б. Холод, щоб Нацраду звинувачували в порушенні загальних прав громадян на отримання інформації. Сьогодні в Україні можна приймати будь-які програми. Але є законодавство, за яким мовлення іноземних радіостанцій з використанням українських каналів здійснюється виключно на основі міждержавних договорів та міжнародних угод. (Від редакції «Дня» : міжнародні угоди, зокрема про трансграничне телебачення, якраз і передбачають відсутність будь- яких обмежень при трансляції та прийомі телерадіосигналів). Так у Європейській конвенції з питань трансграничного телебачення, підписаній Україною, зазначається: «Безперервний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій повинен служити праву особистості, незалежно від державних кордонів, висловлювати, шукати, отримувати і поширювати інформацію та ідеї, з якого б джерела вони не походили»).

Процес ліцензування для ТРО, заявив Б.Холод, буде набагато складнішим, аніж п’ять років тому, коли в Україні видавалися перші ліцензії. Тоді вони видавалися під майбутні зобов’язання, тепер настав час ретельно перевірити, як же вони виконуються.

Буде створено експертну комісію, до складу якої увійдуть фахівці-телевiзiйники, вчені, мистецтвознавці, соціологи, представники Нацради на місцях та ін. Саме експертна комісія уважно вивчить документи претендентів і подасть свої пропозиції до Нацради. Б.Холод запевнив, що всі рішення будуть прийматися відкрито і гласно, вся робота Нацради буде прозорою і об’єктивною.

Однією з великих проблем нашого ефіру є відео- та аудіопіратство. Його причина — у фінансовій неспроможності багатьох мовців і у відсутності контролюючого органу у складі Нацради.

Викликає стурбованість і заповнення ефіру зарубіжною мас-культурою де переважають насильство, брутальнiсть та аморальнiсть. Нацрада ухвалила постанову про заборону показу такої продукції до 22 години. З 1 грудня ця постанова набуває чинності.

Оскільки на нараді було висловлено декілька абсолютно різних точок зору на реформування вітчизняного інформпростору, «День» дає короткий виклад виступів головних опонентів:

Олександр ЗІНЧЕНКО, Голова парламентського Комітету з питань свободи слова і ЗМІ піддав критиці деякі тези з виступу Б. Холода: — Досягнення сучасних інформаційних технологій неодмінно спричинять подальший розвиток саморегулюючих принципів інформаційного законодавства. Їхньою метою буде зняття бар’єрів на шляху технологій та інвестицій.

Кажучи про український інформпростір, дехто часто вживає термін «інформаційна безпека». Називання чого- небудь «загрозою», зокрема в інформаційній сфері, є фактом політичним. За такою політичною заявою має іти планування подальших кроків, усвідомлення і передбачення можливих наслідків. Я думаю, що розумніше було б ужити поняття «інформаційна доктрина» України.

Ми повинні вірно оцінювати й інформаційний ресурс української мови. Він, на жаль, ще не може конкурувати з російським ресурсом. Але якщо ми обмежимо наш інформаційний простір національними рамками або навіть звузимо його з мовної точки зору, це призведе до інформаційної ізоляції. Бо інформаційний простір не є національним, він не обмежений державними кордонами. Поки у нас немає активної державної інформаційної політики, яка б ставила собі за мету інформаційну «експансію» або хоча б присутність у світовому інформаційному полі.

Про мовну проблему. Сьогодні йшлося про 50% обов’язкової присутності національного продукту і української мови. Я гадаю, що це норма, яка сьогодні спроможна законодавчо заборонити подальший розвиток нашого телепростору.

У суботу відбулася Всеукраїнська нарада керівників телерадіоорганізацій. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подала на ній свою програму реформування українського ефіру («День» писав про це у номерi за 20 жовтня). Цього разу голова Нацради Борис Холод у своїй доповіді приділив більше уваги концептуальним питанням, зокрема захисту рекламного ринку України за рахунок звільнення від творчо, технічно та фінансово слабких його учасників, захисту української культури за допомогою посилення мовних вимог до програм, і захисту інформаційного простору України від експансії північного сусіда. Якщо перша теза особливих заперечень не викликала (хоча кому хочеться потрапити під «скорочення»?), то з двох інших розгорнулася дискусія. Щоправда, здебільшого в кулуарах, оскільки перед майбутнім ліцензуванням телерадіокомпаній псувати стосунки з Нацрадою не ризикнув ніхто. Захист від російської інформаційної експансії, на думку Б.Холода, складається в припиненні незаконних ретрансляцій російських теле- і радіопрограм, а також значному зменшенні загальної їх кількості. Така ретрансляція буквально знищує вітчизняних мовців і веде до заняття іноземними компаніями місця на українському ринку реклами. Обов’язковим буде дотримання кожною теле- і радіокомпанією норми в 50% власного або вітчизняного продукту, а також норми мовлення державною мовою, якої повинно бути не менше ніж 50% ефірного часу.

Проте не хотілося б, сказав Б. Холод, щоб Нацраду звинувачували в порушенні загальних прав громадян на отримання інформації. Сьогодні в Україні можна приймати будь-які програми. Але є законодавство, за яким мовлення іноземних радіостанцій з використанням українських каналів здійснюється виключно на основі міждержавних договорів та міжнародних угод. (Від редакції «Дня» : міжнародні угоди, зокрема про трансграничне телебачення, якраз і передбачають відсутність будь- яких обмежень при трансляції та прийомі телерадіосигналів). Так у Європейській конвенції з питань трансграничного телебачення, підписаній Україною, зазначається: «Безперервний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій повинен служити праву особистості, незалежно від державних кордонів, висловлювати, шукати, отримувати і поширювати інформацію та ідеї, з якого б джерела вони не походили»).

Процес ліцензування для ТРО, заявив Б.Холод, буде набагато складнішим, аніж п’ять років тому, коли в Україні видавалися перші ліцензії. Тоді вони видавалися під майбутні зобов’язання, тепер настав час ретельно перевірити, як же вони виконуються.

Буде створено експертну комісію, до складу якої увійдуть фахівці-телевiзiйники, вчені, мистецтвознавці, соціологи, представники Нацради на місцях та ін. Саме експертна комісія уважно вивчить документи претендентів і подасть свої пропозиції до Нацради. Б.Холод запевнив, що всі рішення будуть прийматися відкрито і гласно, вся робота Нацради буде прозорою і об’єктивною.

Однією з великих проблем нашого ефіру є відео- та аудіопіратство. Його причина — у фінансовій неспроможності багатьох мовців і у відсутності контролюючого органу у складі Нацради.

Викликає стурбованість і заповнення ефіру зарубіжною мас-культурою де переважають насильство, брутальнiсть та аморальнiсть. Нацрада ухвалила постанову про заборону показу такої продукції до 22 години. З 1 грудня ця постанова набуває чинності.

Оскільки на нараді було висловлено декілька абсолютно різних точок зору на реформування вітчизняного інформпростору, «День» дає короткий виклад виступів головних опонентів:

Олександр ЗІНЧЕНКО, Голова парламентського Комітету з питань свободи слова і ЗМІ піддав критиці деякі тези з виступу Б. Холода: — Досягнення сучасних інформаційних технологій неодмінно спричинять подальший розвиток саморегулюючих принципів інформаційного законодавства. Їхньою метою буде зняття бар’єрів на шляху технологій та інвестицій.

Кажучи про український інформпростір, дехто часто вживає термін «інформаційна безпека». Називання чого- небудь «загрозою», зокрема в інформаційній сфері, є фактом політичним. За такою політичною заявою має іти планування подальших кроків, усвідомлення і передбачення можливих наслідків. Я думаю, що розумніше було б ужити поняття «інформаційна доктрина» України.

Ми повинні вірно оцінювати й інформаційний ресурс української мови. Він, на жаль, ще не може конкурувати з російським ресурсом. Але якщо ми обмежимо наш інформаційний простір національними рамками або навіть звузимо його з мовної точки зору, це призведе до інформаційної ізоляції. Бо інформаційний простір не є національним, він не обмежений державними кордонами. Поки у нас немає активної державної інформаційної політики, яка б ставила собі за мету інформаційну «експансію» або хоча б присутність у світовому інформаційному полі.

Про мовну проблему. Сьогодні йшлося про 50% обов’язкової присутності національного продукту і української мови. Я гадаю, що це норма, яка сьогодні спроможна законодавчо заборонити подальший розвиток нашого телепростору.

Іван ДРАЧ, голова Держкомінформполітики говорив в основному про загрозу інформаційному простору України з російського боку, про російську експансію і не зміг утриматися від спокуси перейти «на особистості»: — Я гадаю, що голові Комітету Верховної Ради з питань свободи слова потрібно бути дещо стриманішим, бо всім відомо, що за його постаттю молодого енергійного політика стоїть телеканал «Інтер», який є головним русифікатором України! Нехай краще він скоріше займеться створенням української звукової доріжки на своєму каналі для галичан! Нехай він займеться питанням, що зробити в українському інформаційному просторі, щоб нарешті щось дати цьому нещасному народу, коли на «Інтері» — 70 чи 80 відсотків російської мови і коли десятки, сотні й тисячі листів про це йдуть і йдуть, і буквально кричать! Наш інформпростір, по суті, став придатком до інформаційного простору Росії. Наш телекінопоказ орієнтується на іноземні, здебільшого російські телесеріали і програми.

З приводу каналу «Культура». Ми докладаємо всіх зусиль, щоб цей канал запрацював, як запрацював би й польський канал або польсько-український. Я хотів би, щоб Верховна Рада ухвалила Закон, що заважав би іноземному капіталу входити в наш ринок.

У суботу відбулася Всеукраїнська нарада керівників телерадіоорганізацій. Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подала на ній свою програму реформування українського ефіру («День» писав про це у номерi за 20 жовтня). Цього разу голова Нацради Борис Холод у своїй доповіді приділив більше уваги концептуальним питанням, зокрема захисту рекламного ринку України за рахунок звільнення від творчо, технічно та фінансово слабких його учасників, захисту української культури за допомогою посилення мовних вимог до програм, і захисту інформаційного простору України від експансії північного сусіда. Якщо перша теза особливих заперечень не викликала (хоча кому хочеться потрапити під «скорочення»?), то з двох інших розгорнулася дискусія. Щоправда, здебільшого в кулуарах, оскільки перед майбутнім ліцензуванням телерадіокомпаній псувати стосунки з Нацрадою не ризикнув ніхто. Захист від російської інформаційної експансії, на думку Б.Холода, складається в припиненні незаконних ретрансляцій російських теле- і радіопрограм, а також значному зменшенні загальної їх кількості. Така ретрансляція буквально знищує вітчизняних мовців і веде до заняття іноземними компаніями місця на українському ринку реклами. Обов’язковим буде дотримання кожною теле- і радіокомпанією норми в 50% власного або вітчизняного продукту, а також норми мовлення державною мовою, якої повинно бути не менше ніж 50% ефірного часу.

Проте не хотілося б, сказав Б. Холод, щоб Нацраду звинувачували в порушенні загальних прав громадян на отримання інформації. Сьогодні в Україні можна приймати будь-які програми. Але є законодавство, за яким мовлення іноземних радіостанцій з використанням українських каналів здійснюється виключно на основі міждержавних договорів та міжнародних угод. (Від редакції «Дня» : міжнародні угоди, зокрема про трансграничне телебачення, якраз і передбачають відсутність будь- яких обмежень при трансляції та прийомі телерадіосигналів). Так у Європейській конвенції з питань трансграничного телебачення, підписаній Україною, зазначається: «Безперервний розвиток інформаційних і комунікаційних технологій повинен служити праву особистості, незалежно від державних кордонів, висловлювати, шукати, отримувати і поширювати інформацію та ідеї, з якого б джерела вони не походили»).

Процес ліцензування для ТРО, заявив Б.Холод, буде набагато складнішим, аніж п’ять років тому, коли в Україні видавалися перші ліцензії. Тоді вони видавалися під майбутні зобов’язання, тепер настав час ретельно перевірити, як же вони виконуються.

Буде створено експертну комісію, до складу якої увійдуть фахівці-телевiзiйники, вчені, мистецтвознавці, соціологи, представники Нацради на місцях та ін. Саме експертна комісія уважно вивчить документи претендентів і подасть свої пропозиції до Нацради. Б.Холод запевнив, що всі рішення будуть прийматися відкрито і гласно, вся робота Нацради буде прозорою і об’єктивною.

Однією з великих проблем нашого ефіру є відео- та аудіопіратство. Його причина — у фінансовій неспроможності багатьох мовців і у відсутності контролюючого органу у складі Нацради.

Викликає стурбованість і заповнення ефіру зарубіжною мас-культурою де переважають насильство, брутальнiсть та аморальнiсть. Нацрада ухвалила постанову про заборону показу такої продукції до 22 години. З 1 грудня ця постанова набуває чинності.

Оскільки на нараді було висловлено декілька абсолютно різних точок зору на реформування вітчизняного інформпростору, «День» дає короткий виклад виступів головних опонентів:

Олександр ЗІНЧЕНКО, Голова парламентського Комітету з питань свободи слова і ЗМІ піддав критиці деякі тези з виступу Б. Холода: — Досягнення сучасних інформаційних технологій неодмінно спричинять подальший розвиток саморегулюючих принципів інформаційного законодавства. Їхньою метою буде зняття бар’єрів на шляху технологій та інвестицій.

Кажучи про український інформпростір, дехто часто вживає термін «інформаційна безпека». Називання чого- небудь «загрозою», зокрема в інформаційній сфері, є фактом політичним. За такою політичною заявою має іти планування подальших кроків, усвідомлення і передбачення можливих наслідків. Я думаю, що розумніше було б ужити поняття «інформаційна доктрина» України.

Ми повинні вірно оцінювати й інформаційний ресурс української мови. Він, на жаль, ще не може конкурувати з російським ресурсом. Але якщо ми обмежимо наш інформаційний простір національними рамками або навіть звузимо його з мовної точки зору, це призведе до інформаційної ізоляції. Бо інформаційний простір не є національним, він не обмежений державними кордонами. Поки у нас немає активної державної інформаційної політики, яка б ставила собі за мету інформаційну «експансію» або хоча б присутність у світовому інформаційному полі.

Про мовну проблему. Сьогодні йшлося про 50% обов’язкової присутності національного продукту і української мови. Я гадаю, що це норма, яка сьогодні спроможна законодавчо заборонити подальший розвиток нашого телепростору.

Іван ДРАЧ, голова Держкомінформполітики говорив в основному про загрозу інформаційному простору України з російського боку, про російську експансію і не зміг утриматися від спокуси перейти «на особистості»: — Я гадаю, що голові Комітету Верховної Ради з питань свободи слова потрібно бути дещо стриманішим, бо всім відомо, що за його постаттю молодого енергійного політика стоїть телеканал «Інтер», який є головним русифікатором України! Нехай краще він скоріше займеться створенням української звукової доріжки на своєму каналі для галичан! Нехай він займеться питанням, що зробити в українському інформаційному просторі, щоб нарешті щось дати цьому нещасному народу, коли на «Інтері» — 70 чи 80 відсотків російської мови і коли десятки, сотні й тисячі листів про це йдуть і йдуть, і буквально кричать! Наш інформпростір, по суті, став придатком до інформаційного простору Росії. Наш телекінопоказ орієнтується на іноземні, здебільшого російські телесеріали і програми.

З приводу каналу «Культура». Ми докладаємо всіх зусиль, щоб цей канал запрацював, як запрацював би й польський канал або польсько-український. Я хотів би, щоб Верховна Рада ухвалила Закон, що заважав би іноземному капіталу входити в наш ринок.

Олександр РОДНЯНСЬКИЙ, генеральний продюсер «Студії 1+1»: — Цього року, на відміну від, скажімо, 1998, найбільші рекламодавці світу, що входять до першої п’ятірки, такі як «Проктор енд Гембл» та інші — пішли з українського ринку. Тобто те, як будуть розподілятися фінанси на рекламному ринку в Україні, реально зараз буде визначатися в Москві.

На нараді прозвучали цифри, що характеризують стан українського телевізійного ринку реклами: це приблизно $35 млн. на всіх учасників ринку реклами України. Усі 790 телерадіокомпаній — гравців на цьому ринку — можуть заробити в сумі $35 млн. Це дуже мало. Бюджет лише однієї НТКУ — більший за половину цієї суми. Усі ми конкуруємо на цьому ринку, але грошей, що залишилися, не вистачить навіть для переможця.

Щоб вижити і залучити інвесторів, ми повинні створити прозорі правила гри на полі телереклами.

Кореспондент «Дня» звернувся також до ряду учасників конференції з питанням про їх ставлення до програми реформування ефіру України, яку представила Нацрада:

Дмитро ДУТЧИН, виконавчий директор «AGB-Ukraine», фірми, що проводить моніторинг електронних ЗМІ і вимірювання їх рейтингів:

— При своїх останніх вимірюваннях рейтингів ми відзначили, що, оскільки кількість кабельних мереж зростає, то збільшується і частка телеглядачів російських каналів. У людей з’являється вибір, і вони перемикаються. Крім того, зростає і рекламна активність вітчизняних товаровиробників.

Євген ПРОСВЄТОВ, президент телекомпанії «Золоті ворота»:

— По суті, те, що продекларував пан Холод, нібито позитивне. Залишається питання: якою буде відстань від тих позицій, які продекларовані, до того, що реально ми побачимо на практиці? Тому що ми чудово розуміємо: дуже важко в сьогоднішній політичній і економічній ситуації витримати рівні правила гри для всіх ТРО — претендентів на мовлення, як на загальнонаціональних, так і на регіональних і місцевих каналах. Важко уникнути спокуси пролобіювати ту структуру, яка тебе і привела до Нацради. А хто від якої структури пройшов до Нацради, люди знають. Якщо вже вимагати, то від усіх ТРО однаково, без поблажливості до своїх рідних телеканалів.

Валерій ЮРЧЕНКО, президент концерну РРТ:

— Незважаючи на те, що Президент дав вказівки кабінету Віктора Ющенка знайти десять мільйонів гривень для фінансування концерну за рахунок погашення заборгованості Національної телекомпанії України, ми цих грошей досі не отримали.

— А нам в «День» Госкомінформполітики вже тиждень тому надіслав повідомлення, що ці кошти перераховані концерну.

— У нас їх немає. Розтягують ці гроші на інші проекти: на перевірку і ремонт українських телевеж після пожежі на Останкінській телевежі, на освітлення Олімпіади тощо. Ми говоримо конкретно: з нами треба розрахуватися за ті борги, які нам заборгували НТКУ і НРКУ. Гроші, які виділялися в бюджеті на цей рік НТКУ і НРКУ, вже закінчилися. Вони знов працюють у борг. У нас немає грошей навіть на папір.

Юрій ЛАБУНСЬКИЙ, президент Всеукраїнської асоціації операторів кабельного телебачення:

— Якщо до кабельних мереж буде застосовуватися міра про те, що в них мусить бути 50% телепродукції вітчизняного виробника, то кабельного телебачення в Україні не буде взагалі! Це неможливо. І якщо навіть тлумачити 50-вiдсоткову міру так, що в кабельній мережі має бути половина вітчизняних каналів, то це буде означати, що, скажімо, у Вінниці, де три українських канали, може бути тільки три іноземних, у сумі — шість, у той час як технічно ми можемо транслювати 30 і більше каналів.

Олександр ЛЯХОВ, член попереднього складу Нацради з телебачення і радіомовлення:

— У всьому світі нині спостерігається дрейф у бік глобалізації та багатоканальності систем передачі даних. Це відповідає дотриманню прав громадян на одержання необхідної їм інформації. Але з іншого боку, в багатьох країнах зростає тиск влади і бажання цю інформацію регламентувати. Проте такі сучасні засоби зв’язку, як кабельне телебачення і тим більше Інтернет, такому тиску не дуже піддаються. Усі закони, якими намагалися в тих або інших країнах регламентувати доступ до інформації, неминуче відставали. Це не приведе до успіху.

ВІД РЕДАКЦІЇ «Дня»: Конференція закінчилася прийняттям резолюції, що підтримує починання Нацради. Аналіз різних концепцій реформування вітчизняного ефіру, з коментарями компетентних експертів, читайте в найближчих номерах газети.