Донецьк: усе за традицією

Днями Донецька обласна організація «Комітет виборців України» оприлюднила звіт громадського спостереження за підготовчим етапом виборчої кампанії на Донеччині, у якому проаналізовано передвиборчу ситуацію і вказано на найбільші недоліки й ризики майбутнього виборчого процесу. Про особливості виборчої кампанії 2012 року «День» поспілкувався з керівником аналітичних програм ДОО ВГО «Комітет виборців України» Олександром КЛЮЖЕВИМ.

— У звіті вашої організації зазначено, що в процесі формування мажоритарних округів на Донеччині простежувався вплив політичного фактору. Чи значна відмінність між тим, як фактично утворено округи, і тим, як це доцільно було зробити?

— Треба зазначити, що Центральна виборча комісія утворювала округи згідно з чинним законом, у якому, на жаль, наявні певні прогалини щодо забезпечення неперервності меж округів і їхньої компактності. Виходячи з цього, і виникали основні складнощі при доборі оптимального формату виборчих округів. Закритість дій ЦВК створює обѓрунтовані підозри в наявності політичних мотивів у деяких округах, і в нашій області вони посилюються тим, що, не зважаючи на зменшену кількість виборчих округів у регіоні, значна частина провладних кандидатів угадала їхні межі. Тобто фактично ще до моменту ухвалення рішення ЦВК вони розпочали свої кампанії в чітко обмеженому переліку територіальних громад, котрі в результаті виявилися саме такими, які прийняла ЦВК.

«Комітет виборців» вносив і офіційно направляв до ЦВК свої пропозиції щодо оптимального варіанту виборчих округів, але ЦВК не відповіла. І коли ми вже зіставили проект громадськості, який обговорювали в Донецькій області, із кінцевим рішенням, то були певні моменти на користь проекту громадськості, котрих не враховано в постанові ЦВК.

Зазначмо, що неоптимальне визначення меж деяких округів створило відчутні проблеми при окресленні інших округів. Наприклад, округ №46 із центром в Артемівську, в якому традиційно проявляє активність народний депутат Сергій Клюєв, зберегли в тому форматі, в якому він був 2002 року, але через зміни загальної кількості округів це спричинило великі труднощі при формуванні інших округів. Те саме в принципі й у Донецьку. За кількістю виборців тут можна було спокійно утворювати чотири повноцінні виборчі округи. Але створили п’ять, що, власне, й призвело до дальших проблем в об’єднанні деяких територій, передусім сільських. У результаті в нас є величезні за територією сільські округи, в яких виборча логістика дуже ускладнена. Наприклад, округ №60, куди входять п’ять районів Донецької області. 2002 року їх було три, і то це мало відчутні ускладнення. А тепер узагалі важко сказати, як виборчі комісії взаємодіятимуть між собою.

— Охарактеризуйте, будь ласка, загальну передвиборчу атмосферу в Донецькій області. Чи є вона вільною і сприятливою для політичної конкуренції?

— У нас у цьому аспекті особливо нічого не змінилося. Є чітко виражене домінування однієї політичної сили. І ситуація від попередніх кампаній відрізняється тільки певними відтінками. По-перше, тепер на місцевому рівні прийшла до влади інша команда, яка не має досвіду проведення виборчих кампаній. Я маю на увазі голову обласної адміністрації, його заступників тощо. У цьому — певна новизна, і дуже цікаво, яку позицію вони займатимуть під час виборчої кампанії.

Як і раніше, є проблема неефективного розмежування управлінських та партійних заходів, коли посадовці місцевих органів влади надають підтримку потенційним кандидатам. Тобто тут усе традиційно. До речі, опозиція також демонструє звичний для Донецької області підхід: за декілька місяців до початку виборчої кампанії намагаються розбудувати ефективну структуру, за два місяці знайти повноцінних місцевих лідерів, щоб вони висувалися на виборах.

— На якій стадії перебуває процес висунення єдиних кандидатів від об’єднаної опозиції і хто це буде?

— Уже декілька місяців лідери опозиції (як місцевої, так і загальнонаціональної) заявляють, що є кандидати на кожен виборчий округ Донецької області, але їхні імена тримають у таємниці. Тут виникає запитання: а хто визначив цих кандидатів? Якщо їх не розсекречують, отже, ні активісти, ані симпатики опозиційних партій не мали впливу на процес їхнього висунення.

Щодо потужності кандидатів, яких ми нині не знаємо, то з цим традиційно буде проблема, оскільки не можна за два місяці до початку виборчої кампанії знайти компетентних професійних людей, які мають авторитет. Отже, на відміну від Партії регіонів, яка присутня в тут постійно, опозиція виявляє хвилеподібне зацікавлення регіоном. І я не думаю, що це дасть якийсь значний ефект.

— А коли в опозиції обіцяють назвати імена?

— На початку офіційної кампанії. Нібито щоб не було тиску на майбутніх кандидатів. Але це проблема прозорості. Виходить, і влада, і опозиція демонструють непрозорий підхід до визначення майбутніх кандидатів. Адже якщо у влади на кожний округ є свої кандидати, які вже вкладають туди певні ресурси, то виникає те саме запитання: хто їх висував? Не було дотримано навіть формальних механізмів внутріпартійної демократії. Безумовно, що з’їзд, напевно, відбудеться на початку виборчого процесу, але ж люди вже вкладають ресурси! Отже, є запитання до партії влади: як її члени, її симпатики впливали на визначення майбутніх кандидатів?

— Тобто від партії влади ми побачимо ті самі обличчя?

— Так, у Партії регіонів, безперечно, великих несподіванок не буде. Значну частину округів закриють для чинних народних депутатів.

— Чи помітна в регіоні діяльність менших опозиційних партій — «Громадянської позиції», «УДАРу»?

— Певні акції проводять, найчастіше протестного характеру. Але говорити щось певне щодо їхньої діяльності поки зарано, тому що немає розуміння, яким ресурсом — інтелектуальним, кадровим, інформаційним — вони володіють, яку мають програму дій.

— Чи відомі вам на сьогодні факти застосування владою адміністративного ресурсу або тиску на опозицію?

— Безумовно, є заяви про те, що в Донецькій області переслідують активістів, симпатиків опозиції. Вони є прогнозованими, зважаючи на домінування в регіоні однієї політичної сили. І в принципі Партія регіонів повинна бути абсолютно готовою до цих заяв, адже (навіть не оцінюючи об’єктивність заяв опозиції) це її, партії влади, хрест, який вона має нести й доводити практичними діями, що державні службовці місцевих органів влади є політично неупередженими.

І коли нині в комунальній пресі з’являються матеріали, спрямовані проти опозиції, у яких Партія регіонів скаржиться на те, що її необґрунтовано звинувачують, то, на моє переконання, владі треба не тиснути на жалість, а просто займати об’єктивну неупереджену позицію. Якщо захід відбувається державним або коштом місцевого бюджету, то тут не може бути жодних заяв на підтримку провладної партії, не може бути надання певних преференцій Партії регіонів і т. ін. Тільки коли буде така принципова позиція, коли всі чиновники, починаючи від голови обласної державної адміністрації і закінчуючи головою райдержадміністрації, заявлять, що вони на своїх посадах не втручаються в виборчий процес, і практичними діями доводитимуть ці слова, то тоді, власне, й не буде ґрунту для заяв про політичні переслідування. Тобто тут усе залежить від влади.

Адмінресурс — це, звичайно, один із основних ризиків у Донецькій області. І тут є не дуже приємна тенденція. На попередніх виборах, звісно, ситуація була схожою, і чиновники активно брали участь у кампаніях. Але якщо раніше вони намагалися заперечувати, що сприяють тій чи тій політичній силі (у нашому випадку — Партії регіонів), то тепер ситуація дещо змінилася. Нині навіть не дуже зручно не акцентувати, що ти, державний службовець, — представник певної політичної сили, Партії регіонів. Тобто ситуація досить тривожна, якщо чиновники намагаються вже навіть публічно підкреслити, що виконують програму Партії регіонів, демонструють єдність органів влади й партійних організацій.

Безперечно, у мажоритарних округах вплив адмінресурсу буде значнішим, ніж на пропорційних виборах. Бо коли майбутній кандидат приїжджає в район і разом із головою райдержадміністрації, з усіма чиновниками й посадовцями органів місцевого самоврядування проводить зустріч із виборцями, то для останніх це сигнал, кого підтримує влада і кого вона хоче бачити народним депутатом України. І тут виборцеві буде дуже важко не піддаватися такому впливові місцевих чиновників, які цілком відкрито демонструють свою лояльність тим чи тим кандидатам від партії влади.

Якщо ми згадаємо місцеві вибори 2010 року, то якраз утручання державних службовців у виборчий процес вважали основним недоліком виборчої кампанії. Гадаю, якщо влада не змінить позиції, то її активна участь у виборчій кампанії цього року також відіграє негативну роль у визнанні прийдешніх виборів.