Газетний ринок будуть «прополювати»
Головна відмінність нового реєстраційного свідчення — пункт про статус видання: є воно «вітчизняним» чи ні. Причому в основу розділення ЗМІ буде встановлено не мовну ознаку, а територіальну, а саме — який відсоток журналістського «продукту» є місцевим. «Своїми» (якщо, звісно, проект реєстраційного свідчення буде затверджено Кабміном) визнають видання, обсяг наповнення яких матеріалами вітчизняного «виробництва» буде становити 85% і більше, «спільними» — 50% і більше, «чужими» — менше за 50%. Бажання розмежувати видання на вітчизняні і на ті, що не є такими, викликано тим, що український друкований ЗМІ, на думку представників Держкомінформполітики, поставлений у нерівні конкурентні умови з тими ЗМІ, які лише зареєстровані в Україні, а насправді абсолютно ідентичні аналогічним російським виданням і які фактично є лише їхнім «додатковим тиражем». Що ж, ідея цілком розумна. Ось тільки зі слів членів команди Івана Драча не зовсім ясно, що ж усе-таки потрібно вважати «місцевим журналістським продуктом». Але головною, все ж, є не сама проблема типології видань, а наслідки визначення їхнього статусу — адже залежно від того, буде визнане те чи інше друковане ЗМІ вітчизняним чи ні, будуть вирішуватися й питання про доцільність його підтримки з боку держави. Йдеться передусім про пільгову передплату на ряд друкованих періодичних видань. Відповідна постанова Кабміну від 23 серпня 2000 року про передплату на 2001 рік (з переліком видань, що додається, яким буде надаватися державна допомога) викликало реакцію у відповідь у пресі — особливо бурхливу з боку тих видань, які не потрапили до цього переліку. А голова Національної спілки журналістів України Ігор Лубченко розповсюдив заяву, в якій виступив категорично проти подібних списків, «оскільки це суперечить ст. 13 Конституції України, де визначено, що «всі суб’єкти права власності рівні перед законом», і ст. 2 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів». Однак, як запевнили представники Держкомінформполітики, надалі будуть розроблятися більш дійові механізми допомоги друкованим ЗМІ, різні проекти яких будуть виноситися на розгляд журналістської громадськості. «Списки», скоріше всього, відмінять, замість цього, ймовірно, буде реалізовуватися система грантів. Хоча, можливо, гамір, піднятий навколо цього всього, не виправданий, оскільки сума, передбачена в бюджеті на підтримку друкованих ЗМІ, становить 1,5 мільйона гривень у рік (крім неї, щоправда, передбачено й фінансову підтримку ЗМІ на місцевому рівні), та погоди на ринку української періодики це не робить. Може, саме тому, що ложку манної каші по всьому інформаційному просторі не розмажеш, і знадобився горезвісний список зі 100 видань? Якщо, звичайно, не вважати, що таким чином хтось — чи то уряд, чи то його опоненти, отримавши черговий мотив для критики, — заробляє собі очки. З іншого боку, дивує небажання уряду кардинально вирішити проблему з доставкою преси. Адже, як відзначається в заяві Ігоря Лубченка, НСЖУ і Держкомінформполітики заздалегідь подали уряду проект постанови, який передбачав провести передплату за тарифами минулого року. Однак Держкомзв’язку пролобіював свій варіант постанови із зазначеним переліком. Для видань, які не потрапили до нього, «Укрпошта» піднімає тарифи в 2,5-3 рази, що, на думку голови Національної спілки журналістів, є абсолютно немотивованим. При цьому Ігор Лубченко посилається на результати двох перевірок діяльності «Укрпошти» Міністерством економіки, які показали, що ніяких збитків від поширення періодики «Укрпошта» не несе, більше того — рентабельність на цей вид діяльності за минулий рік становила 13%.
Проте Держкомінформполітики в найближчому майбутньому збирається займатися не тільки питаннями регулювання українського інформаційного простору за допомогою визначення видань, яким треба чи не треба допомагати. Іван Драч та його однодумці вирішили також розробити дійовий механізм впливу на ті ЗМІ, які «відкрито й цинічно порушують закони України». Йдеться про ті видання, які «закликають до насильницьких змін державного устрою, розпалюють расову і релігійну ворожнечу» тощо (об’ємний компромат на певні друковані ЗМІ, передусім прокомуністично налаштовані, уже зібрано в Держкомінформолітики). Для початку, як повідомили присутнім на прес-конференції, до Генеральної прокуратури України було надіслано матеріали з приводу необхідності припинити вихід двох газет — харківського «Красного знамени» та львівського «Ідеаліста». Звичайно, кримінальну справу щодо «Ідеаліста» можна було порушити вже тільки на підставі анотації до нього в «Каталозі періодичних видань України на 2000 рік» — «звільнення християнських держав і націй з-під рабства іудаїзму» (з іронії долі, поряд у каталозі — газета «Іменем закону»). Але ось сам намір грунтовно «прополоти» українське інформаційне поле дещо насторожує. Тим більше, що законодавство у нас досить суперечливе і багато які статті можна трактувати досить широко. Не вийшло б так, що «цілителі», викоренивши хворі клітини, візьмуться і за сусідні здорові. А потім уже можна буде й про свободу слова поміркувати...
