Гліб ПАВЛОВСЬКИЙ: «У першого та другого «касетних скандалів» — одне технологічне джерело»

— Наскільки виправданими є обвинувачення московських політтехнологів у організації другого касетного скандалу?

— Якщо дотримуватися фактів і не вдаватися до емоцій, то я б погодився з паном Омельченком у тому, що у обох касет, торішньої «касети Мельниченка» та нинішньої, одне технологічне джерело. Надто малоймовірно, щоб це технологічне джерело знаходилося в Москві, і, наскільки я розумію, стосовно Мельниченка така версія відкидається. Очевидно, що іноземцеві технічно неможливо здійснювати такі масштабні порушення закону, особливо в області захисту комунікацій, у країні з таким сильним, м’яко кажучи, адміністративним ресурсом, як Україна. Це може робити тільки та чи інша місцева сила.

— У вас є припущення, що це може бути за сила?

— Я думаю, що у всіх складних випадках треба йти шляхом, який нам пропонують сищики у детективах. Насамперед потрібно перевіряти найбільш імовірні версії. Версія міністра внутрішніх справ Смирнова треба перевірити першою. Вона здається мені найбільш імовірною. Як він висловився, вона полягає у формулі «Самі писали». Цю гіпотезу треба перевірити першою просто тому, що першим перевіряють того, кого застали на місці дії, навіть якщо він користується хорошою репутацією. Я би звернув увагу на той дивний факт, що формальні жертви порушення, які мають право оспорювати будь-які несанкціоновані втручання у їхнi телефонні розмови, першими визнали автентичність плівки. Це дуже дивно навіть з юридичного погляду. Власне кажучи, це не компромат, всупереч тому, про що всі говорять, а робоча бесіда на підвищених тонах, що у політиків, особливо парламентських, досить прийнято. Тому необхідно перевірити, чи є оприлюднена касета перехопленням інформації чи презентацією власної розмови.

— Яку мету вони могли переслідувати, якщо ця гіпотеза підтвердиться?

— Версії зараз будуть малоперевірені, це будуть більше здогади. Номінально перед нами лялька компромату. У цій ляльці міститься наводка на СДПУ(о), як я розумію, як на автора запису. Наводка була досить грубою, оскільки підказується причина — помста за зміщення, здійснене руками тих, хто говорить, що вони не дуже приховували. Водночас це демонстрація лояльності певним апаратним колам. Це знову ж таки, здогади, але мені б не хотілося погоджуватися з паном Омельченком до кінця у тому, що й автор запису обох плівок однаковий. Перший касетний скандал є серйозною і масштабною провокацією, націленою на підрив української державності. Мені б хотілося думати, що в цьому випадку авторство різне. Хоч гіпотеза про те, що друга плівка повинна стати алібі для авторів першої, повинна бути розслідувана. Логіка зрозуміла — якщо мене записують, значить, у перший раз записував не я. Лялька компромату є тут спробою штучного алібі.

— Тобто ви не виключаєте, що учасники другої розмови просто спробували відвести від себе підозру у причетності до першого касетного скандалу?

— Так, на рівні гіпотези я з цим би погодився, але запропонував би враховувати різницю між виконавцями і режисерами. Як правило, в таких серйозних історіях, що зачіпають кримінальні злочини (вбивство журналіста Гонгадзе), виконавця розігрують. Він вважає, що реалізовує свій сценарій, але насправді є учасником більш серйозної гри. Один вважає, що він публікує матеріал, що вдало опинився у нього, інший вважає, що він вдало підкинув цей матеріал і створив фальшивий образ для масової свідомості, але дуже часто виявляється, що у скандалі присутній хтось третій, для якого і перший, і другий є пішаками. Так було в історії з Гонгадзе. Той, хто записав Президента, найбільше підозрюється у вбивстві журналіста — він перший міг оцінити неввічливу репліку Президента як сигнал до власних дій. Аналітик прослуховує запис, відзначає важливі місця і фактично призначає мішенню живу людину. Потім убивці за власними мотивами умертвляють журналіста, таким чином, труп виявляється підмонтованим до запису. Виникає міфічна ситуація, коли Президент ніби віддає наказ на вбивство. Фактично звичайна репліка використовується антипрезидентськими силами як мотив для вбивства журналіста. Такі речі передбачають дуже серйозно прописані сценарії. Я готовий деякої мірою прислухатися до голови Народного руху Філіпчука, коли він говорить про те, що касета може бути ознакою іноземного втручання у внутрішні справи держави. Очевидно, що тут спроба перевести стрілки із Заходу на Схід — на Росію. Звідси цілком оригінальна теза «про москалів», які ніби стоять за цим. Це хто завгодно, але тільки не «москалі».

— Хто на даний момент виграє і хто програє від другого касетного скандалу?

— Безумовно, перша жертва — довіра виборців до виборчого процесу. Таким чином розповсюджується цинізм серед виборців по відношенню до демократичних інститутів. У принципі, це робота під сценарій «Білий фрак» — усі чимось забруднені, а я у білому фраку. Треба шукати тих, хто будує кампанію на принципі білого одягу. Головний підсумок кампанії — страждають усі звичайні політики, рядові лідери політичних партій. Усі підозрюються виборцем. З моєї точки зору, це гра на пониження статусу виборчої кампанії з метою створити комусь зручні підмостки для просування вгору. Поки незрозуміло, кому це вигідно, оскільки всі політики постають як такі, що підслуховують один одного і матюкаються один на одного. Мені тут важко оцінити, не будучи учасником українського політичного процесу, для кого це вигідно і для кого — ні.

— Чому саме Вадим Рабінович озвучив обвинувачення на вашу адресу і на адресу Марата Гельмана як члена вашої команди?

— Я погано знаю пана Рабіновича. Це щось на зразок російського Березовського. Мені важко зрозуміти його мотиви. Пан Гельман, власне кажучи, є самостійною особою. У другу чергу він співвласник Фонду, а у першу — керівник Галереї Гельмана, яка є реальним, цілком професійним PR- підприємством. Як таке, наскільки я розумію, воно й діє у Києві. А чим зайнятий пан Гельман в Україні, треба запитати у нього самого. Я знаю, що Марат Гельман ніяк непричетний до цього скандалу. Він виступає як віртуальна карта, що розігрується. Він — член моєї команди, так само як і я — член його команди, ми друзі.

— Наскільки реальна загроза нових «зливів» під час подальшої кампанії?

— Це реально. Можна тільки бажати Україні подолати швидше цю дитячу хворобу в політичному житті та залишити позаду разом iз її носіями, збудниками інфекції.

— Якою є особисто ваша участь та участь ФЕПу в українській політиці?

— У мене немає жодної ролі в українській політиці. Мої інтереси якщо й пов’язані з політикою, то тільки з російською. У рамках року України в Росії я взаємодію з різними українськими і російськими політиками. Це відбувається поза контекстом виборчої кампанії.