Грати в Україну

Ми часто не помічаємо того, що поряд із нами вже відбувається те, про що через років п’ять років говоритимуть по телебаченню та писатимуть у газетах. Те, що дасть старт новій течії, стане новим явищем, — так, як це зробила, наприклад, всесвітньо відома українська комп’ютерна гра «Козаки» і люди, причетні до її створення. Ще зовсім недавно в цю гру грали майже всі — від дитини до керівника банку, від студента до депутата. «Козаки» були встановлені на кожному третьому українському комп’ютері і досі залишаються суперпопулярними не лише в нашій країні чи на пострадянському просторі, а й у Європі. Своєрідним «українським Колумбом», який відкрив для консервативних європейців Україну і довів їм, що в нас можуть і робитимуть конкурентну продукцію індустрії електронних розваг, за правом вважається Сергій Григорович із київської компанії «GSC Game World». Із ним кореспондент «Дня» розмовляв не лише про «Козаків», а й про перспективи розвитку такої нової галузі української економіки, як ігрова індустрія, про виробництво та продаж комп’ютерних ігор, світовий ринок яких оцінюється в десятки (якщо не в сотні) мільярдів доларів. Здавалося б: якісь комп’ютерні ігри, в які грають наші діти та дорослі просто заради розваги, — то й що? А те, що за кордоном, наприклад, один диск коштує 40 — 50 доларів, одна популярна гра може продатися тиражем від одного до кількох десятків мільйонів примірників у всьому світі. У розробку однієї гри на Заході можуть вкласти і 10 мільйонів доларів, і 100. Комп’ютерні ігри вже стають об’єктом і навіть суб’єктом політики не лише внутрішньої, а й міжнародної. Парламенти країн дискутують: чи видавати закони про введення обмежень на насильство в комп’ютерних іграх, чи, навпаки, спрямовані на стимулювання виробництва останніх? Ще приклад: на Заході приходять до думки, що Україна займає перше місце із виробництва піратського програмного забезпечення і тих самих ігор, західні кампанії зазнають величезних збитків, і ось уже ЄС та Америка загрожують санкціями, обговорюють проблему на вищому політичному рівні, — і все це лише незначна верхівка айсберга... Про особливості національного «ігробудування» та гру «Козаки» розповідає Сергій ГРИГОРОВИЧ.

— Це питання вам, напевно, вже задавали, і все ж: чому саме «Козаки», чому національний історичний контекст?

— Коли ми щойно почали розробляти проект, пригадали український мультик про козаків. А мультик розповідав про що? Про те, що українські козаки — це частина європейської цивілізації, частина її історії. Мені тоді було всього 17 років, і я був сповнений дитячого ентузіазму. Тому на першому місці стояло величезне бажання зробити щось національне, патріотичне, — і ми вирішили робити «Козаків». Саму гру написали четверо, але паралельно ми запустили кілька різних проектів із надією, що хоч би один із них виявиться успішним. Пригадую ще один цікавий факт: я думав, що для успішного продажу гри в Європі слід вигадати їй іншу назву, — так «Козаки» стали «Європейськими війнами». На мій подив, коли ми запропонували видавцям-німцям цей варіант, вони сказали: «Ні, «Козаки» — це те, що треба, в Європі це таке саме розрекламоване слово, як «горілка» чи «Калашников»...

— Усі знають про перемогу Руслани на «Євробаченні» і братів Кличків, але мало хто знає, що ще в 2000 році комп’ютерна гра «Козаки» прорубала, в прямому значенні цього слова, українське вікно в Європу...

— У нас, може, й не знають, а ось, наприклад, у позаторішньому європейському виданні журналу «Плейбой» був рейтинг — десять особистостей і речей, які прославили Україну. То там наша гра була на другому місці після Шевченка, ми навіть братів Кличків обігнали.

— До речі, на відміну від Віталія та Володимира Кличків, українські «Козаки», ставши суперпопулярними в Європі, Америку так і не підкорили.

— У нас усе ж таки європейський менталітет і культура відповідна. Люди старші за нас із вами, ті, яким по 35 — 40 років, із задоволенням грають у «Козаки» й інші наші продукти, бо це насамперед інтелектуальні ігри, на зразок шахів, у яких немає легких і простих шляхів. А в Америці грає молодша аудиторія з зовсім іншим характером, вони більше прагнуть до спрощення та видовищності життя, стосунків і тим більше комп’ютерних ігор. Ми, звісно, можемо щось вивчити та якось наблизитися до їхньої свідомості, але зрозуміти їх однаково не зможемо. Тому рівень продажу наших «Козаків» у Європі майже удвічі вищий, ніж найпопулярнішої американської стратегії «WarСraft». Це зайвий раз доводить, що ми — європейська нація.

— Яке місце, на вашу думку, на даний момент займає Україна в світовій індустрії електронних розваг?

— Поки що складно давати оцінки, — у нас в Україні це все-таки ще не індустрія. На жаль, ми ще не Голівуд із їхнім конвеєром. У нас ще дуже маленький обсяг ігрової продукції порівняно з іншими країнами, проте... Ми зараз почали займатися власним видавництвом. Відкрию таємницю, що це буде гра в стилі фентезі. Тобто ми самі робимо нашу гру і самі її розповсюджуємо — без посередників. На даний момент такої практики в світі ще немає. Успішна реалізація цього проекту дасть нам доступ до прибутків не лише європейських видавців, а й монстрів світового ринку виробництва та розповсюдження комп’ютерних ігор. Скажімо так, сьогодні відомі видавці діляться прибутком із виробником у співвідношенні приблизно 80 на 20, а то й 90 на 10. Нас це не влаштовує, тим більше, що гроші ми маємо, тому ми хочемо вирватися з цього полону і стати самодостатніми та самостійними. Тоді ми зможемо прямо співпрацювати з усіма розробниками з колишнього СРСР. Таким чином, уже в недалекому майбутньому Україна може стати світовим лідером в індустрії електронних розваг. Україна взагалі, на мою думку, має всі можливості стати номером першим у світі саме як виробник ігрового та програмного забезпечення, а не продукції машинобудування, наприклад, або трубопрокату. У нас є геніальні люди, ми дуже інтелектуальна нація, і тільки ставка на інтелектуальний вид діяльності та запобігання «стоку мозків» виведе нас на світовий рівень.

— Тобто ви вважаєте, що якщо є попит на українських програмістів, то може бути попит і на ті ігри та програмне забезпечення, які вони роблять у нас в Україні, не виїжджаючи, наприклад, до Америки? Будучи вітчизняними виробниками?

— Нам треба зрозуміти, що український програміст — це не лише «мізки», які Захід може недорого купити. За невеликих зусиль й уваги до розвитку IT-індустрії в нашій країні ми з таким самим успіхом могли б робити готову продукцію своїми силами, а країна тільки від цього виграла б у плані наповнення бюджету й інвестицій.

— Які кроки має, на ваш погляд, зробити держава для цього?

— Насамперед це прийняття законів про податкові пільги для всієї вітчизняної індустрії IT-технологій. У майбутньому, ймовірно, можна буде говорити про комплексну державну програму розвитку цього сектора, логічним результатом успішної реалізації якої має стати створення в Україні IT-технополіса — вітчизняного аналога американської «Силіконової долини». Зниження податкового тиску хоч би на кілька відсотків дозволило б національним виробникам, по-перше, знизити собівартість своєї продукції, зробити її доступнішою для споживача, а по-друге, ефективніше вкладати гроші в свій власний розвиток. Якщо говорити про ігри, то, наприклад, у Франції (а там ігрова індустрія перебуває в кризовому стані) минулого року виділили по 4 мільйони євро фінансової підтримки десяти кращим французьким іграм року. А наші бізнесмени та політики, на жаль, не розглядають цю галузь як перспективну.

— А чи не було з боку фінансово могутніх закордонних конкурентів спроб перекупити ваших програмістів, та й компанію загалом?

— Такі спроби були, але ми не піддаємося, — ми твердо стоїмо на ногах. Нас не лякає й конкуренція. Ось, наприклад, за останніми даними, американська компанія Electronic Arts хоче вкласти 20 млн. доларів сюди, в Україну, для того, щоб не дати іншій компанії — THQ (яка буде ексклюзивним видавцем потенційно прибуткового українського суперхіта «Сталкер») розвинутися на ринку ігор для персональних комп’ютерів і таким чином потіснити американців.

— Розкажіть детальніше про історію з Microsoft — близько п’яти років тому, після виходу «Козаків», у вітчизняній і закордонній пресі багато писали про те, як чотири юнаки з України, скажімо так, підставили підніжку Біллу Гейтсу...

— Свого часу всесвітньою популярністю користувалася перша частина гри від Microsoft — «Age of Empires», дія в якій відбувалася в античну епоху. Так от, коли американці почали розробляти другу частину, в якій дія відбувалася вже в епоху Середньовіччя, ми одразу зрозуміли, що наш сюжет слід робити про часи, коли, власне, й жили козаки — XVI — XVIII століття. Оскільки наша гра потім стала дуже популярною, ми фактично позбавили Microsoft можливості зробити третю частину, оскільки її просто ніхто не купував би. Ми першими зайняли цю нішу на ринку, і тоді їм довелося звернутися до грецької міфології, загалом, працювати над зовсім іншим проектом.

— Гра «Козаки» крім того, що стала дуже популярною, була чимось більшим у плані оригінальних нововведень, що згодом перетворилися, на світові канони з розробки ігор.

— Скажімо так, успіх нашої гри забезпечили три складові. По-перше, гра реалістична й історично правдоподібна, по-друге, вона була чимось принципово новим у плані ігрового процесу. Наприклад, раніше в подібних американських іграх кількість військ обмежувалася максимум сотнею чоловік. Уявіть собі: на віртуальному полі битви епохи середньовіччя, де, з історичного погляду, мали бути тисячі рицарів, у вас їх щонайбільше сто. А наші програмісти дали гравцям можливість управляти тисячами солдат. І по-третє, це, безумовно, національний колорит, — до речі, «Козаки» стали першою в Україні грою такого рівня, випущеною українською мовою.

— Ваша нова гра «Сталкер» фактично є черговим світовим хітом ще задовго до її появи. І знову співвіднесення з українським контекстом — темою Чорнобиля...

— Спочатку ми просто хотіли зробити фантастичну гру про війни майбутнього. Але потім народилася ідея зробити її за мотивами Стругацьких. Якщо в усій Європі знають слово «козаки», то вже про Чорнобиль чули практично всі. Ми двічі їздили на атомну станцію, і хочемо якнайреалістичніше передати наші відчуття гравцям. Так, щоб людина за комп’ютером змогла повірити, що вона справді там перебуває, в цій атмосфері. Я впевнений, що «Сталкер» перевершить за популярністю навіть «Козаків». І якщо раніше на Заході багато скептиків вважали, що європейський успіх першої української гри — це просто везіння, може, навіть випадковість, то «Сталкер» переконає навіть Америку в тому, що Україна зможе зайняти одне з перших місць у світі із виробництва ігрового комп’ютерного забезпечення. Не забувайте також, що зовсім скоро вийде друга частина «Козаків», і вона разом із «Сталкером» буде справжнім українським брендом. Але, признаюся, на жаль, на цьому вся українська тематика в наших іграх закінчується. Принаймні, я більше не бачу українських тем, які цікаві для Заходу.

— На міжнародних виставках, де ви представляєте нашу країну, відчувається якась особлива увага до вітчизняних ігор?

— Коли ми брали участь у найвідомішій міжнародній виставці останніх досягнень в області комп’ютерних технологій Е3, біля наших стендів були величезні натовпи відвідувачів, їх просто неможливо було відірвати від екранів моніторів. Попри те, що ми були розташовані на «немодному» нижньому поверсі, відвідувачі говорили, що їм тут набагато цікавіше, ніж на верхніх поверхах серед мультимільярдних гігантів ігрової індустрії.

— Чи не могли б ви порівняти рівень розвитку виробництва ігор у Росії й Україні?

— У нас ігрова індустрія приблизно на третину потужніша, ніж у Росії. У них лише одна гра себе виправдала, досягши порогу окупності в 300 тис. проданих копій — «ІЛ-2 Штурмовик». А, наприклад, ліцензійних версій тільки наших «Козаків» було продано по всьому світу близько 2 млн. 300 тис. копій. Хоча починали росіяни ще задовго до того, як в Україні з’явилися перші аналогічні компанії. Зараз у Росії більше роблять ігри на замовлення західних видавців.

— «День» писав про Київський фінал WCG — Всесвітніх комп’ютерних ігор в Україні, де ви виступали спонсорами гравців і команд. Це суто рекламний хід чи щось більше?

— Серед учасників ігор були й наші співробітники, але ми також спонсоруємо й інших найперспективніших кіберспортсменів. Таким чином ми підтримуємо вітчизняний кіберспортивний рух, і, звичайно ж, для нас це реклама. Нещодавно ми отримали права на проведення в Україні іншого аналогічного чемпіонату ECL (Європейська КіберЛіга). Там наша гра «Козаки» буде однією з дисциплін.