«Iнтернаціонал»
Прогресивні соціалісти готові до чергового реваншу. Цього разу їх не лякають навіть «американські агресори», чия діяльність, на глибоке переконання лідера ПСПУ Наталії Вітренко, стала головною причиною поразки партії на парламентських виборах у 2002-му. Навчені гірким досвідом, до 2006-го прогресисти свої лави зміцнили, взявши в союзники «Державу» Геннадія Васильєва та «Русский блок» пана Свистунова. Оновлений «Союз» під керівництвом Олексія Костусєва до всієї цієї компанії поки що придивляється. А ось Дмитра Корчинського з його «Братством» — традиційним партнером ПСПУ по гучних акціях протесту — на XV з’їзді прогресивних соціалістів, що відбувався в столиці в суботу, чомусь не виявилося.
Крім згаданих товаришів, привітати партійців із їхнім черговим форумом до скромного залу «Київпроекту» прибуло також чимало іншої колоритної публіки. Найвидатніша, у всіх значеннях, фігура — лідер російської партії «Народная воля» Сергій Бабурін, у якого з Наталією Михайлівною давнє політичне взаєморозуміння, скріплене відповідним договором. Привіти від народів-однодумців передавали також представники посольств Китаю, Куби, Білорусі та Сирії. Кожного з них делегати вітали бадьорими вигуками на зразок: «Україна, Білорусь, Росія!», «Віва Куба, віва Фідель!» або просто скромним «дякую», залежно від обставин. «Кричалки» залу ненав’язливо підказувала сама Вітренко, паралельно приймаючи дароприносини від рядових партійців. А дароприносин «найкращій жінці у світі» з побажаннями «сибірського здоров’я» було чимало: по здобній паляниці та строкатому букету польових квітів від кожної області. Коли на столі президії не лише робочого, а взагалі хоч якогось вільного простору не залишилося зовсім і навіть вази закінчилися, квіти почали ставити в звичайні пластмасові відерця.
Відкрили з’їзд, як і годиться, гімном, але не національним, а партійним, нещодавно написаним звичайним членом ПСПУ. Згідно з текстом, головне завдання прихильників Наталії Михайлівни — «дать отпор оранжевым нацистам», що, безперечно, «по плечу лишь прогрессивным социалистам». Інша атрибутика, докладним вивченням якої розважалися журналісти протягом годинного програмного виступу Н. Вітренко, виявилася не менш кумедною. Кількості та якості агітаційних плакатів позаздрив би будь-який «Музей історії пропаганди». Тут і кровожерливі, зі звіриними пиками, натовські солдати; і мужні, трохи змазані портрети російського селянина й українського козака, які «навіки разом»; і вже звичний лик Че Гевари, який поглядає в тому числі й із лацкана Володимира Марченка; і хвацькі заклики «Свободу Придністров’ю!»; а обабіч президії, замість традиційних для таких заходів плазмових екранів, — портрети Карла Маркса і …Лесі Українки.
Зачитавши тексти телеграм підтримки в’язням совісті Борису Колеснікову та Слободану Мілошевичу, страждаючим іракцям, а також текст засуджуючого послання президенту США, Н. Вітренко нарешті розпочала звіт про діяльність ввіреної їй політсили за минулий рік. Спіч вийшов дуже докладний, самозрозуміло, що викривальний, але багато в чому несподіваний. Так, давно неіснуючий тандем «Ющенко — Тимошенко — Симоненко — Мороз», який «розкрутив кампанію проти Кучми, нібито вбив Гонгадзе», охрестили «проамериканською четвіркою», а нинішню владу — «неофашистським режимом». Виявилося, Україна тепер — «провідник інтересів США на євразійському континенті». Чому ж дивуватися, якщо головними претендентами на президентство в 2004-му були «борець із бандитизмом» і «наступник Кучми». Останній при цьому примудрився, мовляв, скопіювати основні тези кампанії самої Наталії Михайлівни, за що та на нього, втім, не вельми образилася і згодом навіть підтримала: «Безумовно, Янукович захищав інтереси чужого нам соціального класу, але він, як і ми, — представник православної слов’янської цивілізації». А ось усі передвиборні маневри нинішнього Президента охрестили просто й однозначно — «прийомами для дебілів».
Але найбільше «на горіхи» вже традиційно перепало комуністам, трохи менше — соціалістам, в «юди» записали навіть Володимира Литвина. Просто з трибуни Н. Вітренко щиро запевнила: «Розосередження натовпу, який зібрався на Майдані, — азбука державної безпеки». Вона б сама із співтоваришами й рада була перешкодити «оранжевому шабашу», навіть очолила з цією метою колони протестуючих шахтарів, дійшла з ними аж до самого Кабміну, але була зупинена командою …Тігіпка. Далі — виклад хронології встановлення біло-блакитних наметових містечок у регіонах, ініціаторами якого виступила аж ніяк не Партія регіонів, а саме ПСПУ.
Не в останню чергу в результаті саме такої заповзятливості тепер партійці, як будь-які поважаючі себе опозиціонери, страждають, за словами їхніх лідерів, від політичного переслідування. «Бігають за нами СБУшники, аж до туалетів», — сказав Володимир Марченко. Водночас хто-хто, а ПСПУ зі своєї активної участі в кампанії на підтримку Віктора Януковича винесла користь: зокрема, рейтинг партії за останні півроку, відзначила Н. Вітренко, відчутно зріс.
Головним результатом з’їзду, крім внесення змін до окремих пунктів програми, стало прийняття резолюції «Про політику національної зради режиму Ющенка — Тимошенко — Мороза та про імпічмент Президенту Ющенку», а також — постанови про необхідність сприяти подальшому єднанню опозиційних сил на базі вже виниклої коаліції ПСПУ, «Держави» та «Русского блока», яка з просто політичної стане, судячи з усього, передвиборною.
КОМЕНТАР
Віктор НЕБОЖЕНКО , політолог, керівник соціологічної служби «Український барометр»:
— Здавалося б, зірка ПСПУ та її лідера Наталії Вітренко на попередніх президентських виборах закотилася. Але фортуна знову повернулася до неї обличчям. І справа не в тому, що ті чи інші політичні сили, опозиційні до нинішньої влади, можуть стимулювати ПСПУ та подібні партструктури до створення проблем Ющенку та його команді. А в тому, що сама нова влада дає об’єктивні підстави для того, щоб збільшувати зону незадоволених та маргіналів. Особливо сильний удар влади припав на дрібну буржуазію, яку Кабмін намагається опустити в зону бідності. І ця дрібна буржуазія цілком може стати живильним середовищем для ПСПУ. Останні соціологічні опитування показують, що якщо у ПСПУ як партії не дуже високий рейтинг (2,4% — за даними опитування, проведеного у травні Українським інститутом соціальних досліджень та Центром «Соціальний моніторинг». — Ред. ), то у Вітренко як політичного лідера — досить високий. А оскільки ці вибори, хоч і називатимуться парламентсько-партійними, будуватимуться на персональних політичних стратегіях (буде кілька блоків «імені когось»), то цілком можливо, що Вітренко створить свій іменний блок. І я думаю, що у такого блоку на хвилі політичної критики дій теперішньої влади є всі шанси потрапити до парламенту.
Щодо союзу ПСПУ з російською «Народной волей», то тут нічого дивного немає. Для Вітренко дуже органічна інтеграційна з Росією ідеологія. І тому природно, що частина московських політиків придивляється до Наталії Михайлівни, знаючи про її високий потенціал в Україні. Дивно лише, що вони саме зараз звернули на неї увагу, а не, припустимо, на минулих президентських або парламентських виборах 2002 року.
