Iван ЧИЖ: «Нехай приватнi грошi працюють у медiа-сферi. Пiд громадським контролем»

— Іване Сергійовичу, ви відпов ідаєте за законодавче забезпечення свободи слова в Україні. Відомо, що під час виборів у цій сфері спостерігалися серйозні порушення. Як ви вважаєте, чому?

— Навмисне вбивається в суспільну свідомість така думка, начебто немає в нас законодавчої врегульованості, й звідти всі наші негаразди. Насправді ж, якщо взяти правове поле, то серед усіх країн СНД наше, українське законодавство, щодо засобів масової інформації — найкраще. Поза сумнівом, ми перейняли європейську систему законів про ЗМІ, пристосувавши її до українських умов. Я назву ці закони:

— рамковий закон про інформацію;

— Закон про друковані ЗМІ;

— Закон про телебачення і радіомовлення;

— Закон про рекламу (зараз ми вноситимемо до нього значні зміни);

— Закон про суспiльне телебачення — інша справа, що не відбулася передбачена цим законом реалізація суспiльного телебачення та радіомовлення, і тому ми бачимо абсолютно монополізовані однією гілкою влади УТ-1, УТ-2, УТ-3;

— конкретні закони, зв'язані з державною підтримкою засобів масової інформації — всіх ЗМІ, а не тільки державних;

— Закон про радіочастотний ресурс — він пройшов уже перші читання, і ми побачили, як вдарили в самісіньку точку, тому що радіочастотний ресурс — це багатство всієї держави, але дуже багато значить, хто в даний момент конкретно заробляє на цьому. І тільки пройшли перші читання, зразу ж вийшов Указ Президента —. Держкомзв'язку віддали право на ліцензування радіочастот. Але ж це чисто виконавче відомство, воно не може займатися розподілом частот за своїми межами. Тепер той, хто найбільш зацікавлений у розподілі частот, сам собі їх ліцензує. А ми намагаємось створити орган, який був би позавідомчий, позадержавний.

І взагалі, в Конституції досить все виписано про захист свободи слова, права на отримання інформації, на свободу творчості. Тобто з погляду права в нас нормально виписані правовідносини в галузі інформації. Але найголовніше, щоб гарант Конституції і ті, хто під цим гарантом «ходить», ці норми виконували. Проблема в тому, що закони є, норми є, а дії влади протилежні тому, що записано в цих законах. Це проявляється й у непомірних судових позовах до ЗМІ.

— Хвилюють не лише непомірні матеріальні претензії, а й сам той факт, що на суд проти ЗМІ виставляють свої претензії посадові особи, люди, які тримають у своїх руках державну владу. Чи врегульований цей момент, і яким ви бачите його законодавче закріплення? На Заході взагалі вважається, що не преса повинна щось доводити державному службовцеві, а він повинен довести, що те, що про нього написали, не є правдою.

— Є один чіткий критерій, який виходить iз практики Європейського суду з прав людини, — це вже я кажу як людина, що п'ять років представляє Україну в Раді Європи, я ще там є головою підкомітету. Так ось, там чиновник будь-якого рівня, починаючи з президента, менш захищений судом, ніж інші громадяни. Тому що коли людина йде в публічну політику, то вона свідомо відкривається суспільству, для того, щоб воно могло знати про неї все, що схоче. Так трактує Європейський суд. Є маса прикладів, коли були прямі перекручення журналістами фактів, пов'язаних із політичними діячами, і навіть пряма образа честі й гідності, але все одно суд захищав позиції журналістів. Тому що політичний діяч знає, що деякі моменти його біографії може бути оприлюднено. А в нашому законодавстві, на жаль, обмежень щодо державних службовців, чиновників немає. У намаганні ввести цю норму законодавчо нас підтримують у Верховному суді.

Я вносив на розгляд ВР зміни до закону про ЗМІ, де пропонував ввести верхню межу для сум таких позовів. Але її не підтримали представники опозиційних фракцій, зокрема комуністичної. Хоча немає жодного випадку в Україні, коли б ліва партія виграла такий позов та знищила б якусь газету, що облила її брудом. Зате є маса прикладів, коли ліві чи будь-які опозиційні газети закриваються через ці позови за допомогою чорних грошей.

Ми пропонуємо такі граничні норми позовів: 2 % від річного доходу, якщо це видання, і не більше 100 неоподаткованих мінімумів (сьогодні це 1700 гривень) з журналіста, якщо він мусить нести відповідальність.

— Те, що вас не підтримали комуністи при цьому голосуванні — дуже виразна характеристика розуміння суспільством і навіть його обраними представниками необхідності свободи слова. Реалізується це так: якщо нам вигідно, нам зручно — то ми за це голосуємо. А якщо ні... Але свобода слова не повинна залежати від чиїхось інтересів, в тому числі й народних депутатів. Вона має на меті єдиний інтерес — суспільства. І якщо в нас не так, то це велика провина парламенту й домінуючих фракцій, які свого часу не змогли ні створити нормальні, чіткі закони, ні захистити парламент — адже він навіть не має механізмів законодавчого контролю за дотриманням існуючих законів! Верховна Рада навіть не змогла відстояти трансляцію своїх сесій!

— На жаль, в парламенті було надзвичайно багато прорахунків. Наша ахілесова п'ята — контрольна функція. Парламент її фактично не виконує. Ми не контролюємо, до речі, і виконання законодавства в інформаційній сфері. Прийняли закон — і до побачення. А далі нічого не виконується, і ми також нічого не робимо.

Ось, наприклад, суспiльне телебачення. Це колосальна трагедія суспільства, що у нас немає суспiльного телебачення, наприклад, на відміну від Німеччини, де є таких чотири канали, від Англії, Італії, Сполучених Штатів, де ціла мережа кабельного ТБ транслює засідання Конгресу, наприклад. У нас відбулася монополізація телеканалів, перебирання їх в одні руки, при цьому грубо порушується норма закону про максимальний 30% відсоток закордонної частки власності в них.

Ніхто у ВР ні минулого, ні теперішнього скликання не подбав про створення суспільного каналу напередодні виборів.

— Зовсім ніхто не подбав про те, що чи будеш ти на цій посаді, чи ні — але щоб були гарантії для парламенту як такого. Кожен дбає про те, щоб забезпечити себе, і ніхто не дбає про ПРИНЦИП, який має будти непохитним, навіть коли зміниться кон'юнктура.

— Однозначно з вами згоден у цьому узагальнюючому висновку. Треба невідкладно цей Закон наповнити змістом, брати один або навіть два національних телеканали, робити їх суспiльним телебаченням. Причому на цьому суспiльному каналі може працювати і, скажімо, «1+1» чи «Інтер», тобто ті, хто зараз працює. Але це вже буде інша якість, тому що ці працівники працюватимуть на каналі, який не є підконтрольним владі чи ще комусь, а буде підконтрольний саме суспільству. Щоб канал був незалежний, його можна фінансувати, наприклад, через абонплату.

Ми можемо відстоювати свої інтереси тільки через суспiльне телебачення, будь то — опозиція чи щось інше. Я все робитиму для цього. Але мене бентежить, щоб ми знову не віддали це телебачення «грошовим мішкам».

— Часом саме ліві кола формують таке поняття про «грошові мішки», що це є такі собі буржуї з журналу «Перець» радянського перiоду. Ми вважаємо, що нехай будуть «грошові мішки», нехай їхні гроші працюють, але хай правила й закони будуть прозорі. Комуністи з соціалістами кажуть: «Нехай засоби масової інформації будуть державні, тоді все буде гаразд». Ні. Ми знаємо, хто і як володіє ЗМІ від імені держави. Нехай це буде навіть іноземний капітал. Але правила мають бути прозорі й вигідні суспільству. А не так, як зараз: все в темній воді, а насправді ми знаємо, хто за яким із державних ЗМІ стоїть.

— Я хочу покаятися перед вами і читачами. Я прийшов у Верховну Раду, будучи абсолютно впевненим в тому, що держава не повинна випускати з рук загальнонаціональні канали, тому що це — інтерес держави. Сьогодні я змінив свій погляд iз об'єктивних обставин. Я зрозумів і відстоюватиму таку позицію, що ЗМІ повинні пройти через роздержавлення. Ми побачили, як ведуть себе ті, хто насправді стоїть за державними каналами. Я тепер вже переконаний, що інвестиції мають бути, тим більше — закордонні. Тобто я за те, щоб гроші працювали у медіасфері — під суспiльним контролем.

— Чи є механізми в парламенту для контролю в сфері ЗМІ?

— Механізмів дуже багато, наприклад, дні уряду. Є регіональні монiторинги, і так далі. Але має бути відповідальність того, хто не виконує постанов ВР. А найголовніший фактор — це інтерес всього суспільства, який може бути реалізовано через економічні важелі. Верховна Рада повинна створити таку систему, яка працювала б на виконання своїх же законів.

Хочу нагадати, що з 1 січня повинно початися переліцензування телеканалів. Як відомо, ВР ще в березні вибрала свою четвірку членів Національної ради з питань телебачення і радіомовлення, а Президент своїх представників досі не затвердив. Я надiслав йому листа, але реакції немає. Якщо й далі буде така протидія, то стосунки між ВР та Президентом можуть ще ускладнитися.

— Президент, приймаючи присягу, чітко вимовив словосполучення: «незалежна преса».

— Ну, так то я колишнього Президента звинувачував. Цього — ще ні.

— А коли ви читаєте в пресі щось неприємне, прикре про себе — який у вас перший інстинкт?

— Якщо це явна неправда, у мене це викликає обурення, чисто людське. Але за мою свідому політичну діяльність був лише один позов до видання, бо тоді ми захищали не тільки свої честь і гідність, а й тієї когорти людей, які сумлінно робили справу, колишніх партійних працівників, яких 1991 року, після відомих подій, було просто викинуто. Позов не носив матеріального характеру. Газета змушена була вибачитися, і цього було достатньо. А потім була маса випадків неприємних для мене публікацій, але мені вистачало мудрості просто переговорити або з редактором, або з автором публікації.

Преса повинна бути не лояльною чи опозиційною. Преса повинна бути просто об'єктивною.

Іван Чиж — голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформації, один з організаторів Соцпартії України — постать у парламенті помітна. І перед початком передвиборних перегонів, і під час їхнiх одна з найголовніших баталій була на полі засобів масової інформації, на полі свободи слова та можливостей громадян отримувати інформацію з багатьох джерел. Як сталося, що добрі, на думку Івана Сергійовича, закони про ЗМІ «не спрацювали»? Що він та його колеги в парламентському комітеті з питань свободи слова мають надалі робити для зміни ситуації в українській журналістиці? Яким повинен бути діалог влади та опозиції — чи спілкуванням рівних та однаково зацікавлених у реформі в державі — чи розмовою за допомогою «палиці» в руках сильнішого? Ці теми були головними в розмові, що відбулася на «круглому столі» в редакції «Дня».