Хто буде рахувати?

Iстина не оригінальна, але актуальна: суспільство в цілому повинно бути зацікавлене в тому, щоб вибори відбувалися чесно, тобто у відповідності із принципами права та справедливості. Минулі президентські вибори в нашій країні та події, які отримали назву помаранчевої революції, продемонстрували, що більшість українських громадян засвоїли цей принцип як своє власне переконання й виступили на його захист. Проте мало хто в Україні сумнівається, що, якби опозиції перед переголосуванням другого туру не вдалося внести істотні корективи у законодавчі принципи його проведення, фанфари інавгурації могли б гриміти на честь іншого Віктора. На думку багатьох оглядачів, ключовим моментом цих поправок було встановлення паритетності, тобто рівності представництва в територіальних і дільничних виборчих комісіях кожного з двох кандидатів.

Тепер В.Янукович недвозначно заявив, що збирається взяти реванш на парламентських виборах 2006 року. Враховуючи, що ті вибори мають відбуватися, принаймні де-юре, вже за дії в Україні парламентсько-президентської моделі державної влади, боротьба обіцяє бути запеклою. Навіть незалежно від того, чи очолить В.Янукович об’єднану опозицію. За таких умов проведення виборів 2006 року на засадах законності, чесності та прозорості має засвідчити сталість і глибину демократизації українського суспільства.

Нагадаємо також, що парламентські вибори 2006 року пройдуть одночасно із виборами до Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад, міських, сільських і селищних голів. Причому Закон «Про вибори Президента України» (в основному варіанті) та закони, які регулюватимуть майбутні парламентські й місцеві вибори, в низці моментів, особливо щодо принципів формування територіальних і виборчих комісій, побудовані на схожих засадах. Передусім в них обумовлюється рівне представництво у цих комісіях партій і блоків, а також кандидатів. Сам по собі цей принцип справедливий. Але його застосування під час перших двох турів президентських перегонів призвело до появи близько двох десятків так званих технічних кандидатів у президенти. Для широкого загалу не стало секретом, що, крім суто пропагандистських завдань, головною функцією кандидатів, які не могли розраховувати навіть на 1% голосів виборців (що й показав перший тур), було забезпечення фактичної багаторазової переваги кандидата від влади у представництві в територіальних і дільничних комісіях. Опозиція змогла «виставити» де-факто тільки двох технічних кандидатів, які скористалися правом мати своїх представників у названих комісіях. Тобто принцип рівності представництва став інструментом маніпуляцій складами виборчих комісій.

Голова територіальної комісії Житомирського виборчого округу №64 Юрій Павлюк (на перших двох турах він працював в ній як член комісії, а під час підготовки та проведення переголосування 26 грудня очолив її, представляючи Віктора Ющенка) впевнений, що введення паритетності стало великим позитивом. На його думку, якби ця законодавча поправка, як пропонував дехто з парламентаріїв, була введена до 21 листопада, та ще й була б запроваджена позначка у паспортах про використання відкріпних талонів, то численних порушень законів, які були зафіксовані в той день на багатьох виборчих дільницях насамперед у східних областях, просто не було б.

Голова комісії 27-ї виборчої дільниці цього ж 64-го округу Валентина Кондратюк (має 17 річний досвід роботи на виборах і представляла В.Януковича) сказала «Дню», що влада та опозиція повинні мати рівну кількість представників у виборчих комісіях, щоб не було підозр, що хтось має в них перевагу. Вона також упевнена, що виборчі комісії повинні формуватися з людей, які раніше працювали в подібних структурах, а на перегонах 2006 року слід було б використати не менше 80% членів комісій, які працювали на президентських виборах. В.Кондратюк переконана, що це є серйозною державною роботою, яка, крім практичних навичок, вимагає також патріотизму та відповідальності, і що членам комісій, які особливо активно працювали, слід платити не тільки добові. З іншого боку, і гроші не повинні бути єдиним стимулом для членів виборчих комісій, оскільки тоді в них намагатимуться потрапити передусім ті, хто просто хоче заробити. А фактор якості кандидатів повинен стати предметом особливої уваги виборчих штабів.

Чи є гарантії, що під час наступних виборів якась із сторін утримається від спокуси використати технологію «технічних» партій і кандидатів? Навряд. Так, нинішні лідери країни прийшли до влади саме на хвилі боротьби за чесність і прозорість виборів. Проте необхідно також ввести в дію механізми, які б не ставили визначення волевиявлення народу в залежність від доброї волі влади. Практика парламентських виборів 1998 і 2002-го років показала, що участь у перегонах за партійними списками беруть приблизно 30 партій або блоків, і останній раз тільки шість із них подолали чотиривідсотковий бар’єр. Певні шанси мали ще кілька партійних утворень. Якщо подібна тенденція збережеться, то, використовуючи термінологію останніх президентських перегонів, у 2006 році близько двох десятків партій чи блоків можуть претендувати на роль «технічних». І той, хто оволодіє цим ресурсом, знову отримає перевагу у виборчих комісіях. Немає сумнівів, що і владна верхівка органів місцевого самоврядування, особливо у південних і східних регіонах, більшість населення яких поки погано сприймає нову центральну владу, намагатиметься різними засобами забезпечити своє максимальне представництво як у територіальних, так і в дільничних виборчих комісіях.

Що можна запропонувати? Ідеального варіанту вочевидь не існує. Проте можна було б подумати про ухвалення змін до законів «Про вибори народних депутатів України» та «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», прийнятих у січні-березні 2004 року, із застосуванням принципу паритетності представництва у територіальних і дільничних виборчих комісіях партій і блоків владного та опозиційного таборів. Це, безумовно, приведе до необхідності чіткого визначення відповідним законодавством поняття політичної опозиції, її місця, прав і повноважень у суспільній системі країни. Але ж ці законопроекти вже давно ходять парламентськими коридорами. То ж чому (і про це останнім часом заговорило багато політичних оглядачів і політиків) не прискорити їхнє прийняття та не врахувати в них положення про участь у формуванні виборчих комісій? Можна також піти шляхом законодавчого встановлення представництва у виборчих комісіях тільки партій і блоків, які на попередніх парламентських виборах набрали не менше прохідного мінімуму відсотків голосів виборців. Але у такому разі можуть виникнути проблеми: хто представлятиме зникле політичне формування? Де зараз блок «За єдину Україну», що виступав від імені влади у 2002 році? Хто зараз може сказати, яка доля чекає «Нашу Україну» чи блок Юлії Тимошенко?

Ще одне нагальне завдання — форсоване закінчення (за словами колишнього голови ЦВК С.Ківалова, воно вже розпочалося) складання реєстру виборців. Проблеми із помилками у списках виборців серйозно попсували нерви всім учасникам президентських перегонів, передусім тисячам пересічних громадян. Причому вже після виборів стали виявлятися нові моменти. Так, начальник відділу Житомирської філії «Приватбанку» Неоніла Левицька, комп’ютерник за фахом і член однієї з дільничних виборчих комісій, повідомила «Дню», що провела аналіз електронних списків виборців близько половини дільниць ТВО №64 і виявила в них не один десяток випадків, коли люди з повністю однаковими ідентифікаційними даними, до року народження включно, фігурували в списках різних дільниць. Більшість співрозмовників «Дня» висловлювались також за те, що з метою збереження керованості виборчими комісіями повинна бути обмежена й максимальна кількість членів в них — не більшою 22 чоловік.

Отже, як зауважив «День», «Вибори закінчилися. Хай живуть вибори!»? Підготовку до них фактично вже розпочали як партії, що вважають себе переможцями президентських перегонів, так і ті, хто виступав їхніми опонентами. І саме зараз час подумати про те, якими будуть структури, що забезпечуватимуть їхнє проведення. Ці нотатки, сподівається автор, заслуговують на те, щоб політики врахували викладені в них пропозиції тих, хто був на передньому краї останніх політичних змагань.