Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Кола пекла луганського в’язня

До річниці Мінська-2 Росія повністю саботує обмін полоненими. Але декого вдається звільнити з підвалів терористів...
11 лютого, 19:25
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Анатолій Поляков — російський опозиціонер, який приїхав до України під час Євромайдану. На його очах у мирній країні, з якою він пов’язував надії на демократичні реформи, спалахнула війна. Війна, джерелом і причиною якої стала його Батьківщина — держава, куди він усе ще мріє повернутися. Далі була участь у гуманітарних місіях, спробах продемонструвати всьому світу, що ніякого внутрішнього конфлікту в Україні не існує, й, врешті-решт, місія до Луганська, що закінчилася для нього дев’ятьма місяцями полону. У редакції «Дня» Анатолій детально розповів про своє перебування в луганській в’язниці, про те, хто такі «ополченці» й що мусить робити Україна для того, щоб захистити своїх громадян.

«РОСІЙСЬКІ БОЙОВИКИ, ЯКІ МЕНЕ ВЗЯЛИ В ПОЛОН, СПОЧАТКУ ПРЕДСТАВЛЯЛИСЯ «УКРАЇНСЬКИМИ ПАРТИЗАНАМИ»

Анатолію, як ви потрапили до України?

— Мене запросила на Євромайдан співачка Руслана. Так я тут і залишився. У мене дружина українка, зараз я хочу отримати українське громадянство. Я організовував «Марш миру» — у супроводі Автомайдану здійснювали виїзди до Львова, Луганська, Одеси, Харкова, вільно зустрічалися з главами адміністрацій, з громадськими організаціями. Потім провели в Києві прес-конференцію, на якій чітко виклали свої свідчення про те, що в Україні немає ніяких фашистів, про що говорить путінська пропаганда. Далі ми створили гуманітарний корпус. Я, у свою чергу, займався військовополоненими, допомагаючи Міноборони, оскільки в мене був контакт на тій стороні. Крім того, нашою метою було налагодити гуманітарний діалог між конфліктуючими сторонами. Ми планували постачити до дитячої лікарні устаткування для дітей, хворих на туберкульоз. Останніх з нашого боку було запропоновано евакуювати на територію вільної України. Так само розробили низку пропозицій, що торкалися, зокрема, забезпечення ліками.

Як представники окупанта поставилися до вашої ідеї?

— Мене офіційно запросив так званий «уряд ЛНР». Це було 12 березня 2015 року. Зустріли мене добре. Одразу поїхали до Хрящуватого, де в мене була можливість поспілкуватися з місцевим населенням, яке говорить, що «ЛНР» їм лише обіцяє відновити будинки, але нічого до пуття не робиться. Потім я відвідав аптеки й лікарні. І, знаєте, коли я спілкувався з місцевими громадськими організаціями і представниками тієї влади, то вони були раді нашим пропозиціям. Мене, щоправда, вразив один момент, коли я запитав їхнього представника «міністерства» охорони здоров’я з приводу проблеми інсуліну. Вона дала досить цинічну відповідь: ті, хто в інсуліні мав потребу і міг виїхати, той виїхав, а хто не міг, тих уже немає. А отже, в Луганську такої проблеми не існує.

ФОТО З САЙТА TWITTER FREEDONBASHOSTAGES

Це нагадує мені фразу одного російського бойовика, який у серпні 2014 року в Луганську на запитання «Коли буде світло?» спокійно відповів: «Трупам світло не потрібне».

— Так, така жахлива логіка з їхнього боку має місце. 14 березня у мене мала відбутися зустріч з Плотницьким, на яку він дав свою згоду. Мета зустрічі — питання відновлення Хрящуватого, але оминувши місцевий «уряд», бо всі бачать, що гроші просто розкрадаються. Тому завданням з нашого боку було добитися забезпечення адресної цільової допомоги тим, хто її потребує. У цьому плані у нас з ними стався певний конфлікт, бо «ЛНР» усіляко наполягало на самостійному розподілі коштів через їхні фонди.

Перед зустріччю я поїхав до WesternUnion зателефонувати дружині й, виходячи з будівлі, отримав удар по голові, після чого знепритомнів. Прийшов до тями в машині з мішком на голові. Потім — підвал, де я на підлозі провів добу без спілкування з викрадачами. Лише через день почався діалог з їхнім командиром. Перші його слова: «Ти розумієш, куди ти потрапив?» Я відповів: «Напевно, МДБ або контррозвідка». Він штовхнув мене й закричав: «Ми — українські партизани!» При цьому варто зауважити, що розмовляли всі вони українською мовою. Мене вони називали інструктором російських військ, який прибув до Луганська вчити сепарів убивати українських дітей і жінок. Далі були погрози про те, що мене різатимуть на шматки, зніматимуть на відео й посилатимуть родичам. Тобто чинилося моральне й фізичне насильство. Тримали мене в неосвітленій підвальній кімнаті пристебнутим кайданками до труби. Так я там провів місяць. Це було перше коло мого пекла. Але я чудово розумів, що переді мною ніякі не українські партизани.

Одного дня вночі мене забрали, посадили в машину й свідомо возили містом з мішком на голові для того, щоб зімітувати виїзд за місто. Потім мене закинули нагору якогось сараю й сказали, щоб рахував до трьохсот, і тільки потім кликав на допомогу. Я кричав, але довкола чув лише сміх. Через півгодини під’їхала машина, і я почув клацання затвора й типові російські голоси. Мені — етнічному росіянинові — абсолютно зрозуміло, що це були саме росіяни. Мені від цього навіть стало легко, тому що мова була дуже рідною. Я здогадувався, що тепер мене чекає продовження пекла, але не хотів у це вірити. Вони мене привезли в якесь приміщення. Я їм пояснив, що мене викрали партизани, вимагали викуп. Переді мною були два росіянина. Один реально не розумів, що саме сталося, а от другий ставив конкретні запитання. Зрештою, я зрозумів, що саме ця людина причетна до мого викрадення, й вона є працівником спецслужб. Повірте, я в Росії досить давно перебуваю в опозиції й чудово розумію їхній «почерк», зокрема коли вони проводять допит.

«МЕНЕ ЗНОВУ ПОЧАЛИ ВИВОДИТИ НА РОЗСТРІЛИ, ЯК І В ПЕРШИЙ МІСЯЦЬ...»

Що їх відрізняє від цивільних і представників інших органів?

— Перше — це відчуття вседозволеності. Він може помилувати й стратити. Людина, яка перед ним, для нього ніхто.

Опричники.

— Саме опричники. Спочатку він запитував детально про мій полон, а потім різко переривав розмову, й ми говорили про живопис, про книжки. Тобто він нащупував ті місця, які мені приємні й важливі, тобто слабкі й сильні сторони. Потім ми повторювали допит заново, мені фактично доводилося відповідати на одні й ті самі запитання. Таким чином він перевіряв, брешу я чи ні. І от я йому розповів, як одного дня «партизани» прийшли до мене п’яними й хотіли розстріляти. Він розлютився, мовляв, це брехня, бо вони не могли бути п’яними. Тут я зрозумів, що він переконаний, що його підлеглі настільки дисципліновані, що п’яними бути при виконанні не могли. Можна сказати, що так він «спалився» переді мною. Пізніше з’ясувалося, що вони дійсно були його підлеглими, а не якимись «українськими партизанами».

Тобто методи НК і НКВС, які Кремль практикував ще в роки війни на Західній Україні, досі не змінилися, а лише удосконалилися.

— Після того як на допиті тема «українських партизанів» була вичерпана, мене почали вже звинувачувати конкретно, що в мене дружина українка, тобто «укропка», а я російський опозиціонер і тим самим являю небезпеку. Говорили, що я диверсант і приїхав до Луганська за завданням СБУ і Міноборони України. Мене знову почали виводити на розстріли, як і в перший місяць. У результаті я знову написав заповіт слово в слово такий самий, як і вперше, коли після знущань уже сам просив мене розстріляти. Мене продовжували тримати взаперті, але постійно повторювали — бачиш, які ми хороші ополченці, якщо тебе годуємо, і які погані «укропи», які тебе не годували.

Бойовики періодично давали вам надію на звільнення?

— Минув ще один місяць мого перебування в цій клітці, й переді мною постав Петренко Борис Борисович — заступник начальника слідчого управління «МДБ ЛНР» — у лапках, бо це терористична організація, а не республіка. І от він мені сказав, що якщо добре поводитимуся, то все буде «по-білому», а не «по-чорному». Тобто він дав зрозуміти, що вся ця історія, що сталася зі мною, починаючи з «українських партизанів» до «ополченців», все це було організовано ними. Проте з Петренком був і росіянин, який його одразу приструнив. При цьому варто зазначити, що цей другий ефесбешник постійно перебивав Петренка в розмовах. Наприклад, він говорив мені при ньому: бачиш, навіть Петренко росіянин, а не українець. А Петренко з українським прізвищем просто не міг нічого заперечити. Уявіть, що має відчувати українець у погонах, якого принижує окупант? А у нього, може, мати, батько розмовляли українською мовою. Такі люди переходять у стан другосортності. І це було дуже помітно. Їхня функція — бути катами. Причому катами над своїми співгромадянами. Ці кати поставлені з Кремля.

І от мене перевезли до «МДБ». Там мені пред’явили звинувачення без будь-яких допитів. Перше — бойовик Євромайдану, друге — російський опозиціонер. Я, до речі, так і не зміг зрозуміти, як ці пункти можуть бути звинуваченнями. Третє — я нібито прибув на територію «ЛНР» з метою формування ДРГ для здійснення терактів і повалення державної влади. Четверте — організація викрадання й вивіз дітей на територію, як там було сказано, «окупованої України». Я їм сказав, що це маячня. Далі мене перевели в ізолятор тимчасового утримання. Я був постійно один. Потім було СІЗО, тобто в’язниця. Туди мене теж підвозив Петренко. Тоді я йому сказав: «Борисе Борисовичу, ви ж розумієте, що я абсолютно ні в чому не винен. За що ви мене тримаєте?» Відповідь: «Ти знаєш, Анатолію, можливо, ти й не винен, але поки не буде прямого діалогу між «ЛНР» і Україною, всі волонтери вважатимуться зрадниками і їх чекатиме доля військовополонених». А участь у Євромайдані взагалі посилює мою провину.

«ПУТІНСЬКА РОСІЯ Є ДЖЕРЕЛОМ ТЕРОРИЗМУ. КРЕМЛЬ НАВІЯВ РОСІЯНАМ ДУМКУ, ЩО ВБИВАТИ — ЦЕ НОРМАЛЬНО»

Хочуть, щоб їх визнали суб’єктом?

— Звісно, це завдання Кремля. У СІЗО мене знову посадили в одиночну камеру. Я почав просити, щоб посадили до людей, бо божеволів. Адже абсолютно не було ніякого контакту. Мене посадили до росіян. Була камера на чотири людини. Там було троє росіян, яких засудили за злочини в «ЛНР». Один з них п’яним збив 12-річну дівчинку, провіз метрів 100 на бампері й врізав її тіло в стовп. Справа була гучною через обставини. Його намагалися «відмазати», але не змогли. Проте, пообіцяли, що відпустять через пару місяців. І його реально відпустили. Таких випадків було дуже багато. Відпускали за звірячі вбивства, які просто вже не можна було приховати від людей. І таких у СІЗО понад двісті осіб. Це хворі люди — вбивці.

Повернемося до тих, хто з вами сидів. Виходить, що більшість із них приїхали з Росії, щоб вбивати. Тобто їх вабила не просто ідея або жага наживи. Вбивство — для них норма.

— Авжеж. Вони приїхали, щоб вбивати. Заради чого? Я намагався зрозуміти їхню мотивацію. Вони підкреслювали, що приїхали вбивати «укропів» за «русский мир». Хоча після спілкування мені стало очевидно, що базова мотивація цих покидьків — гроші, квартири, дівчата. Вбивати, гвалтувати й грабувати — це все, на що вони здатні. Ці люди, які не відбулися в Росії, які не мали там нічого й не могли себе реалізувати, почали себе реалізовувати на чужій землі абсолютно в іншій іпостасі — в ролі вбивць.

У принципі таким чином Путін і перетворив Донбас на гангрену.

— Абсолютна більшість з них — це кримінальні злочинці, покидьки, незатребувана потолоч. У новій камері було 15 осіб і 8 нар. На моїх нарах великими літерами написали слово «УКРОП». І, відповідно, ці нари мені ні з ким ділити не доводилося. Саме тоді у мене сталося переосмислення — для мене Україна стала другою батьківщиною, де мені добре й комфортно, де я почуваюся людиною з правами й повноцінним громадянином. Після дев’яти місяців полону я кажу: наші бійці — українці, наші громадяни — українці, наш Донбас — український, наша земля — українська, наш Крим — український. При цьому, повірте, я дуже люблю Росію, свою Батьківщину. Тільки я хочу жити у вільній країні й докладу всіх зусиль, щоб моя Росія стала вільною країною. Адже, по суті, путінська Росія зараз є джерелом тероризму. Кремль навіяв росіянам думку, що вбивати — це нормально й виправдано.

«У БОЙОВИКІВ МАЛО ВІЙСЬКОВОПОЛОНЕНИХ, ТОМУ ВОНИ ДОПОВНЮЮТЬ ЇХ ЗА РАХУНОК ЦИВІЛЬНИХ»

Усе ж, повертаючись до полону, як ви вибралися?

— Останні п’ять місяців я провів у підвалі «МДБ». У камері температура доходила до 40 градусів. Відсутність свіжого повітря, денного світла, засобів особистої гігієни й огидне харчування, яке не перевищувало 150 грамів на добу, негативно позначилися на моєму здоров’ї — у мене цілий «букет» різних хронічних захворювань. Годували вівсяною кашею у полові. Тобто кожне зерно треба було перебрати, інакше можна порвати стравохід. Вони свідомо перетворювали мене на собаку. При цьому мене постійно били по голові, відповідно права сторона постійно кровоточила. Йшов гній з вуха. Було запалення шиї. Я просив, щоб викликали лікаря. Лікар прийшов, подивився, що у мене все в крові й сказав: це нормально, так буває. Лише коли я знепритомнів, вони почали надавати медичну допомогу.

22 дні мене кололи невідомою речовиною. Я згорав як свічка. Не міг ходити й майже не рухався. При цьому мене, зарослого, в брудних дірявих рейтузах, виданих мені ще навесні, показували гарним молодим дівчатам у формі. «А от і наша пам’ятка, легендарна п’ята колона, бойовик Євромайдану, той самий Поляков, який мріє про революцію! Подивіться, на кого він схожий...» Далі лунав сміх! Так починався мій ранок у підвалі, коли приводили чергову порцію роззяв, яким так кортіло подивитися на те, що від мене залишилося. Їм було весело. Вони з мене сміялися, бо бачили мою безпорадність. Безпосередньо про саму операцію мого звільнення я якось розповім окремо. Скажу лише, що там залишилося ще багато дуже гідних і абсолютно безвинних людей.

Сьогодні обмін практично зупинено, у Донецьку заявляють, що судитимуть і розстрілюватимуть військовополонених.

— За останній час зроблено багато заяв з боку терористів. Ці погрози я вважаю спробою бойовиків змусити Київ піти на поступки. Якщо у бойовиків на сьогоднішній день не більш як тридцять засвідчених військовополонених, то в Україні ця цифра більша в рази. Тому щоб компенсувати або поповнити змінний фонд, вони вдаються до масових арештів мирних громадян, які симпатизують Україні. У Луганську на сьогоднішній день понад 200 громадян звинувачуються у шпигунстві й зраді батьківщини, й ця цифра зростатиме. За моєю інформацією, бойовики планують довести цю цифру до 1000 осіб.

А що зараз відбувається в середовищі бойовиків?

— Зараз у Луганську йде боротьба між першою хвилею терористів і другою. Фактично йде зачистка росіянами старої гвардії, які приїхали на Донбас першими. У них руки по лікоть у крові, тому Росії необхідно їх всіляко нівелювати. Особливий цинізм полягає в тому, що тих, кого не вбивають, тих кидають до в’язниці за тими ж статтями, що ті інкримінують українським громадянам, — зрада Батьківщині, тероризм. Я думаю й сподіваюся, що це чудовисько зжере само себе.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати