Перейти до основного вмісту

КОМЕНТАРІ

Шукаємо протиотруту
14 липня, 00:00
Чому наші запити почасти розходяться з реальними можливостями? Чи не тому, що ми звикли, живучи сьогоднішнім днем, звідусіль чекати допомоги та сподіватися, як і сотні років тому, в першу чергу не на себе, а на «доброго царя» чи гетьмана? І нині, незадовго до вирішальної миті в день голосування 31 жовтня, знову лише чекаємо на «доброго президента», віримо обіцянкам кандидатів змінити все на краще за якийсь один рік... Так, наш соціум 13 років поспіль хворий на «пострадянський синдром». Водночас, якщо вакцину, яка б остаточно перемогла цю суспільну недугу, досі не винайдено, то певні зміни в світогляді наших співгромадян все ж таки відбулися. Які саме? На це запитання «Дня» відповідають наші експерти.

Семен ГЛУЗМАН , Асоціація психіатрів України:

— Вважаю, що ми в процесі виліковування, але процес цей довготривалий, і насправді бацили «пострадянського синдрому», за великим рахунком, відходять лише з нашим життям. Навряд чи люди, які народилися в Радянському Союзі і виховані в тих реаліях, у яких ми тоді жили, можуть зовсім позбутися цієї недуги. Навіть за умов хороших зарплат і пенсій, дорогих іномарок та квартир більшість так і залишаться «совками». Я до цього ставлюся спокійно. До речі, те, що відбувається сьогодні як на парламентських, так і на президентських виборах, — це теж результат того, як комуністи мордували радянський народ, особливо на нашій українській території. А третина іде і все одно голосує за комуністів. Це ж і є пострадянський синдром. Зверніть увагу на те, як багато людей дискутує на тему, хто буде наступним президентом. В жодній європейській країні більшість населення так запекло цього не обговорює, тому що вони розуміють, що від них залежить дуже багато, саме від них, а не від того, хто стоятиме біля керма. А у нас люди звикли покладатись на когось. Винятком можна назвати молоде покоління, яке не вколоте і не заражене цією хворобою. Воно краще за нас в тому, що чітко формулює те, що думає, а якщо нічого не думає, тоді нічого і не формулює. Принаймні в ньому немає жахливих викривлень на зразок того, що в радянські часи люди виховувались так, щоб ніколи не казати правду. А ми в радянський час звикли жити двома моралями — однією на роботі, чи там, де ти навчаєшся, іншою вдома. Вкрасти у сусіда — злочин, у держави — це чудово тощо.

Тому я на молоде покоління дивлюся з оптимізмом: ну не всі ж стають наркоманами, не всі ж виїжджають на заробітки за кордон? А те, що наша країна ще довго відрізнятиметься, скажімо, від Бельгії чи Швейцарії, не викликає жодного сумніву, тому що у нас ще живе «покоління рабів». Це не означає, що ми гірші, просто ми ще пам’ятаємо, що є «великий брат», згадуємо, як добре жилося при Союзі, що «инициатива наказуема» і т.і. Хоч за великим рахунком ми зовсім не втрачене покоління, наше завдання — допомогти тим, хто прийде після нас.

Юрій МАКАРОВ, телеведучий, канал «1+1»:

— Для мене, в принципі, неприйнятна постановка питання про совіцьку складову нашої ментальності, як про щось зовнішнє й чуже стосовно нас самих, немов того диявола, який спокусив споконвічно добру й цнотливу українську душу. Ділити наше життя на темне радянське й світле дорадянське чи післярадянське є неприпустимим спрощенням. Розтин неминуче покаже: хворий помер внаслідок розтину. Фізичне знищення мільйонів співвітчизників упродовж останнього сторіччя ніяк не посуває на другий план головне питання: як, яким чином і в який спосіб диявол спромігся так легко оволодіти нами («нами» як культурною спільнотою)? Що є в нас такого, що робить нас готовими до рабства, нехтування правилами, морального релятивізму, інтелектуальної недбалості? Чому цінності минулого, якими пишається кожен українець, не стали протиотрутою до спокус тоталітарної доби? Чому демонстративне й декларативне повернення до тих цінностей так швидко призвело до апатії й панування зовсім інших моделей поведінки, зовсім протилежного типу мотивації особистості? Поняття «пострадянський синдром», на мою думку, є спекулятивним і радше вказує на те, що треба подолати Україні на шляху до модернізації своєї культури та свого суспільства, аніж природу й причини цього явища...

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати