Леонід КРАВЧУК: «Господарем Верховної Ради є не голова ВР, а весь депутатський корпус»

Сьогодні ми приймаємо рішення про обрання голови Верховної Ради. Звичайно, для суспільства структурованого, політично спокійного, економічно благополучного це не є питанням надзвичайним. Але виходячи з критичного стану, в якому знаходиться наше суспільство, з того протистояння, яке є в парламенті, виходячи з того, що наша перспектива — чи буде парламент працювати над законами, чи знову стане політичним клубом — буде залежати від того, кого ми оберемо головою, це питання стало принциповим.

Дозвольте мені висловити своє бачення місця і ролi голови Верховної Ради в нашій державі. Голова Верховної ради України — посадова особа; його повноваження визначені Конституцією і регламентом ВР України. Згідно зі ст. 88 Конституції, голова Верховної Ради веде засідання парламенту, організує підготовку питань до розгляду на засіданнях, підписує акти, прийняті Верховною Радою, представляє її в стосунках з іншими органами державної влади України та органами державної влади інших держав, а також організує роботу апарату Верховної Ради.

Ось у цих п’яти положеннях гранично визначені повноваження голови Верховної Ради. Я гадаю, це питання принципове, яке нерідко набуває гостроти і призводить до суперечності між гілками влади. Дуже шкодять нам спроби перебрати на себе непритаманні повноваження або втручатись в повноваження інших гілок влади.

Ми маємо винести за межі Верховної Ради суто політично-партійні дискусії, які, як правило, призводять до конфронтації політичних сил у самому парламенті.

Ми маємо виходити з того, що господарем Верховної Ради є не голова Верховної Ради, а весь депутатський корпус. Усі ми разом несемо відповідальність за конструктивну, відповідальну роботу Верховної Ради. Не треба шукати винних, це марна трата часу, це дорога в глухий кут. Жодні побажання не можуть бути реалізовані, якщо ми навчимося щоденно працювати над конкретними проблемами й вирішувати їх через закони.

Тепер наступне, дуже важливе питання: йдеться про забезпечення нормальних стосунків з іншими гілками влади. Я переконаний, що базою таких стосунків є суворе дотримання Конституції, законів усіма гілками влади. Хтось думає: якщо сильна виконавча гілка влади, а слабка законодавча, то це вирішується проблема. Ні, влада сильна, коли сильні всі гілки влади і коли всі гілки влади виконують свої конституційні повноваження, дотримуються законів.

Я переконаний і вірю в те, що зможу налагодити таку роботу, що стосунки і з Президентом, і з Кабінетом Міністрів будуть ділові, принципові, і ніхто не зможе взяти верх один над одним. Усі мають бути рівні щодо Конституції і щодо законів. Ми маємо уникнути конфронтації, тому що йдеться не про наші особисті проблеми, йдеться про державу, про багатомільйонний народ. Слід, нарешті, зрозуміти, що принцип «чим гірше, тим краще», призведе до погіршення ситуації. А я навіть і не знаю, як вона може ще бути гіршою.

Наступне питання: я знаю, що претендент на голову Верховної Ради має усвідомлювати різницю між повноваженнями своїми і повноваженнями самої Верховної Ради. Принципове положення полягає в наступному: голова Верховної Ради не уособлює Верховну Раду, а забезпечує разом із заступниками, керівниками фракцій, головами комітетів, усіма депутатами виконання визначених Конституцією України їх повноважень.

Надзвичайно велика проблема — це проблема забезпечення стабільності в Україні, у державі. Забезпечення економічного, соціального прогресу — найважливіші завдання для Верховної Ради. За сім років незалежності держави всі гілки влади не зуміли вирішити цього історичного завдання. Тут відповідальність і вина владних структур різна і можна довго сперечатися, хто більше винен, а хто менше. Проте від цього народові не стає легше, а навіть — гірше. Значить, потрібно припинити суперечки і тягти кожен свого плуга, але в одному напрямку держави, однією дорогою. Цього вимагає життя.

Авторитет влади в народу, цілком зрозуміло, низький. І не варто потирати руки від того, у кого він нижчий, а думати про те, як його підвищити, як підвищити якість законів, ефективність управління всіма сферами суспільного життя. Слід думати і про авторитет, імідж України в світі; довести, що ми самі здатні виправити ситуацію. Переконаний, усі розуміють це (і депутати, і уряд, і Президент), що не палкими промовами, не взаємними звинуваченнями, а лише спільними зусиллями, дотримуючись балансу сил, ми зможемо забезпечити ріст виробництва, своєчасні виплати заробітної плати, пенсій, стипендій. Створити передумови, щоб армія, міліція, суди, прокуратура, служба безпеки, інші структури гарантували правовий порядок у державі.

Державна незалежність України має бути гарантована. Хіба для цього, для об’єднання і розуміння потрібні джерела фінансування, чи допомога Міжнародного валютного фонду, чи ще щось подібне? Ні, потрібна добра воля й розуміння своєї відповідальності перед народом. Ми повинні сказати, що не все врахували, поклавшись лише на саморегулятивну функцію вільного ринку. Пасивність державних структур щодо економічної реформи стала однією з причин затягування економічних реформ і прорахунків в їх проведенні.

Ми тільки зараз підходимо до реального проведення адміністративної реформи. Радянська система утворила одну з найсильніших форм централізованого управління, але вона не турбувалась ані про структури, ані про професіоналізм управління. Всі проблеми вирішувались партією в замкненій структурі, яка залишила після себе перекручену психологію кадрів. Це ми зараз усвідомлюємо скрізь і в усьому. Таким чином, для справжньої ефективної перебудови життя потрібно комплексно вирішити три завдання: реформа управління, політична реформа і економічна реформа. А це означає, що завдання державного будівництва має пріоритетне значення. Без його вирішення ми не зможемо ефективно вести реформи, пристосуватися до нового світу відкритого суспільства, що тривалий час був для нас фактично закритим.

Необхідна ініціатива державних лідерів, депутатів, міністрів; закони не терплять популізму. Таким чином, йдеться не просто про гострi проблеми добрих законів. Йдеться про нове бачення змін і доповнень до того економічного курсу, який проводиться, урахування вже власного досвіду й допущених помилок. Суть цього — ринкова економіка при посиленні ролі держави, центрального уряду в економічному житті, у регулюванні реформ і контролі за їх ходом. Це має бути зроблено знову ж таки перш за все на законодавчому рівні.

І останнє — проблема політичної й моральної культури на владному олімпі. Здобувши незалежність і ставши на шлях будівництва нового життя, ми отримали дуже багато проблем і в питаннях розуміння суті нової влади, її фінансування — як у центрі, так і на місцях. Гострими стали проблеми розмежування повноважень між гілками влади, усвідомлення значення самоврядування в державі; розуміння суті демократичної влади, її функції та поділу на гілки. Їх взаємодія нерідко піднімала філософію «більше влади», причому за рахунок перерозподілу між гілками влади. Що й зараз, власне, ще триває. А це завдає удару владі в цілому, знижує її ефективність, призводить до непотрібних антагонізмів між посадовими особами.

І наступне. За умов демократії змінилися поняття та уявлення про службові стосунки між керівниками, часто-густо слово випереджає справжню культуру службових стосунків, взаємну повагу один до одного. Не всі ще й до цього часу здатні перебороти традиційне наше ставлення до тих, хто відходить від влади як через вибори, так і шляхом адміністративного звільнення. Має місце принцип сильного усного рішення, ігнорування норм закону. А яка войовнича непримиренність, небажання слухати опонента, спроби силою нав’язати свої погляди. Усе це ми маємо тут і в нас.

Хоча треба сказати, що деякі кроки зроблено. Демократично передається влада від одного парламенту до іншого. Вперше — без конфліктів демократичним шляхом перейшла влада від одного президента до іншого, цивілізований світ вважає це ознакою утвердження нових підходів, налагоджуються нормальні стосунки між президентами. Ми стаємо нормальними людьми. Не топталися, і не будемо топтатися по лідерах минулих періодів нашої історії, лідерах Комуністичної партії України. У 1990-91 рр. в Україні відбулася революція. Змінився економічний, політичний і соціальний лад, але ніхто не став жертвою репресій. Навколо нас палав вогонь збройних конфліктів, лилася кров, а ми зуміли уникнути будь-яких катаклізмів, забезпечити мир і спокій у державі. Я стояв і буду стояти на цих позиціях. Я не сприймав помсти, брудних методів у політичній боротьбі. Мир і злагода — це є збереження життя, а життя — є найвище в світі. Ми повинні все зробити, щоб такі засади в нашому політичному житті мали продовження.

Так я бачу роль і місце голови Верховної Ради України в здійсненні економічних, політичних і духовних перетворень у суспільстві. Парламент 12-го скликання відкрив для України її політичну історію. Парламент 13-го скликання закріпив її, прийнявши нову Конституцію, парламент 14-го скликання, наш, повинен прийняти цілий пакет економічних законів, відкритися для економічної незалежності. Мені б дуже хотілося, і я в це вірю, щоб саме так у підручниках було записано про три скликання Верховної Ради.