«Ми дійшли до того, що в Русі треба захищати право людей на інакомислення!»

Початок на 1-й стор.

— У чому полягає причина вашої довгої «мовчанки», чому внутрішній конфлікт у Русі, який було помітно дуже давно, спалахнув саме тепер?

Костенко: Хоча негативні процеси почалися ще 1992 року, коли В’ячеслав Максимович у, м’яко кажучи, недемократичний спосіб зробив переворот у Русі, частина людей, що стояла біля витоків партії, для того, щоб зберегти єдність, усі ці роки намагалася змінити ситуацію у правовий спосіб. Ми намагалися демократизувати партію через зміни в статуті, але в житті виходило все навпаки: зміни до статуту ухвалювалися такі, які, навпаки, підсилювали авторитаризм в управлінні партією, і це робилося шляхом дуже сильного тиску з боку В’ячеслава Максимовича. Усі керівні органи партії поступово перетворювалися на декоративні.

І ще один, можливо, ключовий аспект. Після здобуття незалежності Рух не визначив своєї нової ідеології, своїх нових політичних завдань, не було визначено економічне підгрунтя існування нашої партії, не було сформовано ідеологію. Ми залишились на рівні старої, мітингової партії, яка, зігравши свою роль 1991 року, всі інші роки фактично була покликана обслуговувати владу.

Лавринович: У вашій газеті був заголовок «Яку б партію не будували, виходить КПРС». Справа полягає в тому, що партія, яку почали будувати 1989 року, не була схожа на КПРС. Тоді в нас у статуті було навіть записано, що в нас немає централізму, що меншість не зобов’язана виконувати рішення більшості.

— Скажіть, чи були й раніше притаманні Чорноволові прийоми і стиль звинувачень, які проявились останнім часом, коли В’ячеслав Максимович «викриває» вас? Чи було це помітно всередині Руху?

Костенко: На жаль, п. Чорноволу притаманна манера завжди шукати ворогів. Багато представників старої системи ділять світ на категорії «свій — чужий», у них немає «напівсвоїх», особливо в політиці. Усе, що відбувається сьогодні, завжди мало місце в Русі. Ми завжди займалися пошуком ворогів, тих, хто нам заважає, а не займалися пошуком того, як вирішити ту чи іншу проблему.

— З чим ви пов’язуєте те, що «бунт» у Русі почався саме з парламентської фракції? Якщо В’ячеслав Максимович такий підступний, то чому він пропустив у верхню частину списку опозиціонерів?

Лавринович: Депутати від Руху дійшли до необхідності змін, уже будучи в парламенті. Те, що члени партії використовувалися тільки як інструмент для досягнення якогось результату, причому для виконання кон’юнктурних завдань, які далеко не завжди народжувалися в голові самого керівника, скоро стало очевидно для великої кількості членів фракції. Непослідовність голови фракції стала дуже очевидною.

— Чи можете ви навести приклади такої непослідовності?

— 1991 рік. Чорновіл пропонує на посаду прем’єра Марчука. А потім стає його непримиренним ворогом. Потім вирішується питання щодо призначення Пустовойтенка. Чорновіл заявляє, що немає нічого гіршого, якщо це станеться, але згодом, коли ставиться питання про недовіру урядові, Чорновіл каже, що недовіру не можна висловлювати. У нашій програмі записано, що ми маємо підтримувати становлення вільного підприємництва. А ми регулярно, за пропозицією голови, голосуємо за нові податки, підсилення адміністративної ролі держави.

Костенко: Я хочу додати, що фракція — це згусток інтелекту партії. Тому із фракції це питання почалося. Проте я не згоден, що конфлікт назрів тільки у фракції. Я наведу приклад 1991 року. Тоді я, працюючи в уряді, побачив, що партія поступово втрачає свої позиції, що на нас дивляться у владних структурах як на білих ворон. Тоді я прийшов до В’ячеслава Максимовича і кажу йому, що щось тут не те і що проблеми я пов’язую з його керівництвом. Він посміхнувся і запитав: «Ви що хочете сказати, що я вже не той?» Я кажу: «Так, настав час вам подумати про свого наступника». Він знову сміється і запитує: «А кого ви бачите наступником?» Я кажу: «Наприклад, Олександра Лавриновича».

Лавринович (сміється): Якби я знав, хто мене «заклав»...

Костенко: «Лавриновича не всі сприймають у партії», — каже Чорновіл. Я йому: «Є непогана кандидатура Черняка». Чорновіл: «А ще кого ви бачите»? Я йому: «Івана Зайця». — «Ну, Заєць — це несерйозно, він малий на зріст», — каже Чорновіл. Я йому все тоді виклав і думав, що на цьому все закінчилося. Однак потім почалися дивні речі. Ну, з Лавриновичем сюжет відомий. Черняка буквально декілька разів брутально підставили на виборах мера. Що стосується мене, то я тільки кілька днів тому дізнався, що, виявляється, В’ячеслав Максимович після нашої розмови мав аудієнцію в Президента, де казав: «Урезоньте свого міністра, тому що під мене копає». Почалися різні перевірки міністерства...

Останній цікавий факт: називаючи нас «ГКЧПістами», В’ячеслав Максимович і його оточення чомусь забувають, що всі ці «ГКЧПісти» — це засновники Руху. І ще, звинувачуючи нас, що ми до когось бігаємо, щось просимо, В’ячеслав Максимович забув, що він дійсно бігав до Олександра Ткаченка і йому все це майже годину розповідав. Розповідав кому? Своєму політичному опоненту! Який потім з іронією розповідав іншим своїм колегам із лівого табору про те, що Чорновіл у нього витворяв.

— Судячи з поведінки Чорновола, боротьба буде жорсткою. Чи уявляєте ви собі загрозу опинитися в стані людей, які весь час виправдовуються? Чи готові ви до того, щоб чітко розставити політичні акценти?

Лавринович: Наша сила і слабкість полягають у тому, що в нас велика кількість високоосвічених, інтелектуальних людей, які мають різні погляди. У цій ситуації — це наша слабкість. Тому ступінь рішучості завжди буде менший, аніж в угруповання чисто авторитарного типу. У нас зажди буде менша гострота дії, але ширша база.

— Знаючи Чорновола, можна прогнозувати, що він не відступиться і буде боротися хоча б за назву партії. Готові ви до одночасного існування Руху(о) та Руху(ч)? Чи підете ви на зміну назви партії?

Лавринович: Ми не бачимо в цьому потреби. Ми діяли до сьогоднішнього дня в межах законів і статуту партії. Наш з’їзд відбудеться відповідно до статуту. Чорновіл дуже хоче залишити за собою назву, але він уже відступив він цього, розуміючи, що в нього вже шансів немає, і подав на реєстрацію депутатську групу «Народний рух України — перший». Така назва навряд чи буде зареєстрована в Комітеті з питань регламенту, депутатської етики та органiзацiї роботи. Очевидно, йому доведеться шукати іншу.

Костенко: До речі, якщо вести мову про політичні перспективи, то їх немає і в НРУ як такому. Політичні перспективи є лише тоді, коли національні демократи, об’єднавшись у блок чи в партію, повністю будуть контролювати праву частину електорату. Тому це наш перший крок до створення потужної правиці, яка буде мати політичну перспективу на століття.

— Зрозуміло, що ваш з’їзд, який пройде в неділю, продемонструє згуртованість лав і думок. Однак Чорновіл десь має рацію у своїх припущеннях, що ви не домовитеся між собою і з питання лідерства, і з питань внутрішнього поділу влади між більш радикальною групою Червонія та групою «Лавринович—Костенко—Зварич»?

Костенко: Я хотів би передусім визначити свою позицію. У мене немає амбіцій бути лідером НРУ. Для мене важливо знати, чи перебуваю я в партії, що має політичну перспективу, чи в партії, яка готується до політичного забуття. Сьогодні треба переконати, що наша сила в єдності і всі ми робимо спільну справу. А от коли Рух отримає більшість у ВР, тоді й будемо вирішувати кадрові питання. Кожний повинен побачити свою перспективу в оновленій партії, яка йде до влади, і визначити своє місце.

— Так от, на визначенні «свого місця» і виникають, як правило, внутрішні розбіжності, можливо, що лідером партії чи кандидатом у президенти бачать себе відразу кілька рухівських політиків?

Костенко: Я так не думаю. У нас дуже обмежена кількість підготовлених кадрів — це найскладніша проблема в нинішньому політикумі.

— А хто ваші союзники? З ким у блоці знаходиться тепер ПРП?

Лавринович: Нашими союзниками є всі, хто сповідує демократію в державі, ринкові відносини в економіці і хоче жити в українській державі. З усіма ними ми можемо шукати і знаходити спільну мову для спільних дій.

Костенко: Поки не проводилися конкретні консультації та переговори. Ми зараз сконцентровані на одній проблемі — проведенні законного з’їзду. А коли він пройде, тоді обов’язково почнеться етап консультацій.

— Чи означає той факт, що В. Чорновіл втратив монополію на керівництво націонал-демократичним рухом, що в усіх націонал-демократичних сил з’явився шанс для реальної консолідації під реального лідера?

Костенко: Я в це вірю і переконаний, що ми цього досягнемо.