Наміри чи стратегія?

В середині лютого Міністерство з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб на круглому столі в Кабміні презентувало план заходів щодо реінтеграції Криму, який складався з 17 пунктів. Місяць цей план обговорювався громадськістю, експертами, і остаточно був запропонований у вівторок. Заступник міністра Юсуф Куркчі заявив, що «влада буде працювати, щоб зберегти зв’язки з громадянами. Головна мета плану — забезпечення прав і свобод громадян України, і головне — реінтеграція Криму та Севастополя».

З початку року в Україні активно дискутується тема реінтеграції та деокупації Криму і частини Донбасу. І якщо на Донбасі РФ використовує гібридні методи, начебто не ставлячи під сумнів, що це є територія України, то Крим Кремль вважає беззаперечно своїм. При цьому півострів Москва окупувала майже без жодного пострілу (хоча саме в Криму спершу пролилася кров українського військового), а от Донбас для неї став полігоном для утилізації старих боєприпасів та асоціального елементу з відпрацюванням різного виду ведення бойових дій. Відповідно і стратегії деокупації цих двох територій мають певні відмінності, хоча б у тому, що Крим Києвом офіційно визнаний окупованою територією, а от частина Донбасу чомусь досі офіційно знаходиться в невизначеному стані. З одного боку, Президент формально говорить про окупований Донбас, тоді як, за інформацією української розвідки, там перебуває до 38 тисяч кадрових російських військових (за інформацією ж групи «Інформаційний спротив» РФ планує збільшити свою присутність на Донбасі до 50 тисяч). З іншого боку, законопроект про окуповані території не ставиться на голосування, при тому, що й сам згаданий законопроект фактично констатує окупацію, але не пропонує шляхи деокупації.

Отже Крим ще в 2015 році визнаний окупованою територію із відповідними правовими наслідками, зокрема торгівельне сполучення з ним було перекрито. До речі, це було зроблено після того, як кримські татари ініціювали блокаду. Цікава паралель із нинішньою ситуацією з «блокадою» Донбасу. В останньому випадку представник Президента у Верховній Раді Артур Герасимов назвав три умови зняття «блокади» Києвом: припинення бойовиками вогню, відвід важкого озброєння та повернення українських підприємств на окупованій території під юрисдикцію Києва. Герасимов наголошує, що блокада, яку запровадив Порошенко, не має стосунку до «блокади» добровольців. З усього видно, що тема «блокади» Донбасу стала тлом для спекуляцій на різних рівнях. Із Кримом все було простіше з позиції географії (достатньо було заблокувати перешийок), але складніше з політико-правових умов.

Щодо запропонованих 17 пунктів з реінтеграції Криму експерт благодійного фонду «Майдан закордонних справ» Юрій Смілянський на своїй сторінці у facebook пише: «Відбулася презентація «Протоколу про наміри міністерства щось зробити». Без конкретизації дії згідно із запропонованим планом. Минуло три роки окупації... Чи вважає міністерство, що можна деокупувати територію піснями, танцями, білбордами, тренінгами?... Пролунала лише одна конкретика. Вона торкалась облаштування двох комунікаційних центрів вздовж лінії південного фронту, яку влада помилково вважає державним кордоном (згідно із введеним режимом). Введення в експлуатацію комунікаційних центрів планується до 1 липня 2017 року. Щоправда в бюджеті грошей на це облаштування не передбачено. Сума витрат орієнтовно розрахована на рівні 300 млн грн. Дуже хочеться побачити цей кошторис». Зі Смілянським погоджується і головний редактор проекту BlackSeaNews Андрій Клименко, який так само вважає, що під закладені суми бажано ще й викласти відповідні розрахунки їхнього використання. 

«План щодо Криму має містити низку блоків з чітким формулюванням, — коментує «Дню» народний депутат V, VI, VII скликань  Андрій Сенченко. — Ми повинні допомогти українським громадянам, які опинилися в ситуації, коли вони або вимушені залишатись на окупованій території, або переїхали на територію вільної України. Не можна сказати, що нині ми ефективні в частині захисту громадянських прав цих людей і їхніх прав власності. У нас є прокуратура Криму, яка має реагувати на будь-які злочини проти наших громадян, які там проживають. Відповідно, потрібна реакція міністерства закордонних справ, і системні зусилля для тиску на РФ для того, щоб припинити репресії і конфіскацію майна. Існує також проблема в тому сенсі, що українці в Криму одружуються, розлучаються, народжують, але з позиції держави Україна вони вже не мають легітимних документів. Минуло вже достатньо часу для того, щоб зрозуміти весь набір типових проблем і методики їхнього вирішення, зокрема щодо мінімізації витрат на це. Держава повинна створити для цього відповідні правові механізми та інфраструктуру, яка має бути максимально наближеною географічно до Криму».

«Необхідно всіляко робити акцент на інформаційний вплив на Крим, — продовжує Андрій Сенченко. — Зараз із помпою встановили лише дві вежі — одна на Донбасі, інша на Чонгарі. Цього вкрай замало. Наступний величезний пласт проблем — це все, що стосується нового покоління. В Криму відбувається потужна пропаганда починаючи зі шкіл. Всупереч Женевській конвенції, там тривають призови українських громадян до лав російської армії, де їм викривляють мізки. Теж саме відбувається і у вишах. Тому Україна має гарантувати і дати можливість школярам продовжити навчання в українських вузах на пільгових умовах. Те ж саме стосується і середньої спеціальної освіти. Послідовної політики держави в цьому питанні, знову ж таки, на жаль, немає. Це те, що торкається громадян, які живуть в Криму. Але існує й інша половина громадян, які родом з Криму, але вимушено переїхали на материк. В цьому сенсі нам нарешті необхідно відмінити закон про окуповані території. Необхідно припинити знущатись над людьми і називати їх нерезидентами. Держава має бути більш чесним в цьому питанні. Так, ми не здатні зараз їм надали постійне помешкання. Але в такому разі необхідно зосередитись на допомозі, яка має поетапно збільшуватись. Люди — у вкрай скрутних обставинах, особливо ті, хто з Донбасу. Також необхідна ясна програма щодо надання робочих місць переселенцям».

Ще перед представленням згаданого плану заходів багато хто його охрестив стратегією. На жаль, про стратегію не йдеться. І як не дивно — не влада, а експерти  мають свої — більш структуровані алгоритми. Оприлюднити власне бачення такого алгоритму має намір Андрій Сенченко. Але ще в грудні 2014 року організацією «Майдан закордонних справ» вже були розроблені рекомендації, які викладені в документі «Стратегія повернення Криму». Як стверджують її розробники, в червні 2016 року відбулися парламентські слухання з питань окупованої території Криму, але жоден пункт із цих рекомендацій до цього часу не виконано.