Напередодні Курбан-байраму

Зовнішня канва бірюльовських подій така. 10 жовтня в цьому районі Москви було вбито Єгора Щербакова (25 років). Версія вбивства лише одна — захищав свою супутницю від невідомої людини «кавказької зовнішності», яка може виявитися з таким же успіхом... Загалом, великий ніс і... І більше нічого на тому, що нібито зафіксувала якась камера. І начебто запис убивства, і начебто світлина вбивці пішли гуляти не лише соціальними мережами, — що недивно — але й телеканалами, що вже трохи дивно.

У Москві за той день скоєно масу набагато кривавіших і  набагато огидніших убивств: мегаполіс жив своїм звичайним життям. Звірство в межах звичного. Але вбивство Щербакова викликало так званий «народний схід». У неділю був другий, погромний. Перший пройшов через добу після трагедії, і був він стихійним. А ось у недільному сході нічого стихійного не було. З 10-го до 13-го жовтня націоналісти і футбольні фанати в соціальних мережах збирали людей, вказуючи маршрути, обхідні шляхи, місця збору. З цього випливає два висновки.

Перший. Ніхто нічого не приховував. У поліції був час підготуватися.

Другий. Жодним народним сходом місцевих мешканців це не було. Зрозуміло, бірюльовці там були, але, за чисельними свідченнями, на вулиці було багато людей із дітьми і собаками. Це були мирні роззяви. Про міру їхньої відповідальності перед власними дітьми змовчу. І так усе ясно! Але це були спостерігачі, а не учасники.

Із самого початку головним осереддям зла було оголошено Бірюльовську овочеву базу, яка є, — це істотна деталь — ще й овочевим ринком із доволі великим обігом товару. Природно, що це не найприємніше сусідство: місцеві мешканці постійно скаржилися на галас, а головне — на пробки, які створюють хури. На це і ні на що більше!

Але громити базу, судячи з відеоматеріалів і свідчень очевидців, пішли якраз не мешканці району, а бойовики, які дісталися до Бірюльова. Сказати, що розгромили під корінь, не можна. Але з усього видно, що знали, як і куди йти та що робити. Рівень організації був високий. Заразом дісталося й перонові електропотягів поряд із базою, але теж охайненько — розгромили кавуновий намет, перевернули «жигули» — дорогі іномарки не чіпали. А казенне майно — турнікети, каси — залишилися цілими.

Але розпочалося все не з бази, оголошеної оплотом темних сил, як колись Черкізовський ринок, а за ним — багато інших ринків у Москві, які займали доволі вдало розташовані ділянки землі з обладнаною інфраструктурою і які, таким чином, збивали ціни. На овочевій базі теж усе продається дешево — просто з тих-таки ненависних хур. Дорогою бойовикам зустрівся ще торговельний центр «Бірюза», який жодного стосунку до мігрантів не має.

Погром у «Бірюзі» відрізнявся від того, що бачив увесь світ під час заворушень у британських, американських та інших славних містах. Не було ні натовпу, ні грабежу. ЗМОП байдуже спостерігав за тим, як два десятки осіб увірвалося до торговельного центру та підпалили його. Нечисленний натовп було відтіснено.

Так крамниці не громлять. Так роблять кримінальне «просили передати», кидають чорні мітки, підкидають дохлу рибу. Погрому на овочевій базі це теж стосується.

ЗМОП провів перші затримання, та тут же й відпустив погромників.

Потім був похід на базу, що теж сильно нагадав «просили передати». І потім почалися затримання — не без бійок узяли близько 400 учасників подій. Мабуть, велася відео- та фотозйомка.

Поліції було багато не лише в Бірюльові. Одразу ж було оточено Манежний майдан і перекрито виходи на Красну площу. Міністр внутрішніх справ Володимир Колокольцев зажадав установити особи організаторів і притягнути їх до відповідальності. Інакше в Москві буде звільнено керівництво ГУВС.

З поліцейського погляду все було розумно — поліція допустила ряд ексцесів, але їх було нею локалізовано. Інша річ, що масовість цих подій під великим знаком запитання, як і вороже ставлення мешканців до мігрантів, які забезпечують низький рівень цін на овочевому ринку. Нікого не здивує, якщо після цього в Москві буде зачинено інші овочеві бази і ціни сильно зростуть. Цікаво буде також подивитися, кому ж у такому разі відійдуть ділянки землі під овочесховищем і торговельним центром.

Так, я веду до того, що бірюльовські події можуть мати бізнес-підоснову. Банди футбольних фанатів і бойовиків-націоналістів — можуть надавати послуги на комерційній основі. Доволі прикметно, що Олександра Бєлова-Поткіна, який приїхав на схід, лідера Руху проти нелегальної імміграції (Рух ПНІ), який намагався зупинити натовп ніхто й слухати не став. Бєлов прямо звинуватив начальника управи в потуранні погромам.

Але є ще й політична складова.

Все це сталося відразу після виборів московського мера, на якому частина інтелігенції, які називає себе демократичною опозицією, підтримала Олексія Навального з його дозованим націоналізмом та антиіммігрантської риторикою. Зараз москвичі побачили дозований націоналізм не в словесному його вираженні, а в дії. Проте залишається великим запитанням, хто ж такі мігранти.

Навальний зосередився на критиці ввезення робочої сили з республік Середньої Азії, з Таджикистану, перш за все. А ось московські погромники не розрізняють, хто перед ними: іноземці чи громадяни Росії з Північного Кавказу, що зовні мало відрізняються від грузин, вірмен і азербайджанців. У російських містах мігрантами дуже часто називають власних громадян, як це було ще в античеченському виступі 2006 року в Кондопозі. Тобто ми спостерігаємо за російським шовінізмом у чистому вигляді. Гасло «Росія для росіян!» спрямоване проти громадян самої Росії.

Результатом погрому стала ухвала про створення штабу для протидії нелегальній міграції в Бірюльові і затриманні вранці в понеділок 1200 мігрантів на самій базі. Влада і погромники спільними зусиллями нав’язують москвичам спосіб життя в обложеному місті. Порівняння з тими, кого судять за звинуваченням у заворушеннях на Болотній площі, напрошується саме собою — з ними ніхто не обговорює їхніх вимог. А з нацистами влада дійшла до сердечної згоди вже в ході заворушень, які, звичайно, могли мати бізнес-причини, але могли бути і політичною постановкою.

Росспоживнагляд зачинив базу в Бірюльово. Бізнес і політика продемонстрували свою єдність в сучасній Росії.

І бувають же такі збіги, що все це сталося напередодні Курбан-байраму, під час якого нацистська пропаганда завжди підвищує градус ісламофобії.

КОМЕНТАРІ

«ПИТАННЯ СТОСУЄТЬСЯ ТОГО, ЧИ ГОТОВА РОСІЯ ПЕРЕСТАТИ БУТИ ІМПЕРІЄЮ?»

Ірина БЕКЕШКІНА, директор Фонду «Демократичні ініціативи» ім. Кучеріва:

– Події в Бірюльово є закономірними. Коли не працюють демократичні механізми, починаються масові виступи. Першопричиною цих подій, як і в Україні, є бездіяльність органів, які мають забезпечувати порядок. Там постійно скаржилися на неправомірні дії мігрантів, і це зрозуміло. Очевидно, що є легальні мігранти, які зобов’язані  виконувати закони Російської Федерації, але є й нелегальні мігранти, про яких усі знають. Це означає, що з хабарів живе цілий підрозділ, який займається цими питаннями. Коли людям страшно виходити на вулицю, вони не можуть не вибухнути. А тут вони отримали безпосередній привід, як було в нас із Врадіївкою з Оксаною Макар, — це крапля, яка переповнила чашу.

Інша річ, що це відбувається не під гаслом наведення порядку із діяльністю відповідних органів, а під лозунгами, які виголошують націоналісти: «Россия для руських». Хоча іще потрібно розібратися, чи не є ті люди, проти яких виступають, громадянами Росії. І тут уже питання стосується того, чи готова Росія перестати бути імперією? Якщо ж вона залишиться на своїй позиціях, такі конфлікти будуть виникати знову й знову, оскільки жодних програм для адаптації цих людей немає. Вони живуть у підвалах і де завгодно. Тож повинна бути політика, яка абсорбує цих людей у суспільство: навчати їх мови, культури, правил тощо. 

Окрім того, в шаленій кількості мігрантів, зокрема нелегальних, у Росії зацікавлені й роботодавці, які прагнуть отримати найдешевшу робочу силу, яку вони готові брати звідусіль. Москва — це забезпечене місто з високими стандартами життя, й москвичі, очевидно, не хочуть працювати на овочевих базах.

Для того ж, щоб таких сутичок не було і в майбутньому, потрібна свідома міграційна політика «на виріст». Зараз це може бути не зовсім актуальним, тому що Україна, чесно скажімо, одна з найбідніших країн Європи, й сюди йдуть не надто великі потоки мігрантів-заробітчан. Однак, на майбутнє, потрібно напрацьовувати відповідні механізми: наприклад, суворо карати за наймання нелегальних трудових мігрантів. На жаль, будь-яка заможна країна не може без цього обійтися.

Що ж стосується України, то в нас фактично немає міжетнічних конфліктів. Тобто упередженість, звісно, є, але великих громад, які могли б її викликати й спровокувати певну агресію, немає. У нас часто плутають із міжетнічними конфліктами те, що за своєю суттю ними не являється. Наприклад, поділ сфер впливу, територій, ринків. Це — розбори між собою, а не серйозні міжнаціональні конфлікти.

«ПОДІЇ В БІРЮЛЬОВО СВІДЧАТЬ НЕ ТІЛЬКИ Й НЕ СТІЛЬКИ ПРО РІВЕНЬ КСЕНОФОБІЇ АБО РАСИЗМУ, СКІЛЬКИ ПРО РІВЕНЬ АГРЕСІЇ В СУСПІЛЬСТВІ»

Андрій ЮРОВ, правозахисник, експерт Ради Європи, Москва:

— Передусім ситуація в Бірюльово свідчить про те, що в Росії все дуже неблагополучно з системою правоохоронних органів і в цілому з швидкою реакцією на різні події. Люди дуже слабо вірять у справедливість: вони не вважають, що її можна добитися через поліцію, суд тощо. І це не поодинокий випадок. Коли люди не вірять у державну справедливість, вони починають діяти радикально. Боюся, що випадки самосуду повторюватимуться.

Другий аспект цієї ситуації полягає в тому, що в суспільстві є настрої, пов’язані з тим, щоб усі біди звалювати на мігрантів, зганяти незадоволеність на людей з неслов’янською зовнішністю. У багатьох випадках цей чинник важливий, але вторинний. Він свідчить не тільки й не стільки про рівень ксенофобії або расизму, скільки взагалі про рівень агресії в суспільстві. У такій ситуації об’єктом агресії міг стати хто завгодно, хто невчасно потрапив під руку. Рівень агресії дуже високий, і будь-яка іскра здатна викликати подібні пожежі.

І третє, на що варто звернути увагу: дійсно, є проблеми з міграційною політикою, міжетнічними й міжрелігійними відносинами. Ці проблеми накопичувалися останні десять років і вимагають серйозної стратегічної роботи: їх неможливо вирішити, скажімо, за півроку.

На моє переконання, держава вживає далеко не достатні заходи. До того ж, лише силами держави, без волі громадянського суспільства, це вирішити неможливо в жодній країні.

Причини такої пасивності можуть бути різними. Десь невміння, десь небажання розв’язувати проблему або бачити її, десь просто лінь: влада вважає, що можна щось замаскувати — й усе буде нормально. Але згадані аспекти дуже глибокі й вимагають величезних зусиль як з боку держави, так і з боку громадянського суспільства. На жаль, влада вважає, що вона сама може впоратися, застосовуючи якісь декоративні заходи.

Підготувала Анна ЧЕРЕВКО, «День»