Національна ідея і національна держава
НАЦІОНАЛЬНІ ІДЕЇ ДЕЯКИХ КРАЇН І НАРОДІВ
У США офіційна пропаганда постійно твердить, що кожний, незалежно від кольору шкіри, походження, спадщини і всього іншого, завдяки лише своїм талантам і старанню може стати мільйонером або президентом, тому «американський спосіб життя», що втілює ліберальну ідею — зразок для всіх країн. Ця теза підкріплена високим рівнем життя, практикою вибору президентів і періодичною спонтанною появою нових мільйонерів. У шведському варіанті соціал-демократична ідея декларує право кожного на гідне життя, незалежно від характеру роботи, яку він виконує. Той чи інший популістський виклад доктрин, що підтримуються суспільствами, і є національними ідеями своїх країн.
У Польщі та країнах Балтії нові правлячі еліти, якi з'явилися після зміни суспільного устрою, переконали свої народи, що вони — європейці, здатні з виходом із соціалістичного табору, як і західні сусіди, швидко побудувати процвітаючі держави за умови ізоляції та захисту від Росії. Загальна підтримка цих ідей визначила успіх у досягненні поставленої мети.
Росія після періоду розброду повернулася до сповідуваної і в царський, і в радянський час месіансько-імперської ідеї, що визначає місію Росії — ощасливлювати сусідів (за СРСР — усі народи світу). Заради досягнення цієї мети доводиться терпіти поневіряння, долати труднощі, оскільки народи, що не розуміють свого щастя, треба силою примусити його прийняти, не рахуючись із жертвами. Суспільство цю ідею підтримує, про що свідчать нові могили на Кавказі.
Віра в національні ідеї визначає стабільність державних систем навіть тоді, коли немає довір'я до конкретних, правлячих у даний період властей. Вони сприяють правлячим елітам держав виконувати своє призначення, і без них держави не стабільні.
Україна не має об'єднуючої усіх національної ідеї. За її незалежність від Росії боролася Центральна рада у 1918 і УПА в 1946—53 рр. Внаслідок низки причин у 1991 році за це проголосували більшість. Але Росія це не прийняла. Її більшість хотіла б знову поглинути Україну під виглядом об'єднання. Відображаючи ці погляди, Державна дума хоч і ратифікувала «великий договір», але від територіальних претензій до України не відмовилася. І на сході України значна частина населення, представлена у парламенті найбільшою фракцією, зараз фактично обстоює входження в Росію (СРСР). Таким чином, частина суспільства на сході України визнає своєю не українську, а російську імперську ідею.
Слабкість цієї державної ідеї як національної і в тому, що вона позбавлена, на відміну від національних ідей більшості країн світу, економічного змісту. Мешканці західних областей вкладають у неї той же економічний зміст, що й поляки. Їх входження в СРСР супроводилося репресіями та економічними труднощами, і росіян вони вважали окупантами. Але жителі сходу цього змісту не бачать, для них вона є тільки дзеркальним відображенням російської ідеї, яка також ігнорує економіку.
Час і зміна політичної та економічної ситуації дещо зближує погляди заходу і сходу України. Впливає на це обстановка в Росії. Провівши економічні реформи, вона 2 роки тому мала рівень життя вищий, ніж Україна. Але невірний орієнтир реформ опустив її економіку до нашого рівня, а війна на Кавказі, кінця якій не видно, примусила замовкнути навіть затятих прибічників «об'єднання слов'ян». Це робить перспективу появи прийнятної для всіх української національної ідеї вже не настільки безнадійною.
Зазначимо, що у всіх країнах світу політична ситуації міняла зміст національних ідей. Американська поєднувалася на початку століття з ізоляціонізмом, але пізніше набула більш агресивного характеру і тепер доповнена месіанством. У Росії зміни зворотні. Нав'язування комунізму всьому світовi опустилося до бажань «об'єднатися» поки що із країнами СНД (незалежно від їхньої згоди) і зі слов'янами (звичайно, втримуючи народи федерації). Видалено імперські елементи і з національних ідей Англії, Франції та Німеччини.
ЕКОНОМІЧНА ОСНОВА НАЦІОНАЛЬНИХ ІДЕЙ І ПОТРЕБА В ОБРАЗІ ВОРОГА
В основі національних ідей демократичних країн лежить економіка — вони декларують досягнення високого рівня життя. Авторитарні й, тим паче, тоталітарні країни, нездатні досягнути такої мети, виходять зі становища, замінюючи гасло «добре жити» гаслом «вижити». Щоб це прийняло суспільство, власті залякують його образом ворога, оскільки ніщо так ефективно не може об'єднати людей різних поглядів, як усвідомлення спільної небезпеки.
Власті колишнього СРСР постійно лякали народ зовнішнім ворогом, і це давало ефект. Але зараз лише поодинокі пенсіонери вірять у «підступи НАТО», якими лякали нас понад 40 років. Більшість розуміє, що країни, на позики яких утримується правляча еліта країн СНД, не можуть мати бажання їх завойовувати. Потрібен інший ворог. Зручними ворогами виявилися «міжнародні терористи» з Чечні. Це влаштовує і російські власті, дозволяючи відвернути увагу від кризи і падіння рівня життя, і чеченські, даючи їм можливість управляти убогим народом, котрий перебуває на межі виживання.
Але образ ворога потрібен не тільки тоталітарним, а всім країнам, що мають розвинений військово-промисловий комплекс. Примусити платників податків оплачувати військові замовлення можна лише за реальної загрози, а без цих замовлень економічної кризи важко уникнути. Перемога в «холодній війні» позбавила США і країни Заходу ворога, але йому було знайдено заміну в образі арабських і сербських екстремістів. Військові дії у Косово, Іраку і терористичні акти зробили його в очах суспільства реальним. Успішно використовують образ ворога у своїй національній політиці для підтримки єдності суспільства також Ізраїль, Індія, Пакистан, деякі інші країни.
Коли зовнішній ворог видається правлячій еліті недостатньо ефектним опудалом, його доповнюють внутрішнім. Але «пошук відьом» всередині країни здатний викликати небезпеку послаблення суспільного устрою, тому такий рецепт використовують лише тоталітарні режими, та й то, зазвичай, у критичних ситуаціях. Реальність ворога правляча або така, що рветься до влади, еліта за необхідності посилює великомасштабними провокаціями, такими, як убивство Кірова в СРСР чи підпал рейхстагу в Німеччині. Нинішній терористичний акт проти Вітренко має всі риси такої провокації, що дає підставу вважати нинішню ситуацію у нашій країні близькою до критичної.
ЕФЕКТИВНІСТЬ ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ ВИЗНАЧАЄ ЕКОНОМІКА І МЕНТАЛІТЕТ НАРОДУ
Національні ідеї шведів та американців, як і інших народів, визначено типовими рисами їхніх національних характерів. Для старої європейської нації — законослухняність і працьовитість, для нації переселенців США — підприємливість і динамізм. Фатальну покірність долі й властям і усвідомлення приналежності до великої нації відображає російська ідея. Однак згадана державна ідея України не відображає менталітету народу.
Територія більшої частини України не була захищеною від зовнішніх ворогів і не мала густих лісів, де населення могло б ховатися. Не беручи до уваги періоду Київської Русі і часів Богдана Хмельницького, не було тут і сильної держави. Не маючи природних притулків і силового захисту, степовий землероб став пристосовуватися до будь-якої нав'язаної завойовниками влади, сподіваючись лише на себе. За позірної покірливості, такої, як і в північних сусідів, та показному бажанні завжди залишитися осторонь від неприємних подій («моя хата скраю»), предки українців відпрацювали не лише здатність вижити у найважчих умовах, але й уміння обдурити завжди ворожу їм владу, видобути для себе користь із будь- якого її прорахунку. Цей успадкований від предків менталітет допомагає народу виживати в нинішній катастрофічній економічній ситуації. За грабіжницьких податків і поборів, що стягуються драконівськими методами, народ зумів створити не контрольовану владою потужну тіньову економіку.
Але сама ситуація не нав'язана ззовні, а створена людьми із цим же менталітетом. Чиновники наглядових відомств, як істинні українці, при низькій зарплаті живуть також за рахунок тіньової економіки і думають про себе, а не про державу. Створюючи «виконавчу вертикаль» чиновників, Президент зміцнив тіньову економіку. Бажаючи посилити державу, він створював сприятливі умови для тих, хто його постійно дурив (яскравий приклад — Лазаренко). Веде в глухий кут, якщо буде прийнятий, і його нинішній намір створити двопалатний парламент. Це не аналог верхньої палати Росії, де засідають обрані особи. При керівниках регіонів, котрi призначаються, це буде «кишеньковий» дорадчий орган при Президентові, покликаний забезпечити йому права диктатора і блокувати роботу парламенту.
Народ зуміє пристосуватися і до такої форми диктатури. Але будь-яку централізовану владу він продовжуватиме дурити за допомогою нею ж призначених продажних чиновників. Але погано буде всім.
З історії відомо, що слабкість Центральної ради визначилась недостатньою підтримкою мас. Під Крутами та в інших битвах її захищали студенти, а селяни створювали свої армії, керовані народними вождями — Махном, Григор'євим, Зеленим, іншими — і воювали зі своїми, а не з її ворогами. Відокремленість влади у Києві і народу використали вороги України. Але селяни 13 губерній захищали не Раду, а Гуляйпільську республіку, зробивши її життєздатною. Знищити її більшовикам було складніше, ніж Центральною радою.
Зараз ця тенденція повторюється. Нинішня конфронтація влади та народу посилюватиме економічну й політичну кризу і може призвести країну до краху. Вочевидь час зробити висновки з уроків історії. Україна повинна визнати себе спадкоємицею не лише Центральної ради, але й Гуляйпільської республіки. Її державний устрій і національна ідея, мають відповідати менталітету більшості, що складається із селян і городян у першому поколінні. Держава повинна стати не чиновницькою, а народною, її дії — прозорими, податки — мінімальними, що обчислюються просто і зрозуміло всім. У цьому випадку хазяйновитість і підприємливість українців підуть на користь суспільству і державі.
Українська національна ідея, що відображає такий державний устрій, повинна мати економічний зміст, а не абстрактне декларування незалежності держави. Народ (можливо, на референдумі) повинен вирішити, чи буде її основа ліберальною, як у США, чи соціал- демократичною, як у Швеції, хоч обидві ці ідеї не є антагоністичними і держава з ринковою економікою може плавно перейти від однієї до іншої.
У пресі частіше наводять аргументи на користь другої. Ризикну навести доводи на користь першої, спираючись на історію і менталітет народу. Більша частина українців, як і американці, є нацією переселенців. Вони заселили Дикий степ, відтіснивши кочовиків, як американці відтіснили індіанців. На відміну від общин Росії, якi володіли землею, українська сільська громада передбачала взаємодопомогу, але володіння землею було приватним. Вочевидь, ліберальна модель ближча духові нащадків вільних козаків- землеробів. У громадянській війні селяни також воювали за землю, а не за абстрактну державу. Хоч потім психологію батраків їм нав'язували 70 років, але дух підприємливості селян відроджується. Господарюючи лише на присадибних ділянках, вони зараз забезпечують країну овочами, молоком і м'ясом уже більш як на 2/3, і якщо чиновники не будуть ними «керувати», швидко піднімуть сільське господарство.
