Неосталінізм в дії

В Криму російською окупаційною владою викликаний на допит журналіст Микола Семена, а в його оселі проведений обшук. Обшуки відбулись ще у кількох журналістів та правозахисників Руслани Люманової і Леньяри Абібулаєвої, хоча по неофіційним даним журналістів, яких обшукують і допитують, більше. До того так званий «прокурор Криму» Поклонська заявила, що від нині ті, хто піддають сумніву «референдум» березня 2014 року будуть переслідуватись під обвинуваченнями в «сепаратизмі». Це означає, що слово і громадянська позиція окупантом офіційно визнано кримінальним злочином. Миколі Семені загрожує до 5 років позбавлення волі.

 «Поки нам відомо з прізвищами про трьох людей, у яких пройшли обшуки і яких забрали на допити, — коментує «Дню» керівник «Кримської правозахисної групи» Ольга Скрипник. — Однак місцеві журналісти повідомляють, що цих людей більше. Оскільки підставою обшуків і затримання є кримінальна справа, порушена по статті 280.1 — це суто політична стаття, так звана «сепаратистська», яка була введена до Кримінального кодексу Росії у травні 2014 року саме через події в Криму. Суто для боротьби з будь-якою людиною, яка не згодна з позицією Кремля. Уже є приклади, коли заводились кримінальні справи. Але на сьогодні ситуація ускладнюється тим, що попередні справи, які були заведені на журналістів, стосувалися тих, хто виїхав — наприклад, Анна Андрієвська, Андрій Клименко. Але ці люди знаходяться в Криму і вони дійсно зараз у великій небезпеці, оскільки це політична стаття, вона не має правового визначення, тобто немає якихось чітких рамок. Тому виходить, що прокурор суб’єктивно може трактувати цю статтю і будь-яку фразу трактувати як сепаратизм. Наскільки нам зрозуміло, у Поклонської немає якихось доказів, що статті, які були опубліковані на сайті «Крим. Реалії», дійсно пов’язані з цими людьми. Тут питання — наскільки взагалі достовірною є інформація у прокуратури. Але оскільки це буде політична справа, дуже часто докази просто фабрикуються. Також ми встановлюємо зв’язок із родичами».

Подібні дії стали своєрідною імплементацією програмної статті в російському «Коммерсантъ» голови Слідчого комітету РФ Олександра Бастрикіна. Днями він заявив про необхідність «действенного заслона информационной войне» і приплів сюди захист від екстремізму, тероризму та навіть «национальную идею» в руслі російського конституціоналізму (!). А саме Бастрикін вважає, що «референдум» в Криму був «актом правового выражения всенародного волеизъявления населения Крыма» і «стал неотъемлемой частью российского конституционализма». І не про російське вторгнення, ні про «зелених чоловічків», а тим більше про особливості проведення таких «референдумів» в Криму та на Донбасі, звичайно, не згадується.

Такі на перший погляд абсурдні статті та заяви в РФ ніколи не з’являються випадково, так само як і криваві заклики Жириновського, які Кремль втілює на практиці. Звичайно, що один із головних світових терористів, який відверто розв’язав війну в Україні, окупував частину територій та вбив понад 10 тисяч українських громадян, таким чином фактично попередив чергову хвилю наступу. Спочатку в заявах, а потім і в дії через арешти, масові перевірки (як це сталось зокрема в селищі Партеніт, де висадився цілий десант ОМОНівців з метою перевірки дотримання паспортного режиму для унеможливлення напливу в селище нелегалів), тощо. Це доводить те, що на санкції та будь-який інший зовнішній тиск РФ буде реагувати виключно радикально по відношенню до всіх хто знаходиться в сфері її досяжності. РФ буде здійснювати «чистки» вишукуючи будь-який натяк на інакодумство. В цьому плані показовим є те, що український інформаційний вплив на окупованих територіях вже півтора роки фактично знищений — люди там перебувають в середовищі виключно російського впливу.

Але є й інша сторона причин таких переслідувань. Варто пригадати, що в понеділок російська сторона вийшла із заявою про те, що кількість російських військових, які брали участь в окупаційній операції на сході України і потрапили в полон, сягає 130 чоловік. І це лише офіційна цифра, яку РФ визнала. Безумовно ці полонені є свого роду потенційним «обмінним фондом» для визволення з підвалів наших військових і цивільних громадян, яких незаконно позбавили волі на окупованій території. Враховуючи те, що взяти в полон військового досить складно, російські військові і найманці давно перейшли до тактики ув’язнення саме цивільних осіб. В січні газета «День» надрукувало показове інтерв’ю з колишнім бранцем так званого «ЛНР» Анатолієм Поляковим, який потрапив «на підвал» до бойовиків, і фактично є одним зі свідків того, що цими операціями завідують саме російські спецслужби. Тоді Поляков висловив переконання в тому, що варто чекати нових хвиль затримань і арештів.

Слід нагадати, що «розстрільні списки» незгодних, до яких потрапляли зокрема і журналісти «Дня», окупант практикував з самого початку агресії. Тільки тоді в 2014-му ця методика боротьби з «думающими инако» реалізовувалась неофіційно, але згадані списки складались досить професійно і детально, що говорить про те, що цим питанням займались зовсім не аматори. Виявляється, що сам факт оприлюднення матеріалів в «Дні» для РФ є ознакою ворожості, небезпеки. Колишній автор нашої газети Микола Семена зрештою став жертвою такого сталінського (читайте — путінського) підходу.

На тлі цієї небезпечної для особистості свободи слова і прав людини історії, нещодавні заклики деяких українських журналістів до «боротьби з мовою ненависті» і пошуку компромісів з представниками окупанта, виглядають винятково цинічно. Комівояжери на окуповані території для пошуку «спільної мови» з бандитами мабуть забули, що ті «тоже люди» зовсім не вбачають людей в нас. Більш того, ніякого інтересу миритись у них немає, а є один інтерес — демонстрація фізичної сили, нехтування всіма правилами для того, щоб продемонструвати світу не лише безпорадність України як держави, а й саму світову спільному поставити в становище пасивного спостерігача.

Або в той час, як деякі журналісти розбирали по частинам світське життя політиків, копирсаючись в мінливих «сенсаціях», «День» писав про новітню і давню історію кривавих стосунків з північним сусідом (ГУЛАГ, Норильське повстання), який чітко знає і наші слабкості, і ту небезпеку яку становимо ми для імперії самим фактом існування як держава, як народ. 

Спікер Верховної Ради Андрій Парубій звернувся до ООН із закликом засудити незаконну заборону Кремлем в Криму Меджлісу кримськотатарського народу. РФ, яка дозволяє собі оголошувати лідерів кримських татар, які постраждали від Москви, в міжнародний розшук та переслідувати представників цієї спільноти. Парубій заявив: «Це вперше після закінчення епохи диктаторів Сталіна і Гітлера цілий народ оголошують екстремістами. І це є проявою російського фашизму».

В свою чергу, в МЗС України заявили «Дню», що «жорстко засуджують затримання Миколи Семени та інших осіб», назвавши ці випадки «сталінськими методами».

Як бачимо не лише Меджліс потрапив під російський тиск. В небезпеці знаходяться всі хто не так мислить, не так дихає і не так крокує, як того бажає інший диктатор, тільки сьогодення — Путін. А це означає, що засідання ООН треба скликати терміново по цілому спектру загроз, які несе в собі путінський режим і його методи. І безумовно світ має негайно замислитись над новими способами впливу на Москву.

Ключове питання — що необхідно робити зараз офіційній українській владі, громадянам та світовій спільноті, щоб дієво протистояти злочинним намірам Кремля та захистити людей від небезпеки?

«Ситуація, яка існує щодо політичних в’язнів зокрема «26 лютого» — Сєнцова, Кольченка, Афанасьєва, Костенка та інших, яких звинувачує РФ в тероризмі, робить це вона для того, щоб використовувати їх для тиску і посівання страху серед мешканців Криму, — коментує «Дню» Сергій Костинський, член Національної ради з питань телебачення і радіомовлення. — Спротив не має сенсу, і за це буде покарання — ось що хоче продемонструвати Кремль. По-друге, цих в’язнів окупант може використовувати для того, щоб обмінювати на будь-які преференції з боку української влади. Пана Миколу Семену я знаю особисто і вважаю його одним з гуру кримської журналістики. РФ може зробити зі справи, яку вони порушили проти пана Миколи, приклад, що буде з тими, хто виступає проти окупації. На цьому незалежна кримська журналістика закінчується, адже наголошую на тому, що Микола Семена є дуже авторитетним журналістом. Він є маркером високого фаху в цій процесії. Це є фантасмагорією, коли українців звинувачують в сепаратизмі за те, що вони українську землю вважають Україною. Вважаю, що ці справи можуть бути вирішені виключно на міжнародному рівні з використанням усіх елементів дипломатії. Має відбутися посилення тиску на РФ. Зараз є список Савченко і Сєнцова. Гадаю, що якщо Семену позбавлять волі, то має бути створений санкційний список Семени. Адже ми бачимо, що полювання за українськими незалежними журналістами є системним і тотальним».

«Українська держава в особі Президента має закликати міжнародну спільноту негайно обговорювати ситуацію в окупованому Криму, — розповідає голова меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. — Ми маємо закликати провести позачергове засідання Ради Безпеки ООН, маємо просити наших партнерів по Європейському Союзу, Раді Європи також про обговорення цих питань у своїх інституціях, на засіданнях Європарламенту. Все це має бути пов’язано з санкціями, питаннями подальшого розвитку ситуації на сході України. Настав час чесно говорити про те, що немає покрокового вирішення питання відновлення територіальної цілісності України, немає пріоритетів щодо дотримання прав людини на територіях, які Україна не контролює. Треба наполягати на тому, щоб міжнародні інструменти, які можуть забезпечити територіальну цілісність України, були задіяні в повній мірі. Тобто — поглиблення санкцій, подальша максимальна ізоляція Росії, щоб змусити її сісти за стіл переговорів щодо Криму, Донецька і Луганська».

«Росія тестує західне суспільство, міжнародні організації, — продовжує Рефат Чубаров. — Зараз загострилася ситуація довкола повернення/неповернення Надії Савченко, інших політв’язнів. Власне, ідуть певні ускладнення взаємовідносин Росії з міжнародними фінансовими інституціями. Думаю, що все це змушує Путіна поспішати зі здійсненням подальших своїх планів — залишити Крим у складі Росії, мати можливість через відділення східних областей з тими правами, на яких наполягає Росія, утримувати Україну повністю в орбіті своєї політики. Тобто Путін зараз робить подальші, але вже вичерпні кроки, щоб спробувати зреалізувати до кінця плани, які б дали йому можливість досягти таких результатів у ході переговорів із заходом, щоб він міг звітувати своєму суспільству, що досяг відчутних перемог: «Кримнаш», «Україна нікуди не йде», «Донецька, Луганська так звані республіки будують своє щасливе життя». Путін зараз тестує суспільство перед тим, як, можливо, шукати інші кроки. Тому захід має не лише утриматися від подальших компромісів щодо Росії, а й бути зараз більш жорстким щодо своїх вимог. У Путіна вже достатньо мало і ресурсів, і резервів».

«Росія занурюється у пітьму найгірших підходів до найкращих людей»

Лариса ІВШИНА (у коментарі на прохання кримськотатарського телеканалу ATR): «Звичайно, це жахлива подія, яка вкотре свідчить про те, що Росія вибрала неосталінізм як свою політику — і зовнішню, і внутрішню. Це вимагає надзвичайно чіткої позиції не лише від України, її політичного керівництва, а й від європейських і світових лідерів. Знаю, що лунають заклики засудити заборону Меджлісу, що теж є кричущим порушенням прав людей, але до цього треба доєднати і порушення прав журналістів. Тому що це безпрецедентний тиск, який здійснюється під абсолютно надуманими приводами.

Ще зовсім недавно ліберальна преса могла висловити якусь свою редакційну позицію. А зараз журналісти Росії такі залякані, що бояться власного голосу. І тим більше потрібна підтримка тих людей, які мають позицію і мають мужність її висловлювати і захищати.

Лєньяра Абібулаєва брала участь у багатьох наших фотоконкурсах. Це талановита, прекрасна людина, з якою сьогодні не ліпляться ніякі звинувачення. А Микола Семена працював з самого початку російською газетою «Известия», яка на пострадянському просторі у перебудовний час була найбільш просунутою. Згодом співпрацював з газетою «День» і це були найширші теми: екологічні, проблеми соціального, культурного життя Криму. Це людина, яка дуже любить Крим і добре його знає. І мені здаються не тільки жахливою несправедливістю якісь надумані звинувачення. Це — удар. По свободі слова, по правах людини, по всіх кращих рисах, це намагання залякати.

Звичайно, це тривожний сигнал для всіх кримчан. Ми всі пам’ятаємо приклади з нацистської Німеччини: «Спочатку вони прийшли за євреями. Я мовчав, я не був євреєм. Потім вони прийшли за комуністами. Я мовчав, я не був комуністом. Потім вони прийшли за профспілковими працівниками. Я мовчав, я не був профспілковим працівником. Потім вони прийшли за мною. І не залишилося нікого, хто міг би допомогти мені».

Неосталінізм у Росії повинен бути кваліфікований саме так. Росія виступає як держава-терорист. І наслідки розгортання цієї політики будуть дуже драматичні, якщо у світі замість чіткої оцінки будуть шукати способи кулуарно домовитися, «через голову» України дружити з агресором. Так було з Гітлером. Треба мати характер. До речі, газета «День» була і залишається тою газетою, яка всі роки говорила, чому Україні потрібно вивчати антисталіністську літературу. Єдині наші друзі і партнери в Росії — це люди, які стоять на чіткій антисталінській платформі. Але в принципі вся Росія занурюється у пітьму найгірших підходів до найкращих людей. Це надзвичайно драматично і для всієї Європи, як би її не наповнювали іншими проблемами. Стимульована Росією бійня в Сирії наводнила Європу біженцями, і це проблема серйозного рівня.

Але за цим не можна випускати з уваги питання ще більш складні і ще більш важливі, які потребують консолідації, принципової позиції і лідерів, і всіх журналістів.

До речі, це стосується і українських журналістів, бо насправді у цей час, коли йде такий наступ на права людей, дуже багато шукають через сервільні організації підходів під надуманими приводами: «давайте замінимо мову ненависті щодо Росії на мову особливої толерантності». Замість того, щоб займатися цим самовиправданням, треба займати принципову позицію. Тільки вона, тільки солідарність нам допоможе. Це потребує дуже серйозного переосмислення і, до речі, роботи всіх журналістів, які могли б пояснити на цьому конкретному випадку з конкретними журналістами всю несправедливість і варварство вчинків окупаційної влади».