Нобелівська премія. Український варіант
Чим відрізняється присвоєння титулу «Міс Україна» від присвоєння титулів «Державний політик року», «Політичний діяч року» і подібних до них?
Крім всього іншого, ще й тим, що красуні не несуть відповідальності за стан справ у країні. Тому дивне почуття викликала помпезність, з якою відбувалася церемонія визначення лауреатів програми «Людина року» в різних номінаціях, що відбулася напередодні 8 березня й уривки з якої глядацька аудиторія могла спостерігати на Першому національному каналі. Я нічого не маю проти визначення найпопулярніших діячів мистецтва, науки, спорту, але там, де замішана політика потрібне почуття, такту й делікатності. На жаль, цього й не вистачило організаторам саме цього політичного шоу. Про відзнаку кращому парламентарію року оголошував Дмитро Табачник, який багато зробив для дискредитації парламентаризму й започаткував той стиль щодо Верховної Ради, яким і донині охоче продовжує користуватися наш Президент. Кращим парламентарієм виявився пан Семиноженко. Я доволі уважно слідкую за діяльністю парламенту, але ходу думки експертів не зрозумів. Зате згадав, що він був міністром в уряді Пустовойтенка, а зараз є членом пропрезидентської фракції.
Не стало несподіванкою визнання «Політичним діячем року» лідера комуністів Петра Симоненка. Мій десятирічний син, який дуже переймається політикою, заплакав. Він не знав, що про такий варіант вже писали наші мас-медіа, адже боротьба із Симоненком у другому турі президентських виборів є найкращим варіантом для Кучми. Отож чому б трохи не підняти рейтинг супротивникові, а одночасно й трохи дискредитувати його, мовляв, дивися виборцю, і Симоненко вже є частиною нової Системи? Симоненко виявився розумнішим, оскільки на церемонію не прийшов.
Інтрига закручувалася. Дружина сказала: «Так вони ще й Ткаченка нагородять». Вона як у воду дивилася. Саме Олександр Миколайович виявився «державним діячем року». Спікер, очевидно, теж розумів пікантність ситуації, бо діяв дипломатично. В залі його теж не було, але на те була підстава: наступного дня він святкував 60-річчя. Запрошення усім присутнім завітати на святкування в ресторані «Національний» чемно передав зі сцени Леонід Данилович Кучма. Сам він удруге підряд не міг претендувати на це звання, але отримав спеціальні заохочувальні призи від компаній «Філіп Моріс» та «Геннессі» (мабуть, якраз від тих інвесторів, котрі «найбільше дбають» про майбутнє України).
А потім лауреати нинішні і деякі тогорічні вийшли на сцену: Кучма, Омельченко, Медведчук, Суркіс, Рябець, Швець та багато інших, близьких до оточення нинішнього Президента — «вся королівська рать». УТ-1 запопадливо порівняло значення цих відзнак для українських лауреатів із Нобелівською премією. І ставало гірко на душі від цього тріумфу олігархів, від їхніх жартів із зеківською термінологією (один «мер в законі» чого вартий), від їхнього глузування з мільйонів людей, які не отримують місяцями зарплатні, від втягування в передвиборну політику діячів культури, від того, що в постійно змінюваних парах ведучих один обов’язково говорив російською мовою (і про це не забули згадати напередодні виборів). І знову поставало запитання: Чи вдасться розірвати порочне коло? Чи станемо врешті цивілізованою країною, чи латиноамериканський оліргахічний шлях — це і є наша дорога?
