«Нова політична нація» — досвід Дніпра

Міський голова Дніпра Борис Філатов — людина, в якої робочий день буквально розписаний по хвилинах. Аби зустрітися з ним напередодні Нового року, помічникам довелося шукати «вікно» між черговою нарадою і поїздкою на об’єкт, що будується. У кабінеті мера — нічого зайвого, хіба що біля входу величезний тренажер із біговою доріжкою. А ще на книжкових полицях у службовому кабінеті — книжки з «Бібліотеки газети «День», що особливо приємно. Мер Дніпра називає себе другом і однодумцем нашого видання. Торік «День» нагородив його символічною короною, назвавши одним із найяскравіших і найефективніших градоначальників року. У 2017-му активність Бориса Філатова відзначили й інші ЗМІ, зокрема, він став одним з 12 осіб, чиї вчинки по-хорошому здивували цього року, за версією Укрінформу. Сам Філатов іронічно називає себе «політичним лідером сантехніків і електромонтерів», що звучить досить кокетливо, але, з іншого боку, співзвучно з ідеєю В’ячеслава Липинського про «трудову монархію», чиї праці міський голова Дніпра вважає дуже актуальними.

«У МІСТІ НАСТАЛА ПЕВНА ПОЛІТИЧНА СТАБІЛЬНОСТЬ»

— Торік «День» із вами приблизно в цей же час робив інтерв’ю. Вже традиційно зустрічаємося з вами знову. Що змінилося відтоді, які підсумки виокремлюєте для себе? Чим запам’ятається вам 2017-й?

— Спочатку пройдімося питаннями, пов’язаними з політикою. Якщо ми говоримо про підсумки року, то торік, коли ми зустрічалися, у нас були певні проблеми в міській раді. Не можна сказати, що міська рада раніше не працювала, але була нестабільна ситуація, особливо наприкінці року, коли треба було ухвалювати бюджет. Депутати дуже збуджувалися, і різні були історії. Якщо ви пам’ятаєте, бюджетні сесії в нас відбувалися і в присутності національної поліції, і з вибухотехніками. Цьогоріч ми ухвалили бюджет протягом години. І не тому, що він недопрацьований, а тому, що настала певна політична стабільність. Усі питання вирішувалися в робочому порядку, без скандалів, без з’ясування стосунків тощо.

Тому моя позиція, однозначно, така: я вважаю, що місцеве самоврядування має займатися міськими питаннями. І депутати, незалежно від своєї політичної і партійної належності, за великим рахунком, можуть знайти компроміс для того, щоб місто наше для всіх зробити кращим. Тому досягнення політичної стабільності і чітка, стійка робота міської ради — це дуже важливе досягнення, оскільки в умовах постійної війни працювати дуже важко. Не знаю, наскільки буде коректним навести такий приклад, хоча про це писали і політологи, й аналітики, — у нас була ситуація, дуже схожа на ту, що склалася в Миколаєві. Зокрема й електорально. Там скінчилося тим, що депутати висловили недовіру мерові. А в нас ситуація повернулася з точністю до навпаки. Не можна сказати, що всі депутати об’єдналися довкола міського голови, але багато хто зрозумів нарешті, що воювати марно, це деструктивно. Тим паче, проти міста і своїх земляків. Гадаю, що товариші, які зараховують себе до опозиції, остаточно маргіналізувалися, що видно з їхньої риторики, поведінки і з того, що вони пишуть у соцмережах. Тому я вважаю, що в міськраді все буде гаразд.

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ / «День»

Щодо підбиття підсумків минулого року: коли постійно перебуваєш усередині процесу, часто-густо багатьох змін сам не помічаєш. Перед звітною прес-конференцією ми нарешті звели разом, за кожним із департаментів, підсумкові цифри. І я сам здивувався з того, що нам вдалося зробити. Ми ці всі результати презентуємо. Адже хтось бачить нові тролейбуси, хтось — ремонти житлового фонду, хтось — ситуацію, пов’язану з капітальним ремонтом доріг. Але коли це зводиться в загальну картину, то вона дійсно вражає. Якщо говорити про провали, то я гадаю, що були певні помилки в кадровій політиці, але мені вдалося їх виправити. Кілька ключових фігур у виконкомі міської ради, керівники департаментів, секретар міськради залишили свої посади. Про секретаря можна говорити окремо, оскільки, за великим рахунком, секретар — це квота депутатська, тобто депутати собі обирають секретаря, а не мер. Я відповідаю лише за виконавчу владу. Проте все одно мені доводиться відповідати за всі процеси. А щодо великих провалів, то я вважаю, що 2018 року справа честі для мене — закінчити ремонт набережної і ремонт центрального мосту. Були причини і об’єктивного, і суб’єктивного характеру. Дуже багато виявилося проблем після того, як міст розрили під час капітального ремонту. Десь, напевно, була і провина підрядника, але, з другого боку, коли ми починали займатися ремонтом мосту, ніхто не розумів глибини проблеми. Тому 2018 року ці помилки ми виправимо.

«МІСТО МОЖЕ КОНКУРУВАТИ НА РИНКУ ПРАЦІ З ВЕЛИКИМИ ПРАЦЕДАВЦЯМИ»

— А які конкретні позитивні приклади за 2017 рік, що вдалося?

  — Перший позитив — це підвищення зарплати працівникам комунальних підприємств. Можна багато з цього приводу говорити, але 11 тисяч сімей отримали додатковий прибуток, при цьому деяким зарплати підвищили до 30%. Я наголошую — це не муніципальна надбавка, це оклади. Тепер місто може конкурувати на ринку праці з великими працедавцями, приватними підприємствами, фінансово-промисловими групами. Тому що у зв’язку зі змінами в країні народ виїжджає, трудова міграція тощо. Я вважаю, що ми тут показали приклад, зокрема іншим містам. Доти, доки ми не платитимемо людям добре, ми не можемо з них вимагати і утримувати на робочих місцях. Це перше.

Друге — якщо говорити про міський електротранспорт, то досягнення дуже серйозні. Нам вдалося відновити по місту близько 38 кілометрів контактної мережі, ми купили 25 нових тролейбусів і плануємо купувати й надалі, ще більше. Муніципальний електротранспорт — це один із наших пріоритетів.

Окрім того, торік почалися роботи з благоустрою парків ім. Володі Дубініна, ім. Писаржевського і Зеленого Гаю. Це місця масового відпочинку людей, де вони можуть проводити своє дозвілля, і це дуже важливо. Ми зробили великий ривок щодо освітлення вулиць, особливо у віддалених районах. У деяких селищах світла не було ніколи, навіть за радянської влади. Або ще — придбано за 2 роки 118 одиниць комунальної техніки. І це не просто техніка — це снігоприбиральні, каналопромивочні машини, вантажний транспорт. Це те, що дає змогу в місті навести лад. У Дніпрі — і це бачать усі — стало значно чистіше. Немає випадкового сміття, містом не літають пакети, прибрані узбіччя. Існує, звичайно, проблема з вивезенням побутових відходів, але це плани на 2018 рік. У нас є окрема програма з побутових відходів, тому що її треба системно розв’язувати. Дитячі майданчики, стадіони, ремонт шкіл-тисячників, ремонт дахів, ремонт під’їздів... Почали ремонти фасадів будівель на центральному проспекті, які є обличчям міста.  Одне слово, позитивних змін за минулий рік дуже багато.

«У КОЖНОМУ З «МІКРОКОМ’ЮНІТІ» МАЄ БУТИ СВІЙ АКТИВ І СВІЙ БЮДЖЕТ»

— Які стратегічні плани змін у Дніпрі ще «виношуєте»? Що як міський голова плануєте здійснити 2018-го?

  — Якщо говорити про політичну стратегію, то особисто я вважаю, що районні ради віджили своє, але зараз є серйозна протидія з боку деяких політичних сил, з боку депутатського корпусу і райвиконкомів, які розуміють, що фактично вони втратять свої робочі місця і можливості впливу. У мене є певна домовленість із депутатським корпусом і з політичними партіями про те, що наступного року ми виноситимемо на сесію ухвалу про ліквідацію районів. Зрозуміло, що вони не можуть бути ліквідовані одразу, оскільки за них голосували люди. Але на наступних виборах їх не буде. Це рудимент чи атавізм. Їх немає вже ні у Вінниці, ні в Харкові, ні в інших обласних центрах. Я хотів би їх позбутися, оптимізувати структуру і зробити так, щоб у кожному районі була маленька компактна адміністрація, яка б займалася безпосередньо міським господарством, а не просиджуванням крісел.

Йдеться про райони. Але, на мій погляд, місцеве самоврядування має спускатися на низовий рівень. Вважаю, що має бути представництво територіальних громад на рівні мікрорайонів, — нехай вони не оформлені юридично, але де-факто існують. Треба виходити з кількості 10—30 тисяч мешканців. Це житлові масиви і селища міста — наприклад, Тополя, Сокіл, Перемога, Сонячний, Таромське, Мирний, Авіаторське тощо. У принципі, місто давно має такий поділ, яке склалося традиційно. І я вважаю, що в кожному з цих «мікроком’юніті» має бути свій актив і свій, напевно, бюджет. Тому що коли ти перебуваєш «на землі», то бачиш, що в тебе відбувається у дворі, на вулиці чи в сусідньому сквері. І тобі зрозуміліше, на що саме потрібно витрачати бюджетні кошти.

«ЯКЩО МІСЬКІ ОКОЛИЦІ ДЕ-ФАКТО РОЗТАШОВАНІ В МІСТІ, ТО ВОНИ МАЮТЬ БУТИ Й ДЕ-ЮРЕ»

— Тобто місцева влада має бути ближчою до людей?

— Так, я думаю, що до цієї моделі ми йтимемо стратегічно. Але треба буде провести, напевно, адміністративну реформу. Поки що про неї зарано говорити, але ми зможемо її реалізувати найближчими роками. Думаю, що наражатимусь на велику протидію. Проте я це робитиму. Окрім того, хочу ввести всі міські околиці в межі міста. Можу показати карту для повного розуміння. Ось погляньте — це територія міста. Чим селище Кіровське відрізняється від Мирного, а селище Ювілейне — від Таромського? Нічим! Але одні до міста входять, а другі — ні. Не зупинятимемося на тому, чому склалася така диспропорція. У мене є чітке розуміння того, що якщо ці міські околиці де-факто розташовані в місті, то вони повинні бути в місті і де-юре. Зрозуміло, що проти цього заперечує місцева влада, проти цього заперечують депутати цих територіальних громад. І, найголовніше, заперечують мешканці. Я їх розумію — добре бути в місті, користуватися міською інфраструктурою, користуватися всіма міськими благами, але при цьому мати свою раду, своїх начальників і свій бюджет. Проте тоді виникає питання, і, напевно, вони повинні зрозуміти і мене. Наше місто постійно балансує на межі мільйона, і якщо ми долучимо міські околиці до території міста, то ми вирішимо й це питання. З другого боку, це дасть змогу оптимізувати всі процеси зі спільної експлуатації міської інфраструктури. Приміром, роботу транспорту, використання водогонів, прибирання вулиць і територій. Не можна так жити, коли в одних вершки, а в інших — корінці. Я розумію, що для того, щоб ці околиці долучити до міської смуги, потрібно ухвалити відповідне рішення Верховної Ради. Але я до цього готовий. У результаті ми зможемо отримати консолідований бюджет для міста. Є ще одна проблема. Дуже багато хитрих підприємців, які ведуть серйозний системний бізнес у місті, чомусь біжать реєструватися на міських околицях як суб’єкти господарської діяльності. У них величезні супермаркети у Дніпрі, але податки вони чомусь платять у селищах. Напевно, їм простіше там домовитися з податковою, і там у них «тихе життя». Я не знаю, чим це зумовлено, — це не за мене склалося історично.

«БУДІВНИЦТВО МЕТРО 2018 РОКУ ТРИВАТИМЕ»

— А які плани щодо міського господарства?

— Не хочу розкривати всіх таємниць, тому що зараз ми рахуємо вільний залишок на рахівницях. Хочемо до кінця зрозуміти, яким чином ми розподілятимемо ці кошти. На початку березня я презентую програму на 2018 рік, але вже абсолютно конкретну, прораховану і профінансовану. Ми маємо розуміти, які в нас є сили і підрядники. Аби не вийшла ситуація, як з реконструкцією набережної і мосту, коли виявилось, що проект потрібно коригувати, — там сил не вистачає, а тут потрібно концентруватися в одному місці. За напрямами розвитку електротранспорту вже однозначно можна сказати: так, підписано кредитний договір з Європейським банком реконструкції і розвитку щодо закупівлі 50 тролейбусів. Передбачено подальший розвиток нових маршрутів муніципального транспорту, прокладання контактної мережі і встановлення трансформаторних підстанцій. Ми також оптимізуватимемо маршрутну мережу. Зараз є великий негатив щодо цієї проблеми, оскільки людям не пояснили сенс і завдання. Усе це коригуватиметься, зокрема за участю депутатського корпусу і громадськості.

Можу сказати і про метро, будівництво якого вже в активній стадії. Прибула нарешті техніка з Туреччини, Катару та Болгарії. Зокрема техніка дуже серйозна — деякі машини і механізми везли три тижні тому, що вони важать близько ста тонн. За графіком робіт для підрядників на найближчі сім-вісім місяців вже є робота. Знаєте, реанімувати проект, який понад 20 років був не просто в лежачому, а передсмертному стані, зовсім непросто. Ніхто не знав, скільки буде проблем — перенесення мереж, відновлення стволів. Одне слово, будівництво метро 2018 року триватиме. І я думаю, що ми надолужимо згаяні терміни.

«Я — НЕ ПОЛІТИК. Я — ЛІДЕР ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ»

— Створюється враження, що останнім часом ви відійшли від великої політики і займаєтеся лише господарськими справами. Як ви ставитеся до політичних процесів, що вирують в Україні?

— Це не враження, це справді так. Я від початку своєї каденції заявляв, що міський голова — це політичний лідер сантехніків і електромонтерів. Я волію не лізти в чужі справи і люблю, аби в мої справи теж не лізли. Обирався я від опозиційної партії, але чудово розумію, що для того, щоб навести в місті лад, мають бути гарні робочі стосунки із центральною владою. Важко розповідати керівництву держави, що йому треба робити, і при цьому звертатися з проханнями. А прохання бувають завжди. Ось, приміром, те ж таки питання щодо метро. Ми затягнули терміни, і з’явилися проблеми з валютним регулюванням. Я уявляю собі, якби я  звернувся за продовженням термінів валютного регулювання, перебуваючи в парадигмі постійного поливання уряду, даруйте на слові, лайном. Мені скажуть: «Ти, звичайно, вибач, але є питання». І це не те що була б помста і зробили б погано не мені, а містові. Повірте, тут стільки роботи, що сваритися, з’ясовувати стосунки з депутатами, з міністрами чи з Адміністрацією Президента у людини, яка налаштована на позитив і на результат, просто немає часу. Тому так, я — не політик. І не можу сказати, що я — «міцний господарник», оскільки ніколи не любив цього слова. Я — лідер територіальної громади. При цьому я не можу працювати на благо одних виборців і не помічати інших. Дуже небагато керівників намагаються спиратися на так званий базовий електорат. Я вважаю: місто різне, місто складне, і мер має представляти інтереси всіх. Багато хто критикував мою позицію, ба більше, до мене приходили всілякі розумні товариші і казали: «Дивися, ти втрачаєш ядро виборців». Але я в одному місці втрачаю, а в іншому — набуваю. Тому що дуже багато хто з тих, хто за мене не голосував і вважав, що я правий радикал, який сидітиме на барикадах і крутитиме всім дулі, зрозумів, що я просто звичайна, робоча, нормальна людина.

«МОЖЛИВО, ЗАПРОПОНУЮ КОРБАНУ ПОСАДУ РАДНИКА»

— Повернення Корбана в Україну після півторарічного лікування в Ізраїлі «сколихнуло» інфопростір. У себе у Facebook ви написали, що до нього одразу «полізли» з некоректними проханнями, попросили цього не робити і просто зазначили, що з великою вдячністю приймете допомогу Геннадія в роботі. Якою бачите цю допомогу?

— Я вважаю, що Корбан — один із найкращих лінійних менеджерів, які є в країні. Він показав під час роботи в облдержадміністрації, що не лише може модерувати процеси, пов’язані з обороною області, а й питання, пов’язані з цілим комплексом народного господарства. Від бюджетування до питань, пов’язаних із міським чи обласним ЖКГ. Тому що навіть у 2014-му, окрім того, що нам вдалося зупинити «російську весну», у нас нічого не впало, не розламалося. Ми ухвалювали бюджет і навіть встигали робити певні речі, пов’язані з благоустроєм. Зараз поки що зарано говорити — нехай він визначиться зі своїм статусом. Я так розумію, що політика його вже більше не цікавить, але, знову ж таки, це треба запитувати в нього. Можливо, я навіть запропоную йому посаду радника.

Лінійний менеджер — це той, хто зводить всіх з усіма і допомагає розв’язати проблему. Усіх з усіма зістикувати, особливо коли кожен намагається одне на одного перекласти відповідальність, — ось це і є лінійний менеджмент. Проблема ще й у тому, що дуже багато гарних людей не хочуть йти на держслужбу. Аби потім пояснювати якимсь «активістам», що вони прийшли зробити щось добре для міста, а не для того, щоб вкрасти. Тому я гадаю, що радник, особливо позаштатний, це найкраща іпостась.

«ТРЕБА ПРАЦЮВАТИ, А НЕ ЛЮДЯМ ПОКАЗУВАТИ СВОЇ ФІНАНСОВІ МОЖЛИВОСТІ»

— Ви не приховуєте, що до політики займалися бізнесом і живете небідно. Як нам подолати упередженість щодо багатих і мотивувати людей прагнути до цього? Адже з «пролетарськими» настроями національну еліту навряд чи можна створити...

— Це радше світоглядна проблема, але «пролетарські» настрої не з’явилися на рівному місці. Знаєте, людей обурює, коли вони бачать публіку, яка жодного дня не пропрацювала в бізнесі, але при цьому задекларувала мільйони, їздить на дорогих автівках, красиво живе і відпочиває. А якщо говорити про себе, то я не відчуваю щодо себе особливого негативу. Тому що від самого початку я відкрито декларував, що прийшов у політику з великого бізнесу, і не приховував своїх доходів. Напевно, є звичайна людська заздрість, є певне несприйняття — це все зрозуміло. Але можу сказати, що, на відміну від решти нашої еліти, стою осібно. Мені не соромно казати, що я багатий. З другого боку, для того, щоб позбутися «пролетарських» настроїв у країні, де триває масове зубожіння населення, де війна і купа проблем, напевно, не варто вип’ячувати свій спосіб життя. Повірте, мені є за що жити, але я не намагаюся шокувати людей дорогими годинниками (бачите, без годинника ходжу), поїздками на супердорогих автівках і вважаю за краще проводити час на роботі, а не на якихось тусовках. Тому має бути скромність. Треба працювати, а не людям показувати свої фінансові можливості. І люди тоді це оцінять. 

— Ви були першим, хто «перевів» В’ячеслава Липинського через Дніпро, перейменувавши на його честь одну з центральних вулиць. У чому бачите актуальність його ідей зараз? Наскільки по-свіжому вони звучать?

— Це — те, про що ми говорили. Липинський — це, грубо кажучи, голос землі проти голосу крові. Тобто, якщо ми будуємо нову політичну націю. А Дніпро — це, напевно, зразок нової політичної нації. У нас дуже різне місто. У ньому дуже різні настрої, і ось буквально вчора була реалізація певною мірою ідей Липинського. Ніколи не було такого, щоб міський голова вітав містян із католицьким Різдвом. Хоча не можна казати, що це лише католицьке Різдво. Нам потрібно всім навчитися жити і працювати на благо нашої країни і рідного міста. І тоді все нам вдасться.