Обама та «червона лінія» в Україні

Днями президент США Барак Обама дав годинне інтерв’ю The International New York Times на тему зовнішньої політики США. І як відзначив віце-президент програми фонду Карнегі з питань Росії і Євразії Ендрю Вайс, Обама не встановив «червоних ліній» в Україні, а лише заявив у цьому інтерв’ю, що російська інтервенція є неприйнятною і порушує міжнародні права. Постає питання, а як же США зупинить Путіна, який, за словами Обами, може будь-якого моменту вторгнутися на територію України, як це сталося у разі анексії Криму, що є очевидним порушенням міжнародного права. І що?

 Також здивував коментар Томаса Фрідмана, який брав інтерв’ю і заявив, що сам особисто вважає розширення НАТО помилковим, адже без Росії не можна вирішити міжнародних проблем. Невже автор багатьох книжок не зрозумів досі, що Росія якраз і створює проблеми, щоб потім мати привід утрутитися під приводом посередника чи миротворця.

«День» попросив екс-посла США в Україні, члена Атлантичної ради США Джона Хербста прокоментувати останні заяви американського президента про Україну і зокрема про те, чому Обама не хоче встановлювати «червону лінію» щодо України.

— Президент Обама не бажає встановлювати «червону лінію» в Україні, тому що, по-перше, він не використовуватиме американські війська для захисту України і, по-друге, він прогорів, коли встановлював «червону лінію» в Сирії. Тим не менш, він заслуговує на повагу щодо проведення ефективної політики санкцій, залучивши Європу, яка не надто бажала цього, виступити проти російської агресії. Обама також чітко засудив разом з нашими європейськими союзниками російську агресію під виглядом «гуманітарної інтервенції». Це означає, якщо Росія розпочне таку операцію, то вона зазнає більш жорстких санкцій. Ось чому пан Путін зателефонував Баррозу, щоб поговорити про гуманітарну місію. Він хоче отримати деякі ознаки того, що Захід сприйме таку акцію. Допоки західні лідери висловлюватимуть рішучий протест проти кремлівської «гуманітарної місії», Путіну буде важко, але це не означає, що неможливо, і надалі втручатися в ситуацію в Україні.

 Наївно стверджувати, що НАТО не повинно розширюватись у Східній Європі через те, що Захід потребує Росії для вирішення міжнародних проблем. Так, це правда, що схильна до співпраці Росія сприятиме вирішенню таких проблем, як Північна Корея та Іран. Але Росія рідко була зацікавлена в тому, щоб вирішити ці проблеми. Що ще більш важливо, з початку 90-х років минулого століття Росія прагнула реалізувати гегемонію в багатьох державах колишнього Радянського Союзу, поширюючи нестабільність і регіональні утворення, над яким центральний уряд не має контролю. Це було реалізовано в Південній Осетії й Абхазії, що входять до складу Грузії, Придністров’ї, що належить до Молдови, Криму і нині Донбасу, що входять до складу України, і Нагірного Карабаху, який належить Азербайджану. Такою була політика Москви на початку 1990-х — до розширення НАТО.

Така політика завжди були рецептом для безладу. Але за останній час російські війська використовувалися для розчленування Грузії 2008 року й України (Криму) 2014 року; і тепер Росія проводить гібридну війну на сході України. Ці дії чітко свідчать, що кремлівська політика є головною небезпекою для європейської та глобальної безпеки. І пан Путін з гордістю проголосив право захищати російськомовних, що робить його загрозою для всіх країн, де вони живують.

Питання членства України в НАТО є спірним і в цьому буде мало прогресу в найближчому майбутньому. Порядок денний саміту в Вельсі досі перебуває у стані розгляду головним чином через агресію Москви в Україні. Ця агресія змусила НАТО внести деякі корективи щодо свого підходу до Росії. Якщо пан Путін посилить свою агресію, відправивши «гуманітарну місію» до саміту в Вельсі, то цим підвищує шанси більш сильної реакції НАТО на його політику. Подібно до загрози санкцій, це дасть Путіну привід для обережності. Але враховуючи його готовність йти на ризик, не означає, що він буде обережним.