Олександр Мороз про «помилку Путіна»

Спікер парламенту з висоти свого нинішнього становища висловився й про поточний момент, і про «помаранчеву коаліцію», і про події недавнього минулого, зокрема «помилку» Путіна. Пропонуємо вашій увазі витримки з інтерв’ю. (www/glavred.info).

— ...Вважається, що ваші спікерські амбіції підігріла, насамперед, Юлія Тимошенко, яка першою після виборів запропонувала, щоб саме ви очолили Верховну Раду. Це так?

— Ні в якому разі слова Юлії Володимирівни на мене не впливали. Ціну їм я знаю (говорю це без претензій, — в політиці так буває часто, на жаль). А те, що гарантії давалися з її боку, як і з боку Президента та його оточення, — це інша справа. Ми підтримували Президента. Робили це не «на камеру», в документах ніяких запевнень не відображували. Хоча в розмовах йшлося про гарантії. Але тепер говорити про це нічого. На позицію Юлії Володимирівни з цього приводу я не розраховував.

— Чи означає це, що ви були готові до того, що Юлія Тимошенко на певному етапі формування тоді так званої «помаранчевої коаліції», вас, грубо кажучи, «кине»?

— «Помаранчева коаліція» — це дефініція, вигадана журналістами. Такої коаліції ніколи не було.

Під час президентської кампанії була коаліція «Сила народу», соціалісти не брали в ній участь. Я багаторазово пояснював, чому. Одна з причин — у ній ще й тоді не було єдності. Тому все, що йде під грифом «помаранчева коаліція», — певною мірою політологічний фантом.

— Ви вважаєте, що Президент сьогодні говорить про фантом, коли підкреслює, що й досі виступає за «помаранчеву коаліцію»?

— Він використовує термін, який існує у загальному використанні. Тому слова Президента — природні. Але я підкреслюю: єдності там не було з самого початку. Про це я знав. Знали й інші. Підтверджень тому — безліч.

— А ви вважаєте, що в нинішній антикризовій коаліції є єдність?

— Єдність в коаліції — питання відносне. Йдеться про компроміс. Є політичні дискусії, є інтереси суспільства, є зобов’язання, які беруть на себе представники коаліції. У будь-якій коаліції треба шукати підґрунтя для компромісу, йти на узгодження позицій, іноді сприймати навіть те, що, можливо, не зовсім відповідає твоїм переконанням. Такою є природа компромісу.

— Ви можете розповісти, що, зрештою, вплинуло на ваше рішення за спиною помаранчевих лідерів піти на домовленості з Регіонами?

— Нічого не робилося за спинами. До останнього моменту, коли вже Йосип Вінський пішов до журналістів з попередньо заготовленою заявою, я вкотре пішов на Погоджувальну раду коаліції демократичних сил, звернувся до Порошенка в присутності Тимошенко, Кінаха, Безсмертного та інших. Пропонував внести будь- яку іншу кандидатуру на посаду голови парламенту. Я ж розумів, що Юлію Тимошенко призначають прем’єром на пару місяців, лише для того, щоб, створивши конфлікт річної давності, досягти того ж результату. А що далі? А яка перспектива Соціалістичної партії? Нас примушували грати чужу гру, а ми розуміли, що це не наші інтереси, не інтереси суспільства, це інтереси конкретних суб’єктів влади, які хочуть використати інструменти влади в своїх цілях. Що я мав робити в тій ситуації? Я ж знав план декого з НУ.

— І що ж це був за таємний план?

— Десь через три місяці після створення коаліції повинен був статися конфлікт, Юля Тимошенко йде у відставку, уряд йде у відставку, йдуть у відставку наші представники. А Партія регіонів і «Наша Україна» підписують нову коаліцію, створюють владу так, як вони планували з самого початку. Здавши при цьому «в тираж» соціалістів. Що далі? Ми «в присяжних» Юлії Володимирівни? Розуміючи, що БЮТ абсолютно такий самий, як і Партія регіонів, і «Наша Україна»? А як тоді впливати на хоча б якусь соціальну орієнтацію влади, як забезпечувати здійснення політреформи? І чому за спиною партії проходять переговори? Чому з Партією регіонів вже була парафована угода, і 22 червня вони оголосили свою коаліцію?

— Ви не вважаєте, що коаліція НУ та Регіонів була б більш логічною за результатами виборів?

— Вважаю. Це було б політично правильне рішення. Але пригадайте тезу: «Нам треба дати відповідь на очікування суспільства». Шлях було обрано такий: знайти винних у тому, що не вдалося створити демократичну коаліцію. Кого вибрати? Соціалістів. Мовляв, уся причина в тому, що Мороз хоче бути спікером. Щоб поламати цю композицію, я зняв свою кандидатуру.

До мене зверталися: «Проголосуйте за Порошенкаї. Через три місяці Юлі у відставку, ми вас оберемо головою Верховної Ради, Порошенко буде прем’єром». Мене дивувала не сама суть плану, а те, що вважали за можливе таке говорити мені. Насправді головне в усьому цьому було небажання конкретних людей бачити Юлію Тимошенко на посаді прем’єр-міністра. Але ніхто їй не хотів говорити те, що я сказав, коли підписувався Універсал: «Юліє Володимирівно, так трапилося, що ви не станете тепер прем’єром і, можливо, ніколи їм вже не будете. Але причину шукайте не в соціалістах». Така правда.

— До речі, є така цікава людина — Ігор Сєчін, який є головою правління «Роснефти». Кажуть, зараз він фінансово допомагає БЮТ і СПУ, і що саме він лобіював вашу нещодавню зустріч з Путіним?

— Не знаю, хто це. І потім, мені не треба посередників для зустрічей. У мене прямі контакти з Гризловим, з Мироновим, з усіма. І раніше були, до речі.

— Але Путін, вибачте, навіть не всім прем’єрам дає право потиснути йому руку. І от — приїжджає Мороз і відбувається така пафосна зустріч. Як так вийшло?

Думаю, він зробив помилку, що не зустрівся зі мною шість років тому. Але це вже історія.