Олександр СТАРИНЕЦЬ: Український комсомол не буде молодшим братом Компартiї

— Чому ви і ваші прихильники обрали шлях «розлучення» з ЛКСМУ і створення нової організації, а не шлях реформування цієї структури?

— Починаючи з листопада минулого року ми почали розуміти, що, працюючи з молоддю старими методами, практично неможливо вирішити проблеми виховання і формування комуністичного світогляду у молодіжному середовищі. Це було зумовлено, зокрема, й тим, що ЛКСМУ (створювана як самостійна молодіжна організація) практично стала молодіжним крилом Комуністичної партії, позбавленим самостійності у своїй ідеологічній та політичній діяльності. Запровадження тотального кадрового контролю з боку КПУ фактично докорінно душить будь-яку можливість реформування ЛКСМУ зсередини. Тим часом, є реальна необхідність оновлення комуністичного руху.

Крім того, ми вважаємо, що сьогодні бути опозиційною лівою партією і не порушувати питання зміцнення державності України — це неправильно. Треба поєднати соціальні проблеми з проблемами державності. Нас намагалися звинуватити у тому, що ми заперечуємо принцип інтернаціоналізму. Це не так — ми розуміємо інтернаціоналізм як рівність націй, а не як прагнення до якогось наддержавного утворення. Якщо йти за тим принципом, яким сьогодні керується керівництво Компартії України, тоді треба взагалі виступати за «всесвітній Радянський Союз».

— Повернімося ближче до України. Після президентських виборів з вуст багатьох можна було почути про кризу комуністичної ідеї. Якщо ви поділяєте цю тезу, то, на ваш погляд, у чому вона виявляється і наскільки можливе відродження ідеалів комунізму серед молоді?

— Я з вами не погоджуся у формулюванні питання про кризу: немає кризи комуністичної ідеї, а є певна криза організаційних структур, які сповідують цю ідею. Саму ідею соціальної справедливості та народовладдя поділяють мільйони наших громадян. Я вважаю, що соціальна справедливість — це один із постулатів комуністичної ідеї. В основі теорії лежить класова боротьба, підходи до класової боротьби. І на сучасному етапі це дуже серйозна проблема в теорії, її треба дослідити. Тому ми хочемо провести у Києві науково- політичну конференцію про форми класової боротьби у сучасному комуністичному русі. Якщо є гасло — «відняти і поділити», то наскільки реальні методи його здійснення, які проповідує КПУ?

— У вас один із програмних пунктів звучить: «жорстка вимога до заможних класів «поділитися»...

— Правильно, поділитися. Та це не «відняти і поділити», а жорстка вимога поділитися тим продуктом, який працівник виробляє, тобто поділитися результатами своєї праці. Додаткову вартість привласнює власник засобів виробництва, але частиною цієї додаткової вартості обов’язково треба поділитися із суспільством. До цього, зрештою, прийшла і та модель, яку проповідують європейські соціал-демократи, — соціальне партнерство.

— Тобто, наскільки я зрозумів, ви вважаєте, що комуністична ідея у ХХ столітті себе не дискредитувала?

— Ні. Форми втілення ідеї багато в чому були дискредитовані, бо здійснювалася неправильна політика — принцип загострення класової боротьби на практиці призвів до жертв. Безумовно, ми від цього хочемо відмежуватися, ми це засуджуємо. Протягом ХХ століття у Радянському Союзі, безумовно, були і злочини. Про це треба говорити, це треба визнати, і від цього треба відмежуватися.

— Але ж і комуністи також визнали те, що злочини були, і також відмежувалися від них. Наприклад, нещодавно у розмові зі мною Георгій Крючков сказав: «Ми репресії засудили раніше за дисидентів, ще на ХХ з’їзді». Вони, принаймні на словах, також не сповідують комунізму радянських часів і шукають нових форм. У чому різниця між вами і традиційними комуністами?

— Я також читаю роботи Крючкова. Комуністи з КПУ тільки тепер стали на цей шлях і вже після нашого з’їзду. Однак у програмі, документах Компартії, фактично мало що змінилося. Ще одна відмінність між КПУ і нами — це ставлення до проблеми багатоукладності економіки. Так, Компартія в документах проголосила, що вона не є противником багатоукладності економіки, але на практиці ця теза фактично навіть не розвивається. Наше ставлення таке: безумовно, у сфері середнього та дрібного бізнесу приватна власність, можливо, навіть необхідна, бо держава не може займатися сферою побутового обслуговування. Але транспорт, енергетика, вугільна промисловість мають залишатися в руках держави. Якщо цю сферу якось корпоратизувати або приватизувати, то відбудеться розвал цих галузей. Ми вже бачимо, що робиться на енергоринку внаслідок того, що відбулися ці процеси.

— Судячи з усього, ви ближчі до соціал-демократів, ніж до класичних комуністів.

— Ну чому ближче? Якщо соціал-демократи виступають за принцип соціального партнерства, соціалісти — за принцип соціалізації, то ми, молоді комуністи, не знімаємо гасла необхідності націоналізації.

— Виникнення УКСМ багато хто пов’язує із процесами дроблення лівого руху. Тривалий час обговорюється можливість створення нової комуністичної партії — УКП, утворене нове всеукраїнське об’єднання лівих — «Справедливість» тощо. Як ви ставитесь до подібних висловлювань?

— Я б сказав так: уявна єдність гірша за будь-який розкол. Можна говорити про те, що для того, щоб об’єднатися, треба розмежуватися тощо. У принципі, ці процеси носять об’єктивний характер. І, видно, тепер відбуватиметься відхід певної частини у різних лівих партіях на близьку до нас платформу. Не виключено, що буде створено нову комуністичну партію. Чи слід вважати це розколом? Розкол — це коли з однієї партії в іншу йде дуже багато організацій. Можливо, такий процес станеться. Та, я думаю, що його не треба штучно форсувати, можливо, мають минути місяці чи навіть роки.

— Відомо, що комуністи — це зручна опозиція. Вони ніколи не наберуть більше від своїх 30—40%, тому вони знайшли свою нішу і добре у ній влаштувалися. Як у вас будуватимуться стосунки з тими, хто нині перебуває при владі — конструктивна опозиція, непримиренна опозиція?

— Це питання можна було б віднести до нової Комуністичної партії, яка зароджується. Все-таки ми громадська організація. З точки зору політичної сили, я б відповів, що ми хочемо виступати як конструктивна опозиція. КПУ хотіла залишитися «невинно опозиційною», тоді як не можна зберегти таку невинність — тобто бути повністю опозиційною для того, щоб взяти всю повноту влади. Ми бачимо, що така тактика не приносить реальних результатів для нашого народу. З огляду на це, безумовно, треба йти на співпрацю. Тому ми не хочемо бути псевдоневинною опозиційною силою і боротися за владу. Тут є два аспекти: або партія йде у владу, або партія бореться за владу. Я вважаю, що на даному етапі правильнішим було б гасло, що партія йде у владу в інтересах наших виборців, щоб там, всередині, відстоювати інтереси народу. Самоусунення від цього — це, якоюсь мірою, зрада тих мільйонів виборців, які нас підтримують. Якщо пропонуватиметься щось конструктивне в інших питаннях (наприклад, молодіжно- житлове будівництво) — чому ж ми цього не повинні підтримувати? Конструктивізм полягає у тому, щоб зі своїх позицій не тільки критикувати, а й пропонувати якісь шляхи виходу; не відкидати все і говорити, що треба тільки змінити верхівку влади, і після цього ми почнемо щось робити, а робити щось сьогодні.

— Для того, щоб досягнути своєї мети, ви готові йти у владу?

— Так, безумовно. Ми готові йти працювати; і не тільки у сфері нашої молодіжної політики, а й під певні програми. Ми готові не просто йти у владу заради того, щоб прийти, а для того, щоб реалізовувати програми, які будуть спрямовані на захист інтересів молоді або інших верств населення. А від принципу «чим гірше, тим краще», який полягає у тому, щоб бути жорсткими, критикувати владу для того, щоб потім на виборах зберегтися і представляти фракцію у парламенті, треба однозначно відійти. Так історично склалося, що багато людей підтримують комуністичну ідею, але не можна ж цим спекулювати, треба реально для людей щось робити. Тому ми цього не приймаємо. Я вважаю, що це найсерйозніша наша відмінність від КПУ.

— Що ви реально готові для цього робити? Члени КПУ відомі тим, що вони досить часто безсоромно використовують лозунги соціальної справедливості, ностальгічні настрої, але водночас реально роблять набагато менше, ніж обіцяють. Ви проголосили своєю метою відстоювання соціальних прав і гарантій. Яким чином ви будете робити це, яка у вас буде позитивна програма, що ви хочете запропонувати?

— У нас уже розроблені певні програми: боротьби з наркотиками; у Запоріжжі, в Одесі хочемо провести цілий ряд акцій. В Одеській області проводилися екологічні програми. Тепер ми намагаємося розробити нову систему житлового кредитування і законодавчо внести її до Верховної Ради. Насправді, існує непогане законодавство для молоді. Інша річ, що воно не виконується. Уряд фактично порушує закони. Як проти цього не протестувати?!

— Як ви протестуватимете?

— Пікетування, акції протесту, демонстрації. Ми до них готуємося.

— Молодь часто відома тим, що вона схильна здійснювати екстремістські вчинки. Чи припускаєте можливість приходу екстремістів до вашої організації? Як ви, у зв’язку з цією проблемою, ставитесь до захоплення «Самостійною Україною» будівлі КПУ?

— Молодь завжди була радикальнішою, ніж старші покоління. Можливо, і до нашої організації приходять певні люди не екстремістських, а, я б сказав, трошки радикальних поглядів. Однак ми діємо суворо у рамках Конституції і законів України. Хоча радикальних форм протесту ми не відкидаємо і, цілком можливо, використовуватимемо їх із урахуванням конкретної обстановки. Наприклад, якщо зараз оголосили, що відбулася аграрна реформа і все добре на селі, а наші хлопці з Рівненської області приїжджають і кажуть про те, що посівної взагалі немає і восени будуть голодні бунти. І це вони не на маси кажуть, вони нікого не агітують і не лякають. І якщо вийде так, що не буде хліба, тоді я не знаю, як наша організація буде себе вести.

Що стосується захоплення будівлі ЦК Компартії України 9 березня, ми на з’їзді прийняли з цього приводу заяву, у якій засудили ці дії. Це не просто хуліганство, це кримінальний злочин. У наших лавах багато молодих, здорових, сильних хлопців, які могли б захопити приміщення якоїсь правої партії. Та ми цього не робитимемо, бо це шлях протистояння і громадянської війни.

— Ви сказали, що ви — не політична організація. Проте, як відомо, комсомол завжди був «молодшим братом» Компартії. Як ви будете вирішувати це питання?

— Згідно із законом ми — громадська організація, але де- факто, ми звичайно, активно беремо участь і братимемо участь у політичному житті країни. І саме УКСМ є справжнім українським комсомолом. Бо на сьогодні це незалежна, не ортодоксальна, а самостійна молодіжна організація. Ми хочемо залишитися саме незалежною молодіжною політичною організацією. Навіть якщо на нашій основі і разом з нами активно створюватиметься політична партія, то керівництво УКСМ ухвалило рішення, що УКСМ залишатиметься самостійною організацією; тоді ми просто підемо працювати у політичну партію, а не вважатимемо УКСМ «молодшим братом» нової політичної партії. Інша справа, що у партійних організаціях можуть бути молодіжні секції і, можливо, новій партії потрібно піти таким шляхом.

УКСМ, теоретично, може виступити ініціатором створення нової комуністичної партії, але це може статися тільки після певного осмислення того, якою має бути ця організація.

— Які партії ви вважаєте близькими? З ким ви співробітничаєте сьогодні і з ким збираєтесь співробітничати?

— Ми висунули гасло необхідності об’єднання лівих сил, і ми готові співпрацювати з будь- якою політичною партією лівих поглядів, яка не є «говірливою партією». (Аман Тулєєв про КПРФ сказав, що це «говірлива партія»). Ми не відкидаємо ніякої партії, тому я свідомо не хотів би когось виділяти.

— Скільки членів нараховує сьогодні УКСМ?

— На сьогодні ще активно йде процес перереєстрації членів ЛКСМУ у членів УКСМ, а також відбувається притік абсолютно нових людей. На сьогодні у нас понад 3 000 чоловік. Створюються організації в регіонах на основі нашої програми, нашого статуту. Ми намагаємося орієнтувати наших прихильників не тільки на рівні обласних центрів, але й на районному, селищному, сільському рівні. Сьогодні базовими регіонами є Одеська, Вінницька, Полтавська та деякі інші області.

— Комуністи також намагаються здійснювати молодіжну політику. Наприклад, у газеті «Комуніст» на першій сторінці — промова Симоненка, а на третій — молодіжний діджей. Чи є у вас якась програма, за допомогою якої ви маєте намір залучити молодих людей? Чим ви збираєтеся заманити молодь до своєї організації?

— Передусім не тільки політичними акціями, а й проведенням фестивалів, конкурсів. Ми хочемо один із великих фестивалів взяти під свою егіду. У нас вже є такі домовленості, є люди, які працювали в оргкомітетах великих акцій, фестивалів. Що стосується роботи зі ЗМІ, то, безумовно, потрібна газета, яка б не розказувала про пленуми, про з’їзди, конференції, а піднімала молодіжні проблеми.

Водночас ми маємо намір інтегруватися у близькі нам за напрямком європейські структури — зокрема, у федерацію демократичної молоді, де є відділення лівих сил.