Парламент — проти Парламентаризму

Сьогодні шостий парламент засідатиме в останній, а якщо не ухвалять бюджет, то передостанній раз. З іншого боку, це не має значення — нинішня Рада давно себе проявила. А от уряд вже у відставці. І це остаточно. Вчора Президент Віктор Янукович підписав указ про звільнення прем’єра та Кабінету міністрів. Хоча діючий уряд ще виконуватиме свої обов’язки до обрання нового Кабміну. Але повернемося до парламенту.

Розмов про те, що Верховна рада нинішнього скликання припинить свої повноваження достроково, було чимало. Особливо після того, як попередній склад Верховної ради (п’ятий) проіснував лише рік. Проте, не дивлячись на мінливу політичну ситуацію, нинішня Рада вистояла — пропрацювала всі п’ять років. Хоча після реанімації в 2010-му через суд Конституції 1996 року, мала функціонувати лише чотири. Нинішня влада зробила все по максимуму (для себе) — і строк нинішньому парламенту залишила старий (згідно внесених змін в Основний закон в 2004-му), і повноваження в нього відібрала (згідно Конституції 1996-го).

За ці п’ять років вищий законодавчий орган країни пережив серйозні політичні трансформації. Першу половину своєї каденції він проіснував при президентові Ющенкові, другу — при президентові Януковичу. Якщо першому, щоб провести якесь рішення через парламент, потрібні булі неабиякі зусилля, враховуючи розбрат в помаранчевому таборі, а головне протистояння по лінії Ющенко-Тимошенко, то другому це робити було набагато легше. Після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах, одразу було змінено законодавство, що дозволило «регіоналам» швидко сколотити собі слухняну більшість в Раді.

Парламент шостого скликання запам’ятається. Не як взірець плідної законодавчої роботи на користь всіх громадян і не як майданчик для дискусії, він залишиться в пам’яті людей — скандалами. Деградація парламентаризму в Україні за останні п’ять років продовжилася. Не треба бути експертом, щоб пригадати і харківські угоди, і податковий кодекс, і «мовний закон»... Причому, всі ці речі були ухвалені після обрання президентом Януковича. Але це не виправдовує і попередників. Варто лише згадати, як помаранчеві обирали спікера Яценюка в 2007-му, коли, не дивлячись на юридично таємне голосування, бюлетені народних депутатів строго контролювалися.

Трохи статистики. Шоста Верховна Рада зафіксувала тенденцію до зниження кількості жінок в парламенті (34 жінки проти 37 у п’ятому скликанні 2006 року). При цьому за міжнародними стандартами держава, яка не подолала 10%-й бар’єр присутності жінок у парламенті, вважається країною «третього світу». Також у шостому парламенті посилилася диспропорція регіонального представництва депутатів. Так, з 450 депутатів парламенту 274 особи — представники столиці України (60,9%). Другим за кількістю було представництво Донецької області — 46 мандатів (10% від усього складу). Також високий відсоток представників Дніпропетровської області — 17 депутатів (3,8%), Київської — 12 (2,6%), Луганської — 11 (2,4%) і АР Крим —10 депутатів (2,2%).

Символом парламенту, що відходить, стало посилення старих проблем. Маючи сприятливий ѓрунт для цього — низька політична культура, клановість, комерціалізація тощо, розквітли такі речі як зміна політичної орієнтації («тушки»), порушення регламенту (голосування за іншого депутата), бійки (використовувалися навіть стільці)...

Всі ці ганебні речі і не тільки можуть перекочувати і в наступний парламент. Не дивлячись на те, що в оновлену Верховну раду пройшли дві нові політичні сили («УДАР», «Свобода»), обиралися народні депутати за старою «кумівською» системою. Це багато про що свідчить — згадайте часи десятиріччя Кучми. Це перше. А друге — виходячи з того, які парламентарі пройшли в наступну Раду, культура ошукування власного народу, скоріше, домінуватиме й далі.

КОМЕНТАРІ

«ПАРЛАМЕНТ, ЯКИЙ ІДЕ, УТРАТИВ ГОЛОВНЕ — НАРОДНЕ ПРЕДСТАВНИЦТВО»

Микола КОЗИРЄВ, голова правління Луганського громадського комітету захисту конституційних прав громадян:

— Верховна Рада, яка закінчує свою каденцію, втратила обличчя не лише в моральному плані (пригадайте численні скандали), вона перетворилася на якусь корпорацію кнопкодавів. Парламент, який іде, утратив головне — народне представництво. Останнім часом у Раді ухвалювали закони без урахування думки широкої громадськості, на користь великого капіталу. У цьому разі олігархічний режим здобув у ВР повну правову санкцію для того, щоб відтворювати себе й далі.

Усе це означає, що де-факто депутати ВР народними обранцями вже не є, вони давно перетворилися на найманих службовців фінансово-промислових груп, інтереси яких вони обслуговують. Помах руки Чечетова — як показник того, що є вказівка голосувати не відповідно до народного волевиявлення, а на догоду клану, який контролює Верховну Раду.

Для більшої об’єктивності зазначимо й позитивний момент. На щастя, наша ВР наразі не схожа ні на Державну думу Росії (де не місце опозиції), ні на Верховну Раду Білорусі (де голосують за радянським принципом). У нашій ВР є реальна політична боротьба між опозицією і партіями, які репрезентують владу. Ось це, мабуть, єдиний позитивний момент у роботі Верховної Ради, яка йде, і це дає надію на те, що український парламентаризм розвиватиметься не в бік Росії та Білорусі, а в європейському напрямку.

Хоча є ризик, що Верховна Рада нового скликання різко «поведе» в напрямку північного сусіда. У будь-якому разі напрямок руху залежатиме і від того, чи суспільство і всі ми, виборці, будемо спроможними захистити своє право обирати й вимагати від тих, кого ми обирали, працювати на користь суспільства, а не бізнес-кланів.

«СПОЧАТКУ РІШЕННЯ УХВАЛЮВАЛИ НА БІЛЬШ КОНКУРЕНТНІЙ ОСНОВІ, А ПОТІМ — НА ЗАМОВЛЕННЯ БАНКОВОЇ»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

— Якщо поглянути на перші роки робити Верховної Ради шостого скликання, то це було прямим відображенням політичних правил тогочасної епохи. До 2010 року парламент був ареною для всемогутніх феодалів — тогочасних українських парламентарів. Вони дуже вправно грали на слабкості президентської вертикалі. Разом із високою корумпованістю влади загалом це давало їм широкі особисті можливості. Важливість кожного народного депутат особливо зростала на тлі виснажливого конфлікту Ющенка з Юлією Тимошенко. Парламент був розбалансованим, це була спільнота з дуже розмаїтими й ситуативними внутрішніми спілками, групами впливу. Символом цього періоду я б назвав абстрактного «депутата-тушку». Це час парламентського одноосібника, усемогутнього й абсолютно вільного у своїх учинках нардепа.

Із приходом до влади Віктора Януковича ситуація докорінно змінилася. Із 2010 року парламент перетворюється на безликий інструмент упливу президента. Ця ж спільнота раніше ні перед ким не відповідальних осіб у своїй більшості перетворюється на безвольних виконавців президентської волі. Верховна Рада те й робить, що конвеєрним способом узаконює рішення Банкової. Парламент стає типовим відображенням авторитарного режиму, який набирає сили. Центри ухвалення рішень зміщуються. Окремий депутат-одноосібник суттєво втрачає свої впливи. Символом цього періоду шостого скликання можна назвати парламентського диригента Чечетова.

У цілому нічим продуктивним ця Верховна Рада в історії не відзначиться. І перший, і другий період цієї каденції Верховної Ради були відображенням різних, проте однаково хворобливих симптомів нашого суспільства. «Авторитарний» же період став особливо одіозним через ухвалення дуже суперечливих рішень: Харківські угоди, Податковий кодекс, пенсійна реформа, мовний закон, новий Кримінально-процесуальний кодекс... Саме крізь призму цих рішень сприйматимуть цю каденцію Верховної Ради України.

«...РАПТОМ УСЕ ЗДАЛИ»

Ігор ГУЛИК, політичний експерт, Львів:

— Про мертвих — або тільки хороше, або ж нічого. Щодо українського парламенту шостої каденції це правило не підходить, хоча за своїм характером, як на мене, воно цілком адекватне. Бо історія ВР, яка відходить у минуле, — це яскраві зразки деградації вітчизняного парламентаризму, дискредитації самого поняття народовладдя, неймовірних законотворчих маніпуляцій, зрештою, чудове люстерко морального зубожіння так званої еліти.

Хоча, у принципі, так не мало б бути. Адже попередники тих, хто всівся у крісла нардепів після позачергових виборів 2007 року, зробили майже все, щоб Рада була впливовою державною інституцією. Саме вони зуміли вийти із патової ситуації президентських виборів 2004-го, саме їм конституційна реформа надала потужні важелі для керування країною, яка — хай і некоректно, хай із огріхами регламентного характеру — таки стала парламентською республікою.

І раптом усе здали. Підписалися під власним безсиллям, нефаховістю, нездатністю. Лягли під президентську вертикаль. Завмерли в очікуванні помаху руки Чечетова...

«Рада. Версія VI» увійде в українську історію Харківськими угодами, мовним законом, беззубістю, коли потрібно було боронити національний інтерес, і войовничістю у шкурних питаннях. А ще — як інкубатор «тушок», заказник безпринципних, морально деградованих пристосуванців, яким начхати і на країну, і на її конкретного громадянина.

Тож у життєписі «покійника» — нічого доброго. Ба ні — єдиний позитив у тому, що він відійшов...

«ЦЕЙ ПАРЛАМЕНТ РОЗВИНУВ ДО ЦІЛКОВИТОГО АБСУРДУ ТЕХНОЛОГІЮ ТА ІДЕЮ «ТУШКУВАННЯ» ДЕПУТАТІВ»

Сергій ПАСІЧНИК, керівник юридичного відділу Черкаської обласної організації Комітету виборців України:

— Загалом оцінка Верховної Ради шостого скликання дуже неоднозначна. Попри моє особисте негативне емоційне сприйняття підсумків її існування, варто зазначити, що цей склад парламенту, напевно, найоб’єктивніше відобразив ставлення населення України до закулісних ігор президента Віктора Ющенка, лідера тодішньої опозиції Віктора Януковича і лідера СПУ Олександра Мороза. Тож чиста пропорційна система обрання народних депутатів найефективніше виявила себе якраз у форматі цього парламенту. Проте вся краса і лаконічність електорального зрізу 2007 року була зіпсована відсутністю ідеологічного стрижня значної частини народних обранців. Постпомаранчева більшість (44% сумарно НУ-НС із БЮТ) зуміла згубити чималу кількість своїх бійців і перейти до опозиції (близько 35% станом на 2012 рік).

Цей парламент розвинув до цілковитого абсурду технологію та ідею «тушкування» депутатів. Так само, як на мене, саме цей склад Верховної Ради найцинічніше ігнорував обов’язок депутатів голосувати особисто. Нарешті, якщо говорити про результати законотворчої діяльності парламенту шостого скликання, то, на жаль, найбільш знаковими виявилися документи, які не несуть значної користі ні Україні як державі, ні її суспільству. Мова йде насамперед про ратифіковану 27 квітня 2010 року Харківську угоду Януковича — Медведєва. Також це, звичайно, Закон «Про засади державної мовної політики», який загострив перманентний конфлікт між проросійськими й державницькими силами в Україні. Серед важливих документів ще відзначив би Закон України «Про захист персональних даних» та Кримінально-процесуальний кодекс. Вони так само неоднозначні, проте є сподівання, що в ході використання відбуватиметься їхня певна юридична оптимізація.

«ЦЕЙ СКЛАД ПАРЛАМЕНТУ МІГ УВІЙТИ В ІСТОРІЮ ЯК ТАКИЙ, ЩО ПРОВІВ ДОКОРІННЕ РЕФОРМУВАННЯ КРАЇНИ»

Станіслав ТРОШИН, депутат Херсонської міської ради:

— Цей склад парламенту міг увійти в історію як такий, що провів докорінне реформування країни. Для цього потрібно було забути про політичні інтереси, про президентські вибори 2010 року, до яких 2007-го було ще повні чотири роки. Цей склад парламентарів міг залишити по собі унікальну пам’ятку — новий Бюджетний кодекс, розроблений другим урядом Юлії Тимошенко. Цей революційний документ містив одну чітку норму, яка є необхідною нашій країні. Бюджети формувалися знизу догори. Це була б справжня бюджетна революція. Так уже склалося, що не можуть у нас у Кабінеті Міністрів, хай хто був би при владі, ефективно складати десятки тисяч бюджетів для всіх населених пунктів України. Цьому можна було поставити край одним голосуванням. Але, на жаль, політичні амбіції взяли гору над розумінням необхідності докорінної зміни бюджетної системи країни. Натомість уже після президентських виборів чинний склад Ради таки заслужив собі місце в історії, але жодна з «реформ» не зробила життя людей кращим.

Податкова реформа вивела бізнесменів на підприємницький майдан. Зрозумівши результати таких дій, парламентарі зробили естетичні поправки до неї, але по суті вона залишилася незмінною. Пенсійна реформа значно погіршила пенсійні перспективи, особливо жінок. Їм не просто треба працювати на п’ять років довше, потрібно ще й десять років додаткового трудового стажу. Тепер українські жінки працюватимуть довше, але що ж робити молодій жінці, яка мала прийти на ці робочі місця, законодавці не сказали. Закон про мови, ухвалений під вибори 2012 року, ледь не розколов країну. Життя показало, що він не додав владі суттєвих плюсів. Натомість про питання, яке роз’єднує суспільство і яке ще не так давно в переліку проблем українців було в третьому десятку, знову говорять усі. Медична реформа, яку на рівні експерименту проводять у чотирьох регіонах країни, уже призвела до погіршення медичного обслуговування українців, особливо в сільській місцевості.

Із позитивних моментів варто зазначити збільшення на законодавчому рівні ролі і повноважень ОСББ та інших органів самоорганізації населення, надання можливості мешканцям гуртожитків права нарешті приватизувати власні кімнати. Крім того, цей склад Ради подовжив мораторій на продаж землі сільськогосподарського призначення, та не зміг упровадити кабальний Трудовий кодекс і фатальну, на мою думку, адміністративно-територіальну реформу. Останні два моменти свідчать про те, що депутати Верховної Ради України шостого скликання все ще орієнтувалися на простих людей і розуміли, що без реальної людської підтримки влади в країні не здобути.

«ІЗ РЕАЛЬНИХ ЗДОБУТКІВ МОЖНА ЗГАДАТИ ЗАКОН «ПРО ДОСТУП ДО ПУБЛІЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ»

Олександр МОШНЯГУЛ, керівник Причорноморського центру політичних і соціальних досліджень:

— Верховна Рада має свою специфіку. По-перше, це єдиний український парламент, в якому, хоча б і тимчасово, а саме після президентських виборів 2010 року, була створена реальна пропрезидентська більшість, яка затверджувала всі проекти законів, ініційовані главою держави. Так, за Леоніда Кучми теж була більшість, гарант також справляв на неї великий вплив, але цей вплив не був домінуючим. Нерідко депутати йшли проти його волі, не підтримували принципові законопроекти з Банкової. Достатньо згадати намагання імплементації результатів усеукраїнського референдуму 2000 року.

Янукович має слухняну Раду, а отже, можливість ухвалення будь-якого рішення, яке не потребує конституційних змін. Тому з нього легше спитати за невиконання передвиборчих обіцянок, виконання задекларованих реформ. І це при тому, що той же склад парламенту мав на початку своєї діяльності (2007 рік) зовсім іншу структуру та помаранчево-біло-сердешну більшість.

Безумовно, в новому парламенті таких сприятливих умов уже не буде, і керівництво держави буде змушене маневрувати між інтересами різних фракцій і груп.

По-друге, нинішній парламент занадто політизований, яким і має бути парламент, обраний за закритими партійними списками. Більшість депутатів або перетворилися на слухняних «кнопкодавів», які виконують волю вождів, або віддали їм свої картки для голосування. Зрозуміло, що в надто політизованому парламенті трапляються образи, сутички, бійки, що ми бачили протягом усього періоду його функціонування. Проте варто зазначити: наприкінці нинішньої каденції пристрасті трохи вщухли, складалося враження, що знекровлена опозиція змирилася з політичною поразкою.

Саме ці фактори визначали ефективність роботи Ради. Опозиція виступала майже проти всіх ініціатив влади. У цієї Ради реальних здобутків, тобто прогресивних, необхідних суспільству законів, було не так і багато. Якщо дуже напружити пам’ять, то можна згадати декілька: Закон «Про доступ до публічної інформації», окремі положення Кримінально-процесуального кодексу, ухвалення рішення про скасування техогляду для власників авто.

Із другого боку, низка рішень Ради викликала велике негативне збудження в суспільстві, яке навіть доходило до великих акцій протесту. Наприклад, новий Податковий кодекс, закон про основи мовної політики, пенсійна реформа, намагання ухвалити новий кодекс про працю тощо.

На цьому тлі ефективнішою видається Рада перших двох скликань, яка хоч і була менш репрезентована олігархами та іншими поважними людьми, зуміла закласти основу існування сучасної української держави. Мова йде про Конституцію України, про місцеве самоврядування, Бюджетний кодекс та багато інших документів.

Яким буде новий парламент, сьогодні стовідсотково вгадати неможливо, але можна припустити, що він буде агресивнішим, ніж попередній. У ньому буде небагато місця для компромісу, принаймні до виборів 2015 року.

Підготували Іван АНТИПЕНКО, Херсон; Тетяна КОЗИРЄВА, «День», Львів; Вікторія КОБИЛЯЦЬКА, Черкаси; Денис КИРКАЧ, Луганськ