Переформатування

Політична ситуація в Україні змінюється із калейдоскопічною швидкістю. Ще вчора парламентську трибуну блокували Регіони, а сьогодні аналогічні методи політичної боротьби намагаються використати фракції БЮТ і «Наша Україна». Після розпаду парламентської коаліції, до якої входили фракції БЮТ, «Наша Україна» і СПУ, у Верховній Раді сформувалася нова, до якої ввійшли комуністи, соціалісти і регіонали. Згідно з Конституцією нова коаліція має запропонувати Президентові кандидатуру прем’єр- міністра України. Об’єднання соціалістів і регіоналів викликало легкий шок у суспільстві, адже важко було собі уявити те, що одна із політичних сил, яка боролась проти «антинародного режиму Кучми», піде на відверту співпрацю із найбільш одіозними представниками цього режиму. Якщо об’єднання БЮТ, НСНУ та СПУ має логічне пояснення, то союз СПУ з Партією регіонів виглядає неприродним.

Після парламентських виборів 2006 року Партія регіонів отримала 186 депутатських мандатів, а БЮТ, НСНУ і СПУ у сумі мають 242 мандати. Це означає, що більшість виборців все-таки підтримує ті політичні сили, які у 2004 році виступили проти фальсифікації народного волевиявлення. У зв’язку з цим можна стверджувати, що представники Партії регіонів безпідставно заявляють про те, що саме вони мають формувати уряд через те, що їх партія отримала найбільше депутатських мандатів. Дійсно, сьогодні регіони мають більшість у парламенті, але ця більшість є відносною, а в ст. 83 Конституції України визначено, що «У Верховній Раді України за результатами виборів і на основі узгодження політичних позицій формується коаліція депутатських фракцій, до складу якої входить більшість народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України». Якщо виходити з того, що, згідно з Конституцією, у Верховній Раді має бути 450 депутатів, то більшість від конституційного складу становить мінімум 226. Для того, щоб формувати уряд, Партії регіонів потрібно мати не 186, а як мінімум 226 депутатських мандатів. Якщо власних голосів не вистачає, то потрібно створювати коаліцію. Регіони знайшли союзників і створили коаліцію разом із соціалістами і комуністами. З формально-юридичної точки зору все виглядає законно, але якщо це питання розглядати в політичній площині, то союз регіонів із соціалістами є неприродним. Чи довго буде існувати такий союз, покаже час, але вже сьогодні можна стверджувати, що створення парламентської коаліції у складі фракцій комуністів, соціалістів і регіоналів не буде сприяти стабілізації політичної ситуації в Україні, а навпаки, призведе до ще більшого загострення соціально-політичних процесів.

Реалії української політики та поведінка лідера соціалістів Олександра Мороза підтверджує відомий вислів про те, що «в політиці немає вічних друзів і ворогів, а є вічні інтереси». У нашому випадку впевнено можна говорити лише про інтереси однієї особи. Навряд чи Олександр Мороз, укладаючи союз із Партією регіонів, думав про інтереси членів більшості своєї партії та інтереси виборців, які віддали свої голоси за соціалістів. Взагалі, складається враження, що Олександр Мороз завжди на перше місце ставить власні інтереси. Згадаймо процес прийняття Основного Закону України у 1996 році. Під «мудрим» керівництвом Голови Верховної Ради України Олександра Мороза було прийнято Конституцію України, де реальну владу було сконцентровано в руках президента України. Конституцію приймав парламент, і, за логікою, народні обранці мали б залишити за собою значні важелі впливу на визначення державної політики, але цього не сталося. Не виключено, що той, хто керував процесом прийняття Основного Закону, сподівався найближчим часом обійняти посаду президента України і в необмеженій мірі користуватися наданими Конституцією повноваженнями. По іншому навряд чи можна пояснити, чому саме таку Конституцію прийняв парламент країни.

Про те, що Олександр Мороз переслідує лише власні інтереси, свідчить і його поведінка під час президентських виборів 1999 року. Всі пам’ятають «канівську четвірку» і те, що кандидати на пост президента України Володимир Олійник, Олександр Мороз і Олександр Ткаченко домовились зняти свої кандидатури на користь єдиного кандидата Євгена Марчука. Про це було повідомлено на прес-конференції, в якій брали участь Марчук, Мороз, Олійник і Ткаченко. Позицію четвірки озвучив Олександр Ткаченко, але через декілька годин Олександр Мороз заявив про те, що він не знімає свою кандидатуру і буде продовжувати виборчу кампанію. Олександр Мороз намагався по-дитячому виправдовуватися і стверджував, що на прес-конференції він мовчав і не говорив про те, що знімає свою кандидатуру на користь Євгена Марчука. Якщо Мороз не згоден був із тим, що озвучив Олександр Ткаченко, то чому він йому не заперечив або, взагалі, навіщо він прийшов на спільну прес-конференцію «канівської четвірки», якщо не був згоден з її рішенням? Хто б там що не говорив, але розвал «канівської четвірки» цілком і повністю на совісті Олександра Мороза.

Олександр Мороз відзначився і у 2004 році. Він настояв на внесенні змін до Основного Закону в обмін на підтримку кандидата на пост президента України Віктора Ющенка. Які це має наслідки для країни сьогодні, всім відомо. У країні хаос і безладдя, а голова Верховної Ради України Олександр Мороз має реальні можливості здійснити свою давню мрію — обійняти посаду президента України. Річ у тому, що у разі неможливості виконання президентом своїх обов’язків за станом здоров’я або усунення його з посади в порядку імпічменту, повноваження президента України переходять до голови Верховної Ради.

Дехто стверджує, що усунути Президента з посади в порядку імпічменту неможливо, оскільки немає закону про імпічмент. Така позиція є юридично не обґрунтованою. В Конституції достатньо чітко прописані механізми усунення президента від влади в порядку імпічменту. Жодного посилання на те, що це потрібно робити згідно із якимось спеціальним законом в Конституції немає. Виходячи з того, що норми Конституції прямої дії, то для проведення процедури імпічменту потрібно керуватись Конституцією України і регламентом Верховної Ради, де виписана процедура прийняття рішень законодавчим органом.

Підбиваючи підсумок, було б несправедливо демонізувати лише персону лідера соціалістів Олександра Мороза і звинувачувати його у всіх гріхах. Проблема в іншому. Після розпаду Радянського Союзу наш народ погано розумів, що таке демократія. Переважна більшість сприймала це як вседозволеність. У кінцевому результаті українська демократія стала більше схожою на анархію.

У сфері державного управління також були відсутні демократичні традиції. Тут усе сприймалось через призму адміністративно-командної системи управління, традиції якої успішно продовжував президент Кучма. Високий рівень корупції та зловживання владою вищих посадових осіб держави призвели до того, що народ вийшов на вулицю і поклав край періоду, який можна охарактеризувати як «епоха Кучми».

Після так званої помаранчевої революції в системі державного управління з’явилися інші крайнощі. Президент Ющенко замість того, щоб організувати роботу державного механізму, самоусунувся від цього процесу і країною почали управляти розрізнені центри політичного впливу. Нинішню ситуацію можна пояснити лише відсутністю бажання Президента управляти країною. Як кажуть, природа не терпить пустоти і це привело до того, що реальна влада в країні може перейти до Партії регіонів. Як виявилось, Партія регіонів є достатньо сильною і в організаційному, і в економічному, і в дипломатичному, і в аналітичному плані, але сьогодні в країні виникла така ситуація, коли значна кількість громадян уже не довіряє «помаранчевим», але не буде довіряти і «біло-синім». У такій ситуації можна прогнозувати виникнення нової політичної сили. Сьогодні суспільство чекає ідей, які можуть об’єднати народ і людей, які ці ідеї можуть запропонувати.

Україні також потрібна нова Конституція. Конституція України зразка 1996 року і зміни, які були внесені до неї у 2004 році, приймались поспіхом під час соціально-політичних криз. Очевидно, що в таких умовах неможливо прийняти виважені і науково-обґрунтовані нормативно-правові акти, які визначають основи суспільного життя. У зв’язку з цим було б доцільно зробити так, щоб Основний Закон було прийнято Установчими зборами. Ці збори мають у визначений законом термін розробити і прийняти нову Конституцію. Після прийняття Конституції вони мають бути розпущені, а їх учасниками повинні стати рядові громадяни України. У такому випадку учасники Установчих Зборів не будуть приймати Конституцію під парламент або під президента, оскільки будуть зацікавлені у створенні рівних умов існування всіх гілок влади. Такий підхід дасть можливість створити так звану систему стримувань і противаг, яка буде забезпечувати ефективний контроль однієї гілки влади іншою, що в цілому має полегшувати контроль за владою з боку суспільства, а також зменшить вірогідність узурпації влади одним із органів держаної влади, або їх посадовими особами. Усе це має сприяти становленню України як правової держави, розвитку громадянського суспільства та забезпеченню реалізації прав громадян.