Переплутали... країну?

До офіційного старту кампанії з виборів до Верховної Ради ще більше місяця, а агітаційно-пропагандистська кампанія вже у розпалі. Шляхи України прикрасилися величезними бігбордами, за допомогою яких вітчизняні політичні партії прагнуть вплинути на свідомість (та/чи підсвідомість) виборця. Сюжети різноманітні — від невеличких екскурсів у історію партії до зворушливих фото партійних лідерів у сімейному колі. Однак одному витвору монументально-агітаційного мистецтва вдалося вирізнитися навіть на тлі цього різнобарв’я. Йдеться про щит партії «Союз», на якому поряд із портретом лідера партії Олексія Костусєва (він же — український державний службовець, голова Антимонопольного комітету України) розташовано кілька слів: «З нами Бог і Росія». Знайоме з книжок гасло на українському ґрунті (у прямому і переносному значенні цього слова) виглядає, як мінімум, дивно. Чим завинила Росія, що тепер мусить допомагати «Союзу» у його боротьбі за депутатські крісла, — це запитання, звісно, пана Костусєва до політтехнологів. А от із запитанням про походження цього гасла та доцільність його використання в українському виборчому контексті «День» звернувся до науковців.

Олексій ГАРАНЬ , доктор історичних наук, професор політології:

— Я не знаю точно, коли почали використовувати цей слоган. Однак вважаю, що пану Олексію Костусєву, оскільки він обіймає посаду голови Антимонопольного комітету України, тобто державної структури, слід було б більше приділяти уваги цій своїй діяльності, ніж займатися політикою і аж так перейматися своєю політичною діяльністю. Думаю, що на першому плані мали б стояти державні інтереси, а не експортація певних передвиборчих гасел. Мені здається, що це — чергова спроба розіграти російську карту. Буквально на кожних виборах ми стикаємося з такими спробами. Те, що частина нашого політикуму обіграє подібні гасла, не викликає здивування. Однак, із врахуванням статусу Костусєва як держслужбовця, це виглядає, м’яко кажучи, дивно. Кожного разу напередодні виборів штучно політизується питання стосунків із Росією, питання російської мови, конфесійні питання тощо. Безумовно, ці питання є важливими для українського суспільства. Але, вважаю, їх треба обговорювати в спокійній обстановці, а не використовувати як слогани напередодні виборів.

Юрій ПІНЧУК , доктор історичних наук, професор, завідувач відділом української історіографії Інституту історії України НАНУ:

— Справді, гасло «З нами Бог і Росія» зустрічалося і в літературі, і у фільмах, що відтворювали, якщо я не помиляюся, епоху Петра I, який таким чином підіймав бойовий дух свого війська під час наступу на ворога. Однак не думаю, що Петро I був першим, хто використав такий метод... Сьогодні, на мій погляд, використовувати це гасло не зовсім коректно. Як в Україні, так і в Росії. Хоча досвід свідчить, що практика звернення у пошуках сучасних засобів вираження у сфері пропаганди та агітації до історичних подій і постатей досить поширена. Наприклад, до того ж Хмельницького. Проте сьогодні необережне поводження з цими засобами може мати негативні наслідки. Наприклад, трактуватися як прояви шовінізму.

Микола КОТЛЯР , член-кореспондент НАНУ:

— Мої інтереси в історичній науці не виходять за межі XIV століття. Те, що такого гасла не було в XIV—XV століттях, я твердо знаю. А як там далі... Це такий розхожий вираз! Думаю, його можна вигадати, сидячи на кухні. І я не бачу в ньому нічого сакрального чи індивідуального. Є лише запитання: навіщо в Україні використовувати гасло «З нами Бог і Росія»? Ми повинні дбати, все- таки, про своє минуле, свої ідеали і свої цінності. Щоправда, є такі, хто вважає, що у пропаганді всі засоби придатні. Взагалі, політика така штука!..

Василь ЩЕТНИКОВ , кандидат історичних наук, професор кафедри історії України Одеського національного університету ім. Мечникова:

— Узагалі гасло «З нами Бог» використовували майже всі експансіоністські режими. Згадати хоча б німців. Коли людині треба виправдатися, вона виправдовується. І чим більше їй треба виправдатися, тим максимальнішими засобами вона виправдовується. Якщо ж ми будемо шукати витоки цього гасла, то зайдемо в сиву давнину. Це було завжди. Це — одвічна історія. Це так само, як шукати витоки гасла «Пізнай самого себе». Якщо у нас демократія, то ми, все ж таки, говоримо про певний плюралізм думок. Тому виникають питання до тих, хто використовує подібні засоби на терені іншої держави. Це питання їхньої політичної культури. І не лише політичної, а й культури загалом. Часто кажуть: кажи, що хочеш, але рукам волю не давай. От тут можна провести межу. Якщо це не загрожує інтересам конкретних людей чи держави, то ми можемо обговорювати. А коли так, то потрібно застосовувати більш дієві засоби. Тому що, врешті-решт, це впливає на свідомість молодшого покоління. І це не так уже й безневинно, як здається.