Після 11 Вересня

МІЖНАРОДНА БЕЗПЕКА: ВІДХІД ВІД СТАРИХ ПРИНЦИПІВ

Георгій ПОЧЕПЦОВ, доктор філологічних наук, професор, завідуючий кафедрою інформаційної політики Української Академії державного управління при Президенті України

Теракти в Америці змусили по-новому поглянути не тільки на проблеми національної безпеки, що природно, оскільки найсильніша країна у світі не спромоглася захистити своїх громадян, але й на питання міжнародної безпеки. Світ стрімко почав рухатися до нових принципів світоустрою. Зараз це має місце лише у м’якій формі, але потім буде й більш жорстка, що відкидає колишні «правила гри». Негласне право сильного, яке було порушене, тепер починає відновлюватися. Різко зросла роль інформаційного чинника, який все ще недооцінюється нашими політиками та військовими.

Істотно змінюється політична карта світу. Вiдiйшовши від старого типу ворогів (фашизм, комунізм), Америка перейшла до нового типу ворога — тероризм. Це у свою чергу викликало перерозподіл ролей: Росія та Китай, наприклад, різними шляхами різко змінили в результаті своє місце у світі, пішовши від образу ворога до образу друга. Водночас слід підкреслити, що чисто воєнних рішень ситуацій в принципі не буває. «Буря в пустелі» зберегла при владi Саддама Хусейна, а війна в Югославії — Мілошевича, якого вдалося змістити виключно мирним шляхом. Дж. Буш у своїй промові також заявив, що і в даній операції не можна ставити тільки воєннi цілі.

Можна не перебільшувати значення терористичних актів в Америці, але не можна і применшувати їх. Поступовий розвиток військових стратегій призвів до того, що поступово цивільне населення стало не тільки об’єктом атаки (як це було у Другу світову війну), але й суб’єктом атаки (як це сталося в Америці, яку атакували власні цивільні літаки). Сьогодні фахівці зі спецслужб напружено розмірковують на тему, якою може стати наступна атака терористом, що може стати їх новим об’єктом. Складність цього аналізу полягає в тому, що тероризм діє в манері асиметричної атаки, під якою розуміється вибір несподіваної, непрогнозованої дії, яку в принципі важко передбачити.

Світ опинився перед необхідністю прийняття серйозних рішень у досить нечітких контекстах. Розмитими стають не тільки поняття війни та миру, цивільних та військових, але й суверенітету окремих країн. Глобалізація призвела до того, що реагувати на події, що відбуваються, доводиться всім країнам, а не тільки тим, яких безпосередньо зачіпає дана ситуація. Формуються нові реалії, які все ще є неясними з достатньою часткою повноти для політиків та вчених.

Одночасно світ вийшов на смугу зіткнення «схід — захід», «християнство—мусульманство», хоча США напружено намагаються уникнути саме такого трактування даного конфлікту, розуміючи його небезпеку. Дж. Буш уникає слова «хрестові походи», щоб не відроджувати непотрібних асоціацій. США скидають на Афганістан одночасно з бомбами великі обсяги їжі та ліків з написом, що це подарунок від Сполучених Штатів з тим, щоб, як заявив один з американських військових, послати світові два іміджі одночасно. Але напруження в арабському світі все одно присутнє. Це також нове ставлення до цивільного населення у період бойових дій.

Інформаційна революція змушує військових діяти по-іншому. Сьогодні вони не можуть приймати рішення без урахування:

— думки політиків,

— думки власного цивільного населення,

— думки союзників,

— думки нейтральних країн.

Всі ці чинники вимагають окремої інформаційної роботи з кожним з видів зазначених цільових аудиторій. Сьогодні перед США постало завдання не тільки легітимізувати своє застосування сили, але й делегітимізувати статус бен Ладена. Фахівці відзначають його добре сконструйований образ, що включає компоненти святого та аскетичного воїна. Тому США намагаються не допускати поширення його звернень, вигадавши версію, що там можуть міститися закодовані послання для його прихильників.

Світ сьогодні отримав не тільки чітку констатацію ролі ЗМІ, в рамках якої тероризм та інформаційні структури виявилися пов’язаними як сіамські близнюки (оскільки трансляцію CNN картини веж, що падають, можна розглядати як таку ж воєнну дію, як і власне напад літаків). Цей удар по масовій свідомості американців призвів до того, що відповідь також повинна бути змодельована з урахуванням того, що може побачити на телеекрані світ. Удар по масовій свідомості американців позначився також в тому, що найбільш активно розкуповується міське спортивне взуття, яке, як виявилося, є найбільш адекватним ідеї порятунку під час будь-яких неприємностей. Жінки у довгих спідницях і на високих каблуках сприяли створенню заторів під час евакуації. Виникнув масовий страх і перед біотерором у зв’язку з появою хворих на сибірку. Ніхто не може бути у повній безпеці в сучасному світі.

Загалом слід говорити про нову роль інформації у системі безпеки, національної та міжнародної. Серйозну увагу до інформаційної складової продиктували нам військові. З одного боку, аналітики відзначають у майбутній війні (йдеться про війну 2010 або навіть 2025 року) не просто інформаційну війну, а війну знань. Це пов’язано з увагою до процесів прийняття рішень, і тепер удари військових будуть спрямовані саме туди, оскільки вважається, що найслабшим місцем на полі бою є розум солдата, офіцера, генерала. Одна з американських фантастів написала, що лідер — це той, хто вміє керувати уявою, своєю та чужою. Війна майбутнього прагнутиме до так званої стратегії опосередкованих дій, яка задається наступними словами: противника потрібно перемогти до початку військового зіткнення. І тут знову головними стають інформаційні потоки.

Серед іншого виникає проблема переусвідомлення ролі інформації у системі МЗС. Ті ж самі військові аналітики сформулювали принципово нові реалії, в яких змушена функціонувати дипломатія в умовах інформаційного віку. Наприклад:

— МЗС перестає бути єдиним джерелом інформації про країну, як це було колись, більш того, його інформаційні потоки взагалі непорівнянні з тим, що реально йде з країни.

— Зростає роль міжнародного співтовариства, а не окремих країн, оскільки потрібно доводити легітимність застосування сили перед громадською думкою,

— Виникла нова роль неурядових структур, світ дуже уважно прислухається до їхнього голосу, водночас їхній голос всередині України слабкий і нікого не цікавить,

— МЗС повинне навчитися працювати не з фізичними параметрами (типу тонн/доларів товарообміну), а з параметрами ідеального характеру (релігія, глобалізація, ідентичність), оскільки саме вони стають тепер основним об’єктом дипломатії.

Усе це вимагає кардинального перегляду наших уявлень та пріоритетів. Ми не можемо реагувати по-старому на нові реалії. Існує цілий ряд наукових дисциплін, з яких ми не проводимо потрібної підготовки ані на рівні досліджень, ані на рівні освіти. Це, наприклад, конфронтаційний аналіз: конфлікт може завершитися, а конфронтація зберігається. Це набір старих для Заходу, але все ще нових для нас таких напрямів, як конфліктологія або теорія переговорів. Ми не займаємося моделюванням конфліктів, ми не вивчаємо пов’язаність типів ідеології терориста з типами об’єктів, на які може бути спрямована його атака. Ми не готуємо аналітиків для державних органів, на цих позиціях працюють люди без відповідної кваліфікації, що неминуче позначається на якості рішень, що приймаються.

Інформаційна складова міжнародної безпеки безпосередньо стосується проблеми іміджу держави. Росія вклала сто двадцять п’ять мільйонів доларів задля зміни свого образу в США. Росія спробувала розгорнути проект під назвою «Жити в Росії модно». Тобто все це робота з певними ідеальними конструкціями, на які ми ще абсолютно недостатньо звертаємо увагу. Світ давно знаходиться саме там, під парасолькою нових реалій інформаційного віку. До речі, по-новому зіграв Інтернет у ситуації після терористичного акту — саме він став основним джерелом детальної інформації для всіх зацiкавлених.

Двадцять перше століття почалося дуже стрімко, людям двадцятого століття виявилося в ньому не так затишно, як раніше. Безпека перестала бути прерогативою тільки політиків: ані вони, ані військові не змогли захистити мирне населення США. Потрібен перегляд концепцій національної безпеки всіх країн, висунення для обговорення нових концепцій міжнародної безпеки.

Україна представляє особливий інтерес для цих цілей, оскільки має своє власне мусульманське населення, яке може послужити єднальною ланкою між християнськими та мусульманськими світами. Саме тому виникла ініціатива нової ялтинської конференції. Ялта-1945 закріпила нові реалії світу, рятуючи його від можливих відхилень. Ялта-2001 повинна зробити те ж саме, але вже у новому столітті.

Тероризм будується за принципом мережевої організації, з якою важко працювати державам, оскільки вони працюють у рамках ієрархічної організації. Тероризм діє в рамках асиметричних атак, в той час як держави добре підготовлені до симетричних типів атак. Тобто новий тип ворога також вимагає вивчення і абсолютно іншої підготовки до відбиття його дій.

Сумарно нові контури світу, до якого ми вступаємо, можуть бути окреслені у таких нових типах реалій:

— новий тип світу, коли атаки можуть зазнати всі, включно з цивільними особами,

— новий тип війни, коли зростає роль локальних операцій, що викликає перехід до війн партизанського типу (Чечня, Афганістан),

— нові типи міжнародних організацій, які повинні сприяти тому, щоб НАТО не випереджало у своїх діях рішення ООН,

— поява нових «ворогів» і нових «друзів».

Усе це й вимагає істотних коректив як в області теорії міжнародних відносин, так і в області практичної організації цього нового світу двадцять першого століття. Україна повинна осмислити ці нові реалії, насамперед, для себе, інакше їй важко буде знайти своє місце у цьому новому світі.

АНТИТЕРОР: ЧИ ЦЕ ВІЙНА?

Джордж П. ФЛЕТЧЕР, професор юриспруденції Колумбійського університету

Тривалі авіанальоти на бази терористів в Афганістані зробили точним вживання президентом Бушем слова «війна» для опису дії у відповідь Америки на терористичні атаки 11 вересня. Але чи війна це насправді? Ті, котрі заперечують вживання цього слова, кажуть, що війна не може вестися проти розосередженого противника, у якого немає прапора, немає території і немає статусу в міжнародному праві. Вони вважають за краще описувати будь- яку воєнну дію в цих обставинах як «поліцейську акцію», націлену на те, щоб арештувати підозрюваних і передати їх у руки правосуддя. Вони кажуть, що якщо антитерористична кампанія насправді є війною, то це може бути тільки символічна кампанія, як, наприклад, війна з наркотиками.

Ці скептики, можливо, й дотримуються принципів деякої формальної логіки, але зрозуміло також, що міжнародне право сьогодні змінюється в тому напрямі, щоб усі колективні суб’єкти, які здійснюють агресію за межами своїх кордонів, потрапляли під юрисдикцію міжнародного права. Суди встановили, наприклад, що лідер боснійських сербів Радован Караджич діяв як глава суб’єкта, еквівалентного державі, і тому до нього можуть застосовуватися норми міжнародного права. Його спроба знищити місцеве мусульманське населення правомірно може бути розціненою як геноцид.

Осама бен Ладен та інші лідери терористичних мереж не надто відрізняються одне від одного. Вони контролюють певне населення, укладають певні угоди з державами, в яких вони знаходять притулок, і формують агресивну зовнішню політику точно так само, як це роблять держави. На відміну від партизанів у країнах на зразок Колумбії, вони діють за межами державних кордонів. Вони функціонують подібно до держав, і їх потрібно розглядати як держави — суб’єкт міжнародного права.

Чи перебуває Америка в стані війни з мережею Аль-Каїда та іншими пов’язаними з терористами осередками, значною мірою залежить від природи злочину, скоєного 11 вересня. В адміністрації Буша досі не можуть вирішити, чи є це актом війни, чи злочином проти американського закону. Генеральний прокурор США Джон Ешкрофт говорить про важливість того факту, що бен Ладену за скоєні ним у минулому терористичні акти було висунуто обвинувачення згідно із законами США. Але якщо це війна, то її потрібно розглядати не в рамках законів США, а відповідно до норм міжнародного права, і висунуті обвинувачення — це не підпал і вбивство, а геноцид, воєнні злочини і злочини проти людяності.

Було запропоновано провести слухання цієї справи не в американському або ісламському, а в Міжнародному карному суді. На жаль, такого суду ще немає, і коли він розпочне свою роботу (за іронією долі, проти цього заперечували США), його юрисдикція не буде поширюватися на злочини, скоєні в минулому. Однак у світі вже існують країни — серед них Бельгія, Німеччина й Канада, — які могли б розпочати судовий процес і застосувати при цьому принципи міжнародного права до злочинів, скоєних 11 вересня.

Наявність домагань на універсальність правосуддя свідчить про те, що вся структура міжнародного кримiнального права почала змінюватися ще до подій 11 вересня. Важливість окремої держави у міру розвитку системи міжнародного порядку буде слабшати. Діючими силами й цілями війни стануть організації, що мають армію та функції, подібні до тих, що мають держави. Це означає, що коли організовані мережі, такі, як Хезбаллах або Аль- Каїда, нападуть на інші країни, то їм потрібно чекати воєнну відповідь, яка набуде форми самооборони, відповідної статутові ООН. Але той факт, що Америка перебуває в стані війни, лише посилює важливість її закону про державну зраду: ті, котрі приєднуються до ворога й надають йому допомогу та сприяння, вважатимуться винними в скоєнні найсерйознішого з погляду законодавства США злочину.

У ході майбутньої розробки принципів міжнародного права законодавці зіткнуться зі складним завданням у сфері захисту приватних осіб. Скоріше, не треба чекати, що нинішні терористи рахуватимуться з положеннями Женевської конвенції. Вони катуватимуть і вбиватимуть полонених. Терористи і в майбутньому так само «піклуватимуться» про збереження життя цивільних осіб, як це було 11 вересня. Усі ці факти висувають перед Сполученими Штатами етичні проблеми.

Питання в тому, чи зможуть Сполучені Штати та їхні союзники зберегти прихильність до традиційних принципів Женевської конвенції, що передбачають захист цивільних осіб від лиха війни? Є два чинники, які мають примусити нас задуматися. Якщо ворог не дотримується правил, то в Америки, здавалося б, є всі підстави чинити з тією ж мірою жорстокості. Однак Америка не повинна так чинити. Їй краще зберегти принципи цивілізованого ведення воєнних дій, навіть якщо вона воюватиме з ворогом-варваром, що не визнає таких законів.

Другий чинник підступніший. Якщо спрощено, то він полягає в такому. Терористи не носять розпізнавальних знаків і відзнак. Тому, розшукуючи терористів за кордоном, американські війська та війська НАТО зустрiнуться із проблемою розпізнавання їх серед цивільного населення. Це означає, що західний солдат — по якому відразу видно, що він військовий — не зможе легко вирізнити людей, в яких він повинен стріляти. Тому не можна виключити випадків, коли він убиватиме цивільних осіб, сумлінно вважаючи, що вони є озброєним противником.

Цивільні особи таким чином потрапили в «нейтральну зону» поміж офіційною силою, яка нездатна захистити, й неофіційною, але смертельною загрозою. За умови, що немає чітких відмінностей, середина — острівець безпеки для цивільних осіб — уже фактично не є безпечним місцем.

Відповідно до змін у міжнародному праві, нам потрібно надавати меншого значення таким категоріальним поняттям, як державний і недержавний, військовий і цивільний, а більше покладатися на співвідношення міри й інтенсивності. Головним поняттям має стати співучасть і подальше розділення провини за скоєне терористами. Президент Буш оголосив про новий спосіб мислення, сказавши, що всі держави, які приховують терористів, надалі розглядатимуться як співучасники терористичних дій і нестимуть за це відповідальність. Держави більше не зможуть відмовитися від відповідальності на підставі того, що вони не знали, що відбувалося на їхній території. Громадяни більше не зможуть складати із себе відповідальність на тій підставі, що вони просто були «свідками». Вину треба буде розподіляти на всіх, і певний нюанс, безсумнівно, буде загублено в запалі битви.

Усе це сумно. Нам не залишається нічого іншого, крім як оплакувати передбачені старими законами принципи, які нині падають під тиском нових реалій. І в нинішній напруженій обстановці це тільки одна з багатьох причин для тривоги.