Політреформа: «опозиційний» варіант
Усі ми вже неодноразово чули від представників опозиції, що політичну реформу задумали Медведчук і Кучма для того, щоб не допустити до влади народ в особі його кращих представників — «Нашої України». Чули ми також і про те, що справедливу реформу може провести тільки влада, яка користується підтримкою суспільства.
Проте всі ці розмови здавалися безплідними — конституційний процес тривав, отримуючи дедалі більшу підтримку з боку лівої опозиції. Останні, зі слів соціалістки Валентин Семенюк, вважали за краще займати не позу, а позицію. «Нашій Україні» більше подобалося позувати…
ПРИЄДНАННЯ ДО ПРОЦЕСУ
Проте розмови опозиціонерів певним чином вплинули на процес внесення змін до Конституції. Причому в найнесподіванішому ракурсі, — розповіді про використання Конституції з метою захоплення влади міцно вкоренилися в головах «нашоукраїнських» юристів. Момент істини настав зараз — коли через півтора року після початку реформи «Наша Україна» наважилася все-таки репрезентувати свій погляд на те, якими повинні бути зміни до Конституції. Відповідний проект представив Микола Катеринчук.
Отже, що пропонується?
1) «Нашій Україні» давно й дуже не подобалося звуження повноважень президента. Але піти шляхом Саакашвілі, який примусив слухняний парламент внести до Конституції зміни, що істотно розширюють його повноваження, не ризикнули. У результаті повноваження таки скоротили, але дещо залишилося. А саме: президент зберіг за собою право призначати міністра закордонних справ, міністра оборони, глав місцевих державних адміністрацій і… генерального прокурора. Причому останнього — без узгодження з парламентом (зараз — зі згоди ВР) та безстроково (зараз — тільки на 5 років).
Можна, звісно, зіронізувати стосовно того, що тільки недавно опозиція відчайдушно критикувала президентський проект реформи, зокрема, за те, що там має місце «складовий» Кабмін, який частково формує ВР, частково — президент. Але все набагато серйозніше. Виходить, що президент зберігає за собою вплив на добрячий комплект передвиборних ресурсів. Не для того, щоб забезпечити своєму блоку «тепличні умови»: голоси військовослужбовців, адмінресурс та своєчасну нейтралізацію надто завзятих опонентів? Або, може, навпаки, прихильники Ющенка бажають, щоб їхній президент зосередив у своїх руках ці ресурси, щоб їх не могли використати «нехороші люди»? Друге, можливо, ближче до істини. А якщо державу очолить не Ющенко? Адже лідерство в рейтингах, як свідчить досвід Наталії Михайлівни Вітренко, не обов’язково означає перемогу. А якщо президентом стане, приміром, В. Медведчук, чи готова «Наша Україна» надати йому такі повноваження?
2) Припущення стосовно того, що ці повноваження потрібні новому президенту виключно з метою організації справедливих і демократичних парламентських виборів 2006 року, підтверджується тим, що президент втрачає ці права після виборів. Проте (тут — підозрілий момент) «після виборів» чомусь починається не 1 квітня 2006 року, коли до Конституції автоматично вносять відповідні поправки, а з 1 листопада — коли ці поправки справді набувають чинності.
Отже, і після виборів президент збереже адмінресурс. Навіщо, власне кажучи? Щоб не перевантажувати новообраних депутатів копіткою роботою обрання нового генпрокурора, а уряд — глав місцевих адміністрацій? Або, все ж таки, для того, щоб депутати мали додатковий стимул об’єднатися в урядову коаліцію навколо «Нашої України»?
Уявляється, що таким чином цілком можна сформувати і конституційну більшість, яка зможе повернути президенту несправедливо відібрані у нього повноваження. Утім, для цієї мети стане у нагоді не тільки адмінресурс, а й можливості дострокового розпуску нинішнього складу Верховної Ради.
3) Президент отримує право розпуску парламенту в разі нездатності останнього розпочати засідання протягом місяця або сформувати уряд. Нічого особливого тут немає — такими самими правами наділяє президента і проект № 4105 (згідно з ним, щоправда, президент ще може розпустити парламент, який не сформував постійної більшості). Але до проекту «Нашої України» привнесено і новий нюанс: очолити уряд повинен лідер партії або блоку, які отримали найбільше голосів на минулих виборах.
У результаті, якщо парламент (насамперед — нинішній) не зрозуміє натяків із боку нового генерального прокурора, президент зможе запропонувати йому нового прем’єра — «нашоукраїнця». Тим самим виникають непогані можливості: або парламент за «моральної» підтримки президента формує уряд із нинішньої опозиції, або — розпуск парламенту та дострокові вибори. В умовах «нашоукраїнських» прокуратури й адміністрацій. До речі, той самий сценарій цілком приймаємо, якщо населення без розуміння поставиться до відповідального питання обрання нового парламенту. Знову ж, обируть туди різних…
4) А якщо все ж таки не вийде? Якщо нинішню Верховну Раду розпустити не вдасться, а нова складатиметься з «не тих» людей? Якщо аргументи нового Генпрокурора виявляться недостатньо переконливими для приєднання депутатів нинішньої більшості до «Нашої України»? Є застереження й на цей випадок — по-новому прописана процедура імпічменту.
Процедура стала простішою й зрозумілішою, але ось кількість депутатів, чиї голоси необхідні для початку процедури імпічменту, збільшили з 300 до 350. Тобто для того, щоб заблокувати цей процес, треба вже значно менше людей — усього 100. Через випадковий збіг обставин, це саме стільки, скільки входить зараз до фракції «Нашої України»…
«РЕВЕРС»
На завершення опису цього цікавого проекту два завершальні зауваження.
По-перше, виникає невелика (виключно моральна) проблема з претензіями «нашоукраїнців» до перехідних положень проекту № 4105. Пригадуєте бурхливе обурення, що охопило опозиційну громадськість, коли прийняли пропозицію Петра Симоненка — обирати «перехідного» президента на 1,5 року? Це, звісно, недемократично. Але коли в такому випадку «нашоукраїнці» вводили колег і громадськість в оману: коли критикували цю норму, або коли виписували схему, за якої громадяни обирають президента з одними повноваженнями, а виконує він (протягом 3/5 свого терміну!) інші — значно менші?
До речі, на мій погляд, це цілком переконлива причина для подальшого проведення реформи в «реверсному режимі»… Досить організувати кілька акцій протесту з вимогами на зразок «поверніть нам нашого президента»…
По-друге, представник «Нашої України» Микола Катеринчук висловив намір передати проект до Конституційного Суду та Венеціанської комісії з тим, щоб прийняти його… до виборів.
Тим часом основні претензії «Нашої України» (і, до речі, ПАРЄ) до реформи зводилися, пригадується, до того, що «нечесно» проводити реформу перед виборами. Звернімо увагу на те, що проект №4105 мали прийняти на поточній сесії (за твердженнями Юлії Тимошенко — в березні), тобто до початку виборчої кампанії. А варіант «Нашої України» можна прийняти тільки на осінній сесії. Тобто до останнього моменту ні кандидати, ні виборці не знатимуть, кого ж, власне, обирають. Чи будуть у такому разі претензії в ПАРЄ й ОБСЄ?
ЩО ДАЛІ
Виникає закономірне запитання — навіщо все це потрібне?
Якось не віриться, що це справді проект захоплення «Нашою Україною» влади в країні. Зрештою, не було підстав сумніватися в демократизмі В. Ющенка. Хоча проект цей, безумовно, сприяє появі таких сумнівів.
Також малоймовірно, щоб завданням проекту було недопущення фальсифікації виборів 2006 року «ворогами демократії», які засіли в парламенті. Хоча деякі політики це стверджуватимуть — а що їм ще залишається? Адже потрібно якось пояснювати описані дивацтва. Знову ж — нова тема виборчої кампанії: лідер «народної довіри» як хранитель демократії…
Я також далекий від думки, що нашоукраїнський проект є пародією на президентський проект реформи. Хоча, безумовно, серед юристів знайшлося б чимало людей, які б як жарт написали проект на зразок «як би я продовжив повноваження Кучми».
Ні. Але деякі норми проекту (наприклад: набуття чинності закону з 2006 року, характер формування уряду, великий розділ щодо місцевого самоврядування) явно звернені до Олександра Мороза. Більш ніж імовірно, що метою публікації цього дивовижного документа є відновлення стосунків із соціалістами, які, як відомо, засмутилися через наполегливе небажання «Нашої України» визнавати необхідність реформування політичної системи. Ймовірне також і те, що припускають «переманити» Мороза на свою сторону, через що виникнуть умови для зриву реформи або проведення її під музичний супровід у дусі 24 грудня. Ось тільки чи спрацює це?
