Політика особистих обставин

Дивні речі відбуваються останнім часом в «Нашій Україні»: в політико- журналістських колах поширилися чутки, нібито керівник виборчого штабу «НУ» Петро Порошенко та координатор блоку, представник Президента в парламенті, Роман Безсмертний, виборюватимуть депутатські мандати не за блочним списком, на що мали всі підстави сподіватися, а у мажоритарних округах. Принаймні, за словами самого Порошенка, він уже «налаштований на мажоритарку». Ймовірно, політики, які вже встигли чимало зробити задля як згуртування «пістрявих» складових цього утворення, так і формування іміджу його лідера (зокрема, організували візит Віктора Ющенка до США) стали жертвами торгів навколо місць у списку між партійною та «адміністративно-фінансовою» частинами «нашеукраїнців» i особливої послiдовностi їх лiдера. Утім, Роман Безсмертний в інтерв’ю «Дню» цього так і не змiг пояснити...

— Романе Петровичу, оскільки наша з вами зустріч майже збіглася з річницею так званого «касетного скандалу», не можна не згадати, як рік тому ви, на відміну від тих людей з оточення Президента, якi приголомшено мовчали, першим заявили, що відкидаєте можливість причетності глави держави до «справи Гонгадзе». Рік потому ви опинилися з деякими обвинувачами Президента, зокрема тодішніми членами Форуму національного порятунку, в одному виборчому блоці. Вам не здається, що тут є певне протиріччя?

— По-перше, жоден з тих політиків, з якими я зараз працюю як представник певної політичної сили, не був членом ФНС, — ні НРУ, ні УНР, ні партія «Реформи і порядок» не входили до його складу...

— Даруйте, але ж «пеерпісти» Філенко, Стецьків, Чорновіл, рухівець Жовтяк були навіть серед засновників Форуму...

— Що стосується окремих політиків, то це їхнє право — діяти так, як вони вважають за потрібне. Я можу висловлювати свою думку, але для пред’явлення якихось претензій у мене немає підстав. По-друге, сьогоднішній аналіз тодішньої ситуації показує, що у цей скандал річної давності було штучно інтегровано ім’я Ющенка. Це і призвело до відставки уряду та інших негативних наслідків. Я досить рано усвідомив, що в процесі цього скандалу, шляхом абсолютно безглуздих маніпуляцій, відбувається розведення по різні полюси Віктора Андрійовича і Президента і, якщо ці спроби виявляться успішними, Україна увійде у стан громадянської війни. Тому я тоді категорично виступив проти роздування того скандалу, а згодом так само категорично — проти відставки уряду Ющенка, яку теж пов’язували з позицією Леоніда Кучми. Я прагнув зробити все від мене залежне, аби країна не опинилася на межі соціального конфлікту. Мені було абсолютно зрозуміло, що питання, які стали суттю тодішнього протистояння, носили кримінальний, правовий, політичний характер. І тільки структурування їх за цим принципом дозволяло дати відповідь на кожне. Чому ані влада, ані суспільство виявилися не готовими до того, що відбувалося? Річ у тім, що із таким явищем як «інформаційна війна» ми тоді зіткнулися уперше. А відповідальність за усе мусили нести перші особи держави. Так, я визнаю, що свого часу припустився певних помилок, і, мабуть, припускатимусь і надалі...

— Як ви все ж таки потрапили до «Нашої України»?

— Я підтримував Ющенка як прем’єра, я голосував проти його відставки, і я й сьогодні вважаю, що відставка Ющенка — це одна з найголовніших внутрішньополітичних помилок останнього десятиліття. Можете скільки завгодно розповідати мені про внутрішню та зовнішню кон’юнктуру, але я знаю одне: в Україні, як і в усьому світі, є люди, присутність яких сама по собі стимулює реформування і розвиток економіки, розв’язання соціальних проблем тощо. Прикладів тому в історії чимало. Тому іншої дороги, ніж у блок до Ющенка, я не бачив, прекрасно усвідомлюючи, які труднощі на мене чекають. Маю на увазі, зокрема, певне несприйняття багатьма — як у блоці, так і поза ним — людини, яка ось уже майже п’ять років працює представником Президента, тобто однозначно вважається людиною Президента. Тому я одразу сказав, що не претендував і не претендую в цьому блоці ні на що, а роблю те, що можу та вмію: допомагаю розв’язувати проблеми між суб’єктами політичного процесу. У полі моїх устремлінь — складні питання, які нагромадилися у блоці, і не більше. Щоб усі розуміли, що я прийшов працювати, а не «закладати», «продавати», використовувати когось тощо. Я ніколи ні за кого не ховався і не збираюся. А результати моєї роботи можуть оцінити люди, які там знаходяться поруч зі мною.

— Говорячи про те, що ви у цьому блоці ні на що не претендуєте, ви що маєте на увазі — місце в списку?

— Мені не потрібні статуси, посади і таке інше, я їм відверто про це сказав. Буде робота — і я покажу те, на що я здатний, в якій би ситуації я не опинився.

— І все ж таки, чи правда, що ви будете балотуватися до ВР не за списком блоку, а в мажоритарному окрузі?

— Я — командна людина... І в цьому, напевне, криється відповідь на ваше запитання. Передвиборне блокування, всілякого роду комбінації — це складні процеси. Тому я думаю, що остаточне рішення буде залежати не стільки від мене, скільки від позиції лідера блоку. Де я буду більше потрібен блоку — у списку, чи в мажоритарному окрузі — час покаже.

— А ваша думка є вирішальною для лідера блоку? Скажімо, розширення «Нашої України», яке ускладнює в тому числі і координацію зусиль її складових, відбувається з вашої згоди?

— Я позитивно дивлюся на розширення кількості суб’єктів блоку, перспективу його еволюції в одну партію, залучення до виборчої кампанії широкого кола громадських організацій тощо. На мою думку, ці інтеграційні процеси в політичному середовищі відповідають суспільним очікуванням і сподіванням. Безперечно, на сьогоднішній день члени блоку ще не до кінця розуміють, що їхнє майбутнє залежить від перспектив Віктора Андрійовича як лідера «НУ».

— Існує протилежна точка зору: мовляв, дехто саме із рейтингом Ющенка пов’язує свої надії на майбутнє депутатство. Ви чітко усвідомлюєте, хто є хто у «Нашій Україні»?

— Якби Віктор Ющенко прибув до нас з іншої країни чи з Місяця прилетів, то він, можливо, і не помічав би, не відчував би нещирості у ставленні до нього тощо. Але людина, яка впродовж десяти років обіймала високі посади і має довгу історію стосунків з оточуючими, не може на цьому не розумітися. Це не той випадок.

— Кого ви вважаєте головними конкурентами «Нашої України»?

— Безумовно, з одного краю — СДПУ(о), з іншого — блок «За єдину Україну». Нам, вочевидь, доведеться з ними дуже гостро дискутувати, водночас шукаючи ретроспективну можливість вирішувати питання взаємодії в майбутньому парламенті. Не залишиться, думаю, непоміченою і наша дискусія з комуністами, яка, втім, є перманентною: проблема взаємостосунків лівої ідеології і правого центру залишається актуальною для українського суспільства... Звичайно, важко уявити собі виборчу кампанію, яка проходила б у повній відповідності з правилами етикету, — нам просто треба терпляче і спокійно оцінювати ті чи інші «компліменти» і давати по зубах тим, хто переходитиме межу дозволеного. Особисто я готовий до цього, не знаю, наскільки готові мої колеги...

— А «давати по зубах» — це що у вашому розумінні означає?

— Відповідати таким чином, щоб відбити охоту продовжувати у тому ж дусі. Хоча в політиці іноді доцільно й завдати превентивного удару, щоб змусити опонента здійснити невірні кроки... Словом, це питання тактичної боротьби.

— На вашу думку, на стосунки між блоками «Наша Україна» та «За єдину Україну» якимось чином вплине те, що список останнього очолить Володимир Литвин, а другим його номером стане Анатолій Кінах?

— Ну як це може вплинути? Це як у футболі: зустрічається київське «Динамо» із «Міланом», там виходить Андрій Шевченко, тут — його колишні одноклубники. Ну і що ж такого страшного у тому, що люди, які вчора грали у одній команді, сьогодні грають у різних? Я не бачу в цьому ніякої трагедії. Таке рішення прийнято, такий вибір зроблено. У нашій же ситуації говорити можна хіба що про те, як побудувати стосунки у сесійній залі, де буде зрозуміло, до якої мети нам треба рухатися і в який спосіб. Хоча я уявляю, як почуватиметься, потрапивши під цей виборчий «каток», Володимир Михайлович. Можливо, так, як я почувався у 1994 році, коли вперше став народним депутатом, маючи усього-на-всього досвід рядового учителя і абсолютно не усвідомлюючи, що тут насправді відбувається. Утім, це такою ж мірою стосується і Віктора Андрійовича.

— Ви вважаєте Володимира Литвина і Віктора Ющенка настільки неспокушеними у політичних іграх?

— Ні, вони надзвичайно досвідчені політики, це поза усілякими сумнівами. Йдеться про те, що вони вперше виходять на ринг у статусі лідерів політичних блоків. Виконавча влада і публічна політика — це дещо різні речі. Слід враховувати і так званий адмінресурс, — зазначу, що теоретично його використання, як і раніше, можливе і такі спроби, напевне, будуть. Наукою доведено, що загальний результат будь- яких виборів корелюється за рахунок адмінресурсу на 5 — 6%. А інформаційні війни? Скажімо, зараз мене найбільше цікавить, хто дезінформував Президента, що 29 листопада голосування за бюджет не дало позитивного результату з вини фракцій партій, які входять до «Нашої України»?

— Ваш прогноз: чи буде парламентська більшість у майбутній Верховній Раді, і хто з ким може об’єднатися?

— «Нашій Україні» треба буде шукати спільну мову із блоком «За єдину Україну», у разі його успіху, із зеленими, — думаю, вони також пройдуть... Хоча, уявляючи можливу конфігурацію майбутнього парламенту, відчуваю, що легким цей шлях не виявиться. Політичний спектр буде надто широким. І я, чесно кажучи, поки що не знаю, як його можна буде реально сконсолідувати. Тобто більшість утвориться, питання — яка?