«Повернення до власного цивілізаційного шляху»
«Розпочинаємо підготовку до відзначення 1000-річчя Чернігівського князівства, яке будемо святкувати 2024 року», — керівник Чернігівської ОДА Андрій ПРОКОПЕНКО
«Дуже важлива подія. Нарешті, — не про 60 років радянського адміністрування, а про повернення до власного цивілізаційного шляху, сповненого величі і протиріч. Чудово, що повертаються не лише історики, а й просунуті держчиновники до історичного літочислення. Вітаю, це той шлях, який від початку, а це вже більш ніж 23 роки прокладає «День»!» — відреагувала на новину у себе на сторінці у Facebook головна редакторка газети «День» Лариса Івшина.
Деталі знаходимо на сторінці голови Чернігівської обласної державної адміністрації Андрія Прокопенка: «Вчора (11 січня. — Ред.) на урочистих зборах Товариства «Чернігівське земляцтво» у Києві ми дали старт підготовки відзначення 1000-ліття Чернігівського князівства, яке будемо святкувати 2024 року. 1024 року Мстислав Хоробрий, брат Ярослава Мудрого зайняв Чернігівський престол. Чернігів став столицею величезного князівства, землі якого сягали Оки, Дону й Азовського моря. Чернігівське князівство простягалося далеко на північний схід аж до Мурома і Рязані та на південний схід до Великого степу. Чернігівська династія володіла деякий час в XI—XIII ст. і Києвом. Це було за Великого князя Святослава II Ярославича, його онуків Всеволода II й Ігоря II Ольговичів, та інших князів. При цьому вони зберігали безпосередню владу й над Чернігівським князівством. Чернігівська земля має величну історію і найбільшу в Україні кількість пам’яток домонгольської епохи — все це потужний туристичний магніт, який буде використаний на максимум!»
Достойна і правильна відповідь на постійні зазіхання Путіна з приводу «исконно русских земель», зокрема, по відношенню до українського Причорномор’я. Більш того, це не просто контрудар по спробам анексії української історії з боку сучасної Росії, яка лише на початку XVIII ст. за указом Петра I перейменувалася з Московії, а й надважливий крок у гуманітарній політиці України, яка повинна доносити, насамперед, для самих українців, і всього світу, що ми маємо глибоку історичну спадщину. Чернігівське князівство — один з великих і багатих пластів нашої давньої історії, яке, до речі, охоплювало великі території сучасних Білорусі та Росії. Її потрібно знати. Її потрібно захищати.
«ЧЕРНІГІВЩИНА ВІД МОРЯ ДО МОРЯ»
Володимир БОЙКО, Чернігів:
— Чернігівщина розпочинає підготовку з відзначення 1000-річчя однойменного князівства, — оголосив голова обласної державної адміністрації Андрій Прокопенко на зборах Чернігівського земляцтва у Києві 11 січня. Гідне звернення до величної традиції, чудова нагода для просування регіону в інформаційному просторі та його можливостей — нинішніх та потенційних.
Історичний контекст подій тисячолітньої давнини такий. Після смерті Володимира Святославовича Великого та тривалої братовбивчої боротьби за великокнязівський стіл 1019 р. Ярослав Володимирович (згодом — Мудрий) ствердив свою владу в Києві. Здавалося — можна правити. Але — ні. Князь Тмутороканський Мстислав Володимирович (Хоробрий), перемігши касогів, вирішив випробувати свою долю та разом із новими підданими 1023 р. вирушив на Ярослава. Наступного, 1024 р., коли Ярослав перебував у Новгороді (збирав варязьке військо) Мстислав підійшов до Києва. Кияни його не прийняли, тож місто він не став штурмувати та відійшов до Чернігова. Виявилося, що сіверяни його раді бачити. Авжеж, наявність власного князя — неабиякий чинник для розвитку території. Це добре розуміли в давнину. Того ж, 1024 р., Мстислав розбив військо Ярослава в битві під Лиственом (Малим) та, фактично, посів Чернігівський князівський стіл. Однак війна на тому не завершилася — новгородці та сили, що за ними стояли так просто не хотіли віддавати владу. Тож, як стверджується в літописі, 1026 р. «Ярослав зібрав воїв многих, і прийшов до Києва, і вчинив мир із братом своїм Мстиславом коло Городця [Пісочного]. І розділили вони по Дніпру Руську землю: Ярослав узяв сю сторону, а Мстислав — ту. І стали вони оба жити мирно і в братолюбстві, і перестали усобиця й заколот, і була тиша велика в землі Руській».
Тобто фактично Мстислав посів Чернігівський стіл 1024 р., а територію князівства (тоді — терени, з яких збиралися податки для князівської скарбниці) брати визначили лише через два роки. Надалі про сутички між Київським та Чернігівським князями в письмових джерелах не згадується. Натомість 1031 р. брати разом ходили на ляхів «і зайняли вони городи червенські знову, і спустошили Лядську землю, і багатьох ляхів привели, і розділили їх». Однак Мстислав не став засновником династії чернігівських князів. 1033 р. помирає син Євстафій, а наступного року — і він сам. Поховали Мстислава в закладеному з його ініціативи й тоді недобудованому Спаському соборі. Він і досі височить у місті над Десною та нагадує нам про славне минуле «української Равенни». Так називав Чернігів Михайло Грушевський.
Тож ініціатива з відзначення 1000-річчя Чернігівського князівства — також важлива складова формування історичної пам`яті сучасників, адже йдеться про державне утворення межі якого починалися ледь не від Білого моря, а завершувалися на Азовському та Чорному. Керченський та Таманський півострови, значною мірою майбутня Кубань теж належали князям Чернігівським — дуже не зайве нагадування. Чернігівщина від моря до моря.
Так долається пострадянське святкування річниць утворення областей та стверджується нова, а разом із тим на порядки більш давня традиція — українська.
