Про «торгівлю принципами»

Зважаючи на нинішню ситуацію на «історико-ідеологічному фронті» в Україні, нерозуміння владою необхідності справжнього націонал-патріотичного виховання та порочні спроби «торгівлі принципами» в гуманітарній сфері, указ Дмитра Медведєва про Рік російської історії є викликом для нашої країни. Начебто українська влада, що так полюбила копіювати російські ініціативи — починаючи з указу про Прапор перемоги й закінчуючи ініціативою перейменувати міліцію на поліцію — мала б узяти на озброєння медведєвський указ і організувати в Україні український рік історії. Але всьому заважає одвічне українське питання: «Яку історію святкуватимемо?». Та й не має наша влада бажання витрачати гроші на такі «дрібниці», як історична пропаганда. І нафтових надприбутків на це теж немає. Навпаки, частенько питання української історії та розбіжностей у її трактуванні нинішні правителі вважають за краще мікширувати — ідеї «стабільності» вони дуже заважають.

Слід враховувати й інші виміри російського указу. По-перше, Рік російської історії проводитиметься «з метою привернути увагу суспільства до російської історії й ролі Росії в світовому історичному процесі». Слова про «світовий історичний процес» відображають ступінь амбіцій нинішньої Росії, так само як і мусять нагадувати про те, що Росія 1612-го та 1812-го знечестила завойовників із Заходу. Також це означає, що пропаганда історичних звершень Росії активно вестиметься в близькому зарубіжжі, передусім в Україні. А в самій Росії можуть згадати про українських козаків, які воювали під стінами Москви з російським ополченням 1612-го, так само як і про українські полки під час воєн з Наполеоном. Усе залежить від того, як складатимуться відносини з українською владою.

По-друге, як сказано в указі, проведенням Року історії займатиметься спеціально створений оргкомітет. Він визначить, які саме заходи проводитимуться, після чого відповідні рекомендації будуть надані регіональній владі. Це положення вказує на те, що відповідальними за виконання указу будуть призначені «бюрократи від історії» — чиновники та медійники, що вже «собаку з’їли» на боротьбі з «фальсифікаціями історії на шкоду інтересам Росії». Дуже ймовірно, що новий комітет сформують на повній або частковій основі наявної комісії з протидії фальсифікації. Професійних істориків у цій комісії практично немає: з 30 осіб маститих науковців там усього два — директор Інституту загальної історії РАН Олександр Чубар’ян і колишній директор Інституту російської історії РАН Андрій Сахаров. Решта — журналісти, політики, військові, працівники спецслужб і чиновники, серед яких панове Затулін, Сванідзе та Демидов. Слід також врахувати, що комісію «антифальсифікації» очолює Сергій Наришкін — у 2008—2011 рр. глава президентської адміністрації, і нинішній голова Держдуми — теж аж ніяк не історик, а випускник Мінської школи КДБ.

По-третє, не виключено, що Рік історії стане черговою годівницею для російських чиновників і «долучених до них» діячів мистецтва, котрі приготовилися до успішного «розпилювання» відповідного держфінансування. При цьому не варто розраховувати, що ініціативу Медведєва як президента, що незабаром піде з посади, спустять на гальма. Ця ініціатива явно спрямована на допомогу президентові, що має прийти, — Путіну. А його погляди на історію Росії, України, СРСР і так далі відомі. Отже, Рік російської історії стане роком створення «ідеологічно правильних» книжок, фільмів і вистав.

По-четверте, не варто забувати все те ж таки українське питання, яке для російської влади завжди буде кістю в горлі. Майбутні ювілеї — можливість монополізувати історію Київської Русі. 862 рік — рік буцімто запрошення на Русь варягів — дата штучного походження. З таким же успіхом, і навіть з більшою підставою, можна було святкувати похід русичів на Константинополь 860 року, що закінчився першим хрещенням Русі, — так званим Аскольдовим. Але узаконення в пантеоні російських пам’ятних дат «норманського пришестя» «ефективних менеджерів» зразка 862 року — це пряма апеляція до ідеї «Русского мира» в його найархаїчнішому уявленні. Адже умовні варяги прийшли на Русь через Новгород, а отже, у південної Руси-України відбирається таким чином «право первородства».

Нарешті, слід звернути увагу на деякі висловлювання Дмитра Медведєва, що прозвучали в серпні 2009 року на спільному засіданні президентських рад з культури та мистецтва та з науки, технологій і освіти. Тоді ідею про 2012 рік як рік російської історії він і виголосив уперше.

«У новій державі виросло нове покоління, яке знає про радянський лад лише з історії та літератури. Освіта — дуже важливе завдання: будь-який керівник держави має сприяти створенню курсу сучасної історії — зараз, а не через двадцять-тридцять років», — заявив Медведєв. Він правий. Але в якому ключі розповідати молодому поколінню про Країну Рад? Сам він через рік оголосив — формально — політику десталінізації, але після того, як стало зрозуміло, хто буде новим президентом Російської Федерації, ця сама десталінізація, що й так ніяк не здійснювалася, зійшла нанівець. Думається, молодому поколінню росіян тепер знову розповідатимуть про «ефективного менеджера» Сталіна та братерство всіх народів у складі СРСР.

А ось інший вислів Медведєва на тому ж заході. «Русский мир» розширюється, але є низка країн, де він стискується. У рамках святкування ми повинні прагнути розширення «Русского мира» всіма доступними способами», — заявив Медведєв. І додав: «Відзначити це свято ми могли б разом з Україною й Білоруссю — у нас спільна історія й спільне коріння». Можна бути впевненими: частина українських політиків радо пристане на цю пропозицію. Особливо напередодні виборів, коли їм треба буде оживити в електорату свій імідж «друзів Росії». Та й першим особам нашої держави нічого не заважає взяти участь в урочистостях, пов’язаних, наприклад, з тим-таки 1812 роком, — виявити таким чином лояльність до Москви й заразом дістати можливість обговорити в поточному режимі нагальні питання.

А щодо «Русского мира» — що ж, Медведєв висловився гранично відверто. Це формулювання буде ще актуальнішим з поверненням Володимира Путіна. Україну чекає ще жорсткіший ідеологічний тиск. На тлі напевне помпезних святкувань у Росії відверто наплювацьке ставлення нашого уряду до української історії, разом з цілеспрямованою роботою ряду наших політиків на користь «великого брата», змушує зайвий раз замислитися про той вибір, який зроблено 2010 року. І вирішити для себе, що варто робити на виборах року нинішнього.