Реванш науки над ринковим фундаменталізмом
Тричі ура новим нобелівським лауреатам в економіці: Даніелю Канеману з Принстонського університету і Вернону Сміту з університету Джорджа Мейсона у Вірджинії. Подібно до багатьох Нобелівських премій, ця нагорода є визнанням не тільки основоположної роботи, зробленої Канеманом і Смітом, але також і шкіл економічної думки, які ці вчені допомагають очолювати.
Канеман, психолог, продемонстрував, як люди систематично поводяться менш раціонально, ніж повинні згідно з припущеннями ортодоксальних економістів. Його дослідження показали не тільки те, що індивідууми іноді діють не так, як передбачають стандартні економічні теорії, але що вони роблять це регулярно, систематично і таким чином, що це можна зрозуміти та інтерпретувати.
Для більшості учасників ринку — і, звiсно, звичайних спостерігачів — це відкриття не сприймається як велика новина. Брокери з Уолл-стріт, коли скидали акції, знаючи, що ці акції незабаром перетворяться на сміття, використали ту саму ірраціональність, яку розкрили Канеман і Сміт. Велика частина манії, що призводить до економіки мильних пузирів, грунтується на використанні психології інвесторів.
Насправді ця ірраціональність не є новиною також і для тих, хто займається економікою як наукою. Джон Майнард Кейнс вже давно описав фондову біржу не як таку, що грунтується на діях раціональних індивідуумів, прагнучих встановити фундаментальні закони ринку, а як конкурс краси. Переможцем стає той, хто краще вгадує, що скажуть судді.
Нобелівська премія цього року вшановує критику спрощенської ринкової економіки, так само як і премія минулого року (де я був одним із трьох лауреатів). Лауреати минулого року акцентували на тому, що різні учасники ринку мають різну (і неповну) інформацію, і що ця асиметрія в інформації дуже сильно впливає на те, як функціонує економіка.
Зокрема, лауреати минулого року припускали, що ринки в загальному випадку не були ефективними, і що тут важлива роль відведена уряду. Невидима рука Адама Сміта — його ідея про те, що вільні ринки ведуть до ефективності, неначе ними керує невидима рука — принаймні частково є невидимою, оскільки її тут немає.
І це також не є новиною для тих, хто щодня працює на ринку (і заробляє свої статки з вигодою, використовуючи асиметрію в інформації і успішно заповнюючи її брак). Понад двадцять років економісти були зачаровані моделями так званих «раціональних очікувань», в яких передбачається, що всі учасники мають одну й ту саму (хоч і не повну) інформацію, і що вони діють цілком раціонально, що ринки цілковито ефективні, що ніякого безробіття не існує (якщо тільки його не створюють жадібні профспілки або встановлені урядом мінімальні зарплати).
Те, що такі моделі превалювали в американських аспірантурах, незважаючи на те, що є зворотні докази, свідчить про цілковиту і остаточну перемогу ідеології над наукою. На жаль, випускники, що вчилися за програмами цих аспірантур, зараз є розробниками економічної політики багатьох країн, і вони намагаються застосувати програми, базовані на ідеях, які можна назвати ринковим фундаменталізмом.
Дозвольте мені внести ясність: моделі раціональних очікувань зробили важливий внесок в економічну теорію; суворість, яку ті, хто їх дотримується, внесли в економічне мислення, допомогла виявити слабкість багатьох основоположних гіпотез. Хороша наука здатна усвідомити свої обмеження, але проповідники раціональних очікувань, як правило, не виявляли такої скромності.
Вернон Сміт є лідером у розвитку експериментальної економіки — ідеї, що полягає в тому, що багато економічних припущень можна перевірити в лабораторній обстановці. Одна із причин, внаслідок якої економіка є таким важким предметом, і через яку існує так багато розходжень серед економістів, полягає в тому, що економісти не можуть провести контрольні експерименти. Природа сама підкидає нам експерименти, що проводяться в природних умовах, але у більшості випадків при цьому так багато чинників змінюється так швидко, що дуже часто буває важко розібратися, що чому слугувало причиною.
У принципі, в лабораторії ми можемо провести контрольні експерименти і таким чином зробити наші висновки надійнiшими. Критики експериментальної економіки турбуються про те, що учасники досліджень привнесуть в експериментальні ситуації способи мислення, встановлені поза експериментом, і що таким чином експерименти будуть не такими чистими, а висновки будуть не настільки чітко окресленими, як у фізиці. Проте економічні експерименти дозволяють глибше зрозуміти деякі важливі проблеми, такі, як покращена процедура проведення торгів. Що ще важливіше, ірраціональність учасників ринку, на вивченні якої були сконцентровані зусилля Канемана, було неодноразово підтверджено в різній лабораторній обстановці.
Серед найцікавіших результатів, отриманих в експериментальній економіці, є результати, що стосуються альтруїзму та егоїзму. Виявляється (принаймні, в експериментальних ситуаціях), що учасники економічного експерименту поводилися не настільки егоїстично, як це випливало з гіпотез економістів, за винятком однієї групи — самих економістів.
Можливо, це тому, що економіка, як дисципліна, привертає індивідуумів, які за своєю природою є більш егоїстичними, або тому, що вивчення економіки допомагає формувати індивідуумів таким чином, що вони стають більш егоїстичними? Відповідь, майже напевно, буде — і те, і інше потроху. Слід вважати, що майбутні експериментальні дослідження допоможуть вирішити питання відносної важливості цих двох гіпотез.
Нобелівська премія вказує на те, як важливо вивчати людей та економіку такими, якими вони є, а не такими, якими ми бажаємо їх бачити. Тільки за допомогою кращого розуміння реальної поведінки людини у нас є можливість розробити політику, яка примусить так само краще працювати наші економіки.
Джозеф Е. СТІГЛІЦ, професор економіки і фінансів Колумбійського університету, лауреат Нобелівської премії з економіки 2001 року.
