Роман ЗВАРИЧ: «Адмінресурс — нормальне явище!»

Міністр юстиції Роман Зварич сьогодні потрапив у непросту ситуацію. Навряд чи можна із упевненістю стверджувати, що пан Роман вийде з гучного скандалу навколо його освіти без репутаційних утрат. Тим більше, що в цій історії ще не розставлені всі крапки над «і». Водночас відповідь на запитання, чому в центрі «освітянського» конфлікту опинився саме Зварич, не така проста, як здавалося б. Чому, наприклад, значно менше уваги преси та громадськості привернула інформація про відсутність вищої освіти в одного з губернаторів? Хіба можна назвати посаду голови обласної держадміністрації менш відповідальною, ніж міністерська? Пригадується, один із віце-прем’єрів тоді дав «роз’яснення»: мовляв, закон про державну службу не вимагає від господарів високих крісел наявності вузівських дипломів… Невже нова влада прагне уподібнитися тим своїм попередникам, які вважали, що «будь-яка куховарка може керувати державою»? З іншого боку, останнім часом у владу почали потроху входити особи з, так би мовити, не лише учорашньої, але й позавчорашньої «обойми». Серед них і достатньо одіозні фігури. Мало того, у декого з цих людей було тертя навіть із колишньою системою — причому, можна сказати, кримінального характеру. (Тобто дисидентами за тих часів — що могло б певною мірою виправдати їхню появу в новій владі — вони аж ніяк не були.) І щось не чути, щоб із цього приводу зчинявся великий галас!..

Отже, ситуація з міністром юстиції в уряді Юлії Тимошенко є наслідком і в той же час складовою кадрової політики нинішньої влади, яка залишається недостатньо прозорою та малозрозумілою. І до тих пір, поки цю успадковану від попередників традицію не буде зламано, інцидентів, подібних «справі Зварича», трапиться ще немало...

— Яким є результат ваших ста днів роботи на посаді міністра юстиції? Чи відрізняються принципово пріоритети очолюваного вами відомства від пріоритетів Мін’юсту за вашого попередника?

— Одним із головних надбань цих ста днів вважаю перетворення Державної виконавчої служби в окремий урядовий орган в системі Мін’юсту, виведений зі складу територіальних органів юстиції, підпорядкований безпосередньо міністру для здійснення єдиної державної політики у сфері виконання рішень судів. Завдяки цьому сподіваємося уже до кінця року значно підвищити рівень виконання судових рішень, посилити гарантії захисту прав і інтересів громадян України. До того ж відтепер з’явилася можливість отримувати більш оперативну й достовірну інформацію, більш прискіпливо вимагати від моїх підлеглих застосовувати вимоги закону.

Свого попередника, пана Лавриновича, знаю особисто й можу сказати, що його пріоритети в роботі міністерства і мої якщо не однакові, то дуже близькі. Між нами різниця — не в наших поглядах, а в можливостях. Мої можливості значно ширші, ніж його, коли він перебував на цій посаді у тій констеляції політичних сил, які були при владі. Головний пріоритет — злагоджена робота виконавчої служби. А це сім тисяч осіб, які на різних рівнях відповідають за одне й те саме — належне виконання судових рішень. На сьогодні виконується лише 55% рішень суду. До приходу сюди пана Лавриновича цифра взагалі була мізерною. Аналіз ситуації засвідчив, що причини — горизонтальне адміністративне втручання в роботу місцевих виконавчих служб. Оскільки голова місцевої виконавчої служби був одночасно заступником керівника місцевого управління юстиції, це давало можливість посадовцям з держадміністрації, прокуратури, податкової втручатися в роботу як окремого виконавця, так і відомства в цілому.

— Кадрових змін ви не проводили?

— Практично ні, знову ж таки — немає гострої необхідності. Маю справу у себе в міністерстві не з політиками, а з фаховими юристами. До цього дня я не змінив жодного із своїх заступників, поки що поміняв лише трьох керівників обласних управлінь юстиції. Звичайно, я не кажу, що так воно й залишатиметься, я придивляюся до роботи своїх підлеглих, і будуть кадрові зміни. Вони проводитимуться з двох причин: перше — відсутність фахового підходу та друге — коли я бачу, що мої підлеглі чи то в обласних органах юстиції, чи в державній виконавчій службі не готові або не можуть проводити політику, визначену міністром юстиції.

— Чи вдалося за ці сто днів самому Кабміну стати справжньою командою?

— Уже на межі 100-денного перебування на посаді можу говорити, що ми досягли такого рівня, коли між нами є глибоке порозуміння, коли ми вже вивчили індивідуальні особливості одне одного, коли ми звикли до ролі кожного з наших відомств і можемо говорити: наша команда достатньо зіграна, щоб проводити єдину державну політику в усіх сферах.

— Серед прізвищ тих урядовців, кого, на думку деяких експертів, за підсумками 100 днів слід було б відправити у відставку, називають і ваше...

— Я вже говорив, з правового погляду добровільна відмова від посади не матиме жодних правових наслідків. У будь-якому разі Президент може прийняти або відхилити таку відставку. Моє звільнення — прерогатива Президента зокрема — за поданням прем’єра. Якщо Віктор Ющенко вирішить, що недоцільно тримати мене на цій посаді, я, звичайно, не заперечуватиму такому рішенню.

— Як пояснити, що на відставці наполягають ваші ж колеги по «НУ»?

— Моя команда — це Кабмін і президентська команда.Якщо згаданий вами Левко Лук’яненко вважає, що я займаю невластиву собі посаду, то він повинен звертатися до Президента. Але наскільки мені відомо, голова «Собору» (а пан Лук’яненко член цієї партії) відмежувався від такої позиції. Уряд зцементований зараз в єдину зіграну, переконану у своїй правоті команду, тому говорити про те, щоб тому чи іншому міністру йти у відставку — нема підстав.

— Наскільки серйозним є ваш конфлікт із Юлією Тимошенко?

— Цей конфлікт був до певної міри надуманий. Не було особистого конфлікту між прем’єр-міністром і міністром юстиції. Я думаю, що проблема полягала в тому, що ми на досить ранній стадії не зуміли визначити свої ролі. Було непорозуміння, зокрема щодо ролі Міністерства юстиції. Власне, хотів би пояснити, чому я вважаю роль Мін’юсту надзвичайно невдячною. Я чудово розумію динамічну наполегливість прем’єр-міністра і моїх колег в уряді зробити невідкладні зміни в державі, бо я її поділяю. Моє відомство — єдиний орган у загальній структурі виконавчої влади, який просто зобов’язаний нагадувати членам Кабінету Міністрів України про необхідність дотримуватися рамок правового поля, визначених як Конституцією, так і законами, не перевищувати повноважень. У тимчасовому регламенті роботи уряду окремо акцентовано на забороні виносити на спільні засідання будь- які проекти рішень без попереднього узгодження, точніше, без отримання схвального правового висновку Мін’юсту. Підкреслюю: саме Мін’юсту, а не особисто міністра. Лише в цьому контексті виникали певні складності, і я думаю, що вже їх подолали. Я надзвичайно вдячний прем’єру, що вона протягом останніх засідань наполягає на тому, щоб проекти рішень того чи іншого міністерства були погоджені щонайменше з трьома окремими міністерствами відповідно до їхньої компетенції — це є Міністерство економіки, Міністерство фінансів і Міністерство юстиції. За останні півтора—два місяці жодного рішення не виносилося на розгляд уряду без таких погоджень. Натомість були випадки, коли висновок Міністерства юстиції був негативним і подані нами зауваження були враховані. Це свідчить, що в уряді відпрацювали схему погодження рішень

— Тимошенко закидала вам ігнорування урядових засідань...

— Маю застосувати весь свій арсенал дипломатичного такту, аби нагадати пані прем’єру: причиною моєї відсутності на декількох засіданнях підряд була необхідність працювати у закордонному відрядженні з її ж особистого, причому письмового, доручення. Звичайно, просив би не тлумачити це як певну критику прем’єра, бо я знаю, наскільки я завалений документами та проблемами, можу уявити, що значно більше завалена прем’єр-міністр і не бачу підстав дивуватися тому, що окремі свої доручення, зокрема оговорені в них дати, вона може просто не пам’ятати.

— Вважаєте себе підлеглим прем’єра чи Президента?

— Тут доцільно говорити про подвійну підпорядкованість. Звичайно, я підлеглий безпосереднього керівника — це прем’єр-міністр України, бо Кабінет Міністрів є колегіальним органом, який очолює прем’єр. Водночас, враховуючи уже зазначену специфіку та функції мого відомства, а також те, що гарантом Конституції є Президент, не можна заперечувати моєї підпорядкованості Віктору Ющенку. Аналогічну подвійну підпорядкованість мають й міністр оборони, що відповідає особисто перед Головнокомандувачем країни — Президентом; міністр закордонних справ, який постійно орієнтується на визначений лідером країни курс зовнішньої політики; певною мірою міністр внутрішніх справ, оскільки Президент визначає внутрішній курс розвитку держави. Так що я розділяю поняття «підпорядкованість» і «підлеглість».

— Колеги по виконавчій владі називають ваше відомство опозиційним.

— Твердження про опозиційність Міністерства юстиції не є вдалим, але особисто я радий із того, що йдеться все ж таки про міністерство, а не про міністра. Специфіку нашої роботи я уже пояснив. Ми робимо все можливе, щоб сприяти колегам в уряді приймати необхідні рішення в тому порядку, щоб їхні рішення узгоджувалися із законами України і Конституцією України. Тому я назвав би наше відомство навіть не стримуючим, а скеровуючим.

— На початку формування Народного союзу «Наша Україна» ви переконували, що не вдаватиметеся до адміністративного ресурсу. Поза тим на сьогодні чимало місцевих осередків партії очолюють держслужбовці, зокрема губернатори. Як ви це поясните?

— Не бачу жодної проблеми. Можливо, те, що зараз скажу, із вуст міністра юстиції лунатиме трохи незвично, але адмінресурс наявний і певною мірою застосовується в кожній, навіть найбільш демократичній державі. Природно, що будь-яка політична сила, що перебуває при владі, зацікавлена в тому, щоб залишитись при владі. Це природно й закономірно. Для цього вона застосовує засоби й методи, що сприяють цьому. Якщо вона вдається до кроків, що суперечать закону, то така влада втрачає свою легітимність. А це вже питання недовіри виборців, виборів і відставки такої влади. Якщо держслужбовець перевищує свої повноваження, то це вже незаконні методи діяння, це адміністративний ресурс в найгіршому його вигляді. Але застосовувати адміністративні важелі, що є в розпорядженні окремих посадових осіб для проведення політики а)правильної, б) корисної — це абсолютно вписується в законний алгоритм.

— А з «двочленством» в партії вже покінчено?

— Тут має місце деяка плутанина. Вважається, що перед вступом до політичної сили потрібно скасувати своє членство в попередній. Однак подача подібної заяви не має ніяких юридичних підстав, залишаючись простою формальністю в сумлінні людини. Однак, якщо йдеться про установчий з’їзд та формування керівних органів партії, тоді, безперечно, всі члени президії такі заяви мають скласти. У «Народному союзі «Наша Україна» все відбулося у суворій відповідності до закону, умовностей було дотримано. Інакше ми б просто не мали правових підстав зареєструвати партію.

— А вас самого та ваших підлеглих ніхто нікуди «направляти» не пробує?

— Подібні спроби дійсно були. Втім, не хотів би розказувати про це докладно, оскільки вважаю, що особи, які їх здійснювали, також мають право на помилки і я вважав би своїм обов’язком дати їм можливість виправити їх. Суспільний розголос, що його отримав один із конфліктів, для всіх інших має стати уроком. Були спроби на мене вплинути, щоб я давав доручення виконавчій службі Мін’юсту відстрочити виконання певних рішень чи навпаки — негайно привести до виконання рішення. Були спроби вплинути на Мін’юст щодо підготовки окремих правових висновків. Але якщо я ніколи не дозволяв собі впливати на зміст тих висновків, що лягали на мій стіл (а їх було уже біля кількох сотень), максимум — виражав незгоду з окремими формулюваннями, вносив незначні корективи, то чому я маю дозволяти іншим, стороннім людям впливати чи навіть диктувати висновки? Припускаю, ці люди просто не розуміли, що вони роблять, і, можливо, вони отримали урок і скорегують свою поведінку в майбутньому.

— До речі, чим, окрім нової урядової постанови, завершилася історія з реекспортом нафти?

— Нічим особливим. Додаткове рішення, яке було прийнято Кабміном, можна вважати таким, що дало можливість реекспорту нафти, яка поступає на митну територію України і яка є позабалансовою нафтою. Міністерство юстиції не могло погодитись із рішенням уряду, бо Міністерству юстиції, а не мністру важко було зрозуміти, як можна вимагати від суб’єкта господарської діяльності подавати довідку на реекспорт будь-яких товарів, які ввозяться на митну територію України.

— Вважаєте, пресинг досі незареєстрованої партії «ПОРА» — також форма тиску?

— Звичайно! Але хлопці в цьому плані молодці! Знайшли спосіб тиснути на міністерство. Я не сумніваюся в тому, що вони впевнені у своїй правоті. Але вони мусять іти до кінця, якщо вони впевнені, що праві. І я буду йти до кінця, бо переконаний: позиція Міністерства юстиції з погляду закону правильна. Конфуцій говорив: навіть якщо тисяча осіб будуть проти тебе й ти переконаний у своїй правоті, ти повинен встояти. Я думаю, що ми маємо знайти спільний вихід з цієї ситуації. Скажу чесно: мені б дуже хотілося зареєструвати «ПОРУ», як і будь-яку інші політичну силу. У Конституції написано чітко: багатопартійність сприяє становленню демократії.

— З погляду закону: чи можливо це зробити заднім числом?

— Я хочу зареєструвати політичну партію «ПОРА». Я не маю правової можливості зареєструвати їх заднім числом з власної ініціативи. Цю правову можливість може відкрити суд.

— Секретар РНБОУ Петро Порошенко, приміром, вважає історію з реекспортом, скандал із вашим дипломом, кампанію «ПОРИ» та деякі інші події, зокрема нещодавнього минулого, елементами одного ланцюга. Ваша думка?

— Цілком таке припускаю. Те, що кампанія — добре організована й спланована, сумніву не викликає, однак висновки робити не мені, а співробітникам відповідних органів. Щодо документів, які засвідчують рівень моєї освіти: їх уже передано до Кабміну. Юлія Тимошенко особисто з ними ознайомилася й залишилася, як мені видається, задоволеною. Сподіваюся незабаром отримати нагоду представити їх і Президенту. Якщо виникне потреба — всі папери можна передати на експертизу у профільне Міністерство освіти.

— А чи не простіше їх просто оприлюднити, скажімо, вивісити на сайті?

— Мені б не хотілося цього робити із причин наявності в документах інформації особистого характеру.

— Йдеться про ваші оцінки?

— Ні, не зовсім. Там, наприклад, зазначено місце моєї колишньої реєстрації, де й по сьогодні мешкають мої батьки. Батьку майже 80, і мені б не хотілося, щоб хтось турбував його з подібного приводу. Мої особисті проблеми не повинні зачіпати моїх близьких.

— Окреме й важливе питання. Пане міністре, як би ви могли прокоментувати відоме рішення Європейського суду щодо газети «День»? Які юридичні наслідки воно матиме та коли, на вашу думку, будуть внесені зміни в українське законодавство у зв’язку з цим рішенням?

— Міністерство юстиції не наділено повноваженнями коментувати рішення суду — не тільки Європейського, але й будь-якого іншого. Як і жодна посадова особа, серед них і Президент. У тому випадку, якщо рішення суду вимагає поетапного виконання, можу запевнити, що державна виконавча служба, яка є структурою у складі Міністерства юстиції, його обов’язково виконає. За умови, якщо рішенням Європейського суду його виконання покладене на Міністерство юстиції. (Україну в Європейському суді представляло Міністерство юстиції. Відповідальна особа — заступник міністра Валерія Лутковська. — Ред. ) На відміну від рішень українських судів, щодо рішень яких мають бути видані виконавчі листи, рішення Європейського суду не підлягають виконавчому впровадженню — вони виконуються тим органом, якого стосуються, згідно з рішеннями Європейського суду.

ДО РЕЧІ

Фракція «Наша Україна» «глибоко стурбована» кампанією дискредитації міністра юстиції Романа Зварича і вважає, що це шкодить «успішній» роботі Кабміну. Про це йдеться в заяві фракції за підписом Миколи Мартиненка, розміщеній на сайті «Нашої України» «Випадки персональної дискредитації високопосадових представників нової влади є насамперед інструментом дискредитації владної команди. Незважаючи на безпрецедентну демонстрацію відкритості влади, подекуди будь-які дискусії штучно роздмухуються до розмірів слона», — йдеться в заяві. Прикладом таких дій фракція називає «кампанію із дискредитації» Зварича, яка «побудована на пересмикуваннях даних щодо його освіти та наукових ступенів». «Навіть політичні вороги Романа Зварича не спромоглися дорікнути йому браком професіоналізму або юридичних знань. Ніхто не ставить під сумнів компетентність, чесність, порядність Романа Зварича. Адже це довела і його активна законотворча робота в парламенті, і участь у процесі у Верховному Суді під час президентських виборів», — зазначається в заяві. На думку однопартійців Зварича, «висмоктаний з пальця псевдонегатив ґрунтується на різних підходах американської та української освітньої систем». Водночас справжньою причиною «спланованої інформаційної атаки» на Зварича вони називають його «прихильність до принципово нових стандартів державного управління, які він послідовно втілює на міністерській посаді».

У той же час лідер Української народної партії Юрій Костенко вважає, що міністр юстиції Роман Зварич має подати у відставку. Про це Костенко заявив днями в інтерв’ю «Львівській газеті». «Є моральні зобов’язання кожного члена команди Ющенка перед виборцями: бути чесним, професійним і моральним. У ситуації, яка склалася (зі Зваричем), я не хочу аналізувати, чому так склалося, але кажу про свою позицію: вважаю, що він повинен подати у відставку», — сказав Костенко.