Росія: 24 загрози

З наближенням саміту Східного партнерства у Вільнюсі лавиноподібно зростає напруженість у російсько-українських відносинах. Позначається вона в дещо гротескових формах. Від встановлення колючого дроту на російському боці кордону до погроз запровадження поїздок громадян двох країн за закордонними паспортами.

Цікавим є розподіл пропагандистських обов’язків. З одного боку, заявляється про повну пошану до суверенного права Києва обирати напрямок зближення з Європою, з другого -відвертий економічний і фінансовий тиск, що супроводжується дрібними уколами стосовно поїздок між країнами. При цьому російські офіційні особи, малюючи картини величезних втрат, яких зазнає країна від запроваджених санкцій, не говорять про власних громадян. Таке враження, що лише українці їздять до Росії, а у зворотному напрямку ніхто.

Звісно, це дуже по-братськи, створити труднощі для людей в українсько-російському прикордонному просторі. Відгородитися від братів колючим дротом, як за часів СРСР з такими ж братніми країнами соціалізму. Напевно, в Москві сплять і бачать, як підсилити в Україні соціальну напруженість. Про подібний розвиток подій у Курській, Білгородській або Воронезькій областях вважають за краще не говорити. Адже там теж буде щось подібне. Надто енергійно почали різати по живому, хоч би самим не поранитися.

Створюючи труднощі трудової міграції українців до Росії, слід пам’ятати про нещодавні події в Бірюльово. Навряд чи зараз російська економіка зможе обійтися без працелюбних українських мігрантів, перебування яких на російській території не створює жодних соціальних і етнічних проблем. І замінити їх наразі просто нікому, оскільки вихідці з Центральної Азії не володіють необхідними трудовими й професійними навиками.

Узагалі, зрозуміти логіку російської влади досить складно. Москва, з одного боку, нарікає Брюсселю за тиск на Київ, а з другого — сама безперервно вказує Україні, що їй не вдасться усидіти на двох стільцях. Той же Сергій Лавров розкритикував ЄС за те, що він нав’язує Україні принцип «з нами або проти нас», і водночас попередив Київ, що після Вільнюса «приєднатися до Митного союзу він уже не зможе».

З огляду на підготований телеканалом «Россия 24» проект «Развод по-украински», який транслюватиметься з понеділка по п’ятницю (п’ять разів на тиждень), легко прогнозувати п’ять погроз, які чекають Україну в разі підписання Угоди у Вільнюсі. По-перше, економічний колапс. Усе в Україні погано: грошей немає, платити пенсії нічим, золотовалютні резерви Національного банку закінчуються. Міжнародний валютний фонд грошей теж не дає. Хоча прямо і не сказано, але зі слів ведучої виходить, що порятунок прийде лише з Росії.

По-друге. Вічна загроза — ціна на газ. Точніше, енергетична залежність від сусіда. Ось у Митному союзі і ціни нижчі, і взагалі з енергоресурсами благодать. Правда, з огляду на саміт у Мінську, із цим не зовсім погоджуються президенти Лукашенко та Назарбаєв, але для пропагандистського ролика це не тема. А сенс такий: підете в Європу — замерзнете взимку.

По-третє. Тема міграції та віз уже неабияк набридла, але для кремлівських солов’їв це не перешкода. Цікаво,  хто ж добуватиме нафту в Тюмені, якщо почнуться візові проблеми для українців? Навряд чи для цього можна буде залучити мігрантів із інших регіонів. Та й мешканці Росії щось не дуже квапляться на холодну північ. Проте, розмови продовжуються, і м’яч перекидається на чуже поле. З легкої руки Сергія Глазьєва у візових проблемах звинувачуватимуть Україну та її вигадану підлеглість Заходу. Для Глазьєва це вже стало ідеєю фікс.

По-четверте. Проект телеканалу «Россия 24» потрібно розглядати як черговий залп інформаційної війни, яка посилюватиметься. Цей чинник довгостроковий. І у нього буде багато складових. Від привласнення історії — до маніпуляції свідомістю й експлуатації радянських міфологем.

По-п’яте. Не слід забувати про паліїв сепаратистських конфліктів на пострадянському просторі. Всі ниточки від Придністров’я до Нагірного Карабаху вказують на одне джерело їх натхненників і організаторів. Розмови про приналежність Криму і раптом виявлених Москвою русинів у Закарпатті знову в Москві  набувають актуальності. І щодо цього належить бути особливо пильними.  

І ще про одне. Вся ця телепродукція найперше розрахована на російського глядача, оскільки в Україні телеканал «Россия 24» не всім доступний. Росіянам уселяється думка про те, які труднощі чекають Україну, коли вона підпише Угоду про асоціацію з ЄС. Кремль дуже занепокоєний реакцією власних громадян щодо проєвропейського курсу України. Саме їм найближчим часом промиватимуть мізки та підсилюватимуть антизахідну хвилю.

Напевно, найкраще в такій штучно створеній нервовій обстановці зберігати спокій і в жодному разі не відповідати симетричними заходами. Хоча щоб українці їздили до Росії за закордонними паспортами - їхнє право, але й наше право продовжувати пускати росіян до Криму за їхніми внутрішніми паспортами. Цікаво, наскільки швидко Москві набридне така гра.

Як вважає науковий директор Інституту Євроатлантичного співробітництва Олександр Сушко, про певну «точку неповернення» говорити зарано. «Те, що ми бачимо зараз — це підвищення рівня конфліктності, аби стимулювати зрив підписання Угоди про асоціацію. Отже, відбувається посилення боротьби напередодні доленосних рішень».

Проблеми двосторонніх відносин охарактеризували експерти «Дня».

Тамара ГУЗЕНКОВА: «Довірчість між Україною та Росією уже втрачено»

Директор Російського інституту стратегічних досліджень (РІСД), керівник Центру, доктор історичних наук Тамара Гузенкова — про останні події в російсько-українських відносинах

— Наближається саміт Східного партнерства у Вільнюсі. Нещодавно відбулася зустріч президентів Росії й України. Російський лідер заявив про пакет привабливих пропозицій для вступу України до Митного союзу. Це остання можливість вплинути на зовнішньополітичний курс Києва за прикладом Єревану?

— Я не думаю, що ситуацію в Україні та Вірменії можна порівнювати. Це все-таки не рівноважні політичні ситуації, тому що Київ уже впродовж кількох років наполегливо добивається підписання цього документа. Наразі він виявився ближчим до цього, ніж Єреван. Вірменія ж була в стані роздумів, порівнюючи два інтеграційні проекти. У якийсь момент вона змогла зупинитися й обрати один з них.

Говорити про те, що Янукович перебуває ще в стадії вибору, й те, що на це можна якимсь чином вплинути, навряд чи варто. Ситуація зайшла настільки далеко, що за іншого розкладу, якщо підписання не відбудеться, Янукович істотно зіпсує своє політичне обличчя. Не станеться того, чого він так довго добивався й на що були спрямовані такі величезні зусилля політичних і економічних еліт. Це досить важко уявити. Ми зараз перебуваємо в тій точці, де всі чекають цієї події.

Одна справа — давати пропозиції до підписання документа на саміті Східного партнерства, а інша — після. Тому у відкритих виступах російський президент говорив про те, що в разі цього підписання відносини між Росією й Україною та країнами Митного союзу будуть, як відносини з іноземними державами, без преференцій і пільг, що є наразі. Думаю, що розмова про цікаві пакети зокрема орієнтована на Україну, яка підпише вже цю угоду, й співпраця з країнами Митного союзу перейде в іншу якість і на іншу орбіту.

— Щось у Москві відомо про зустріч наших президентів у Сочі?

— Це конфіденційна зустріч, але я сумніваюся, що вона довірча. Рівень довірчості значною мірою між Україною та Росією вже втрачено. Напевно, багато чого перейшло в русло офіційних переговорів.

— Свого часу Путін заявив, що Москва категорично проти вступу України до НАТО, але не заперечує проти руху в бік Європейського Союзу. Що ж змінилося?

— Це дійсно так. Офіційний Київ скористався такою прихильною риторикою (Росії. — Ред.) щодо ЄС, озвученою свого часу. Вона була значною мірою пов’язана з негативним ставленням до євроатлантичного союзництва України. Річ у тому, що відносини між двома державами, поєднаними дуже тривалими історичними та економічними зв’язками впродовж останніх років, дуже скоротилися. Але все одно продовжують зберігатися виробничі ланцюжки, на території своїх і сусідніх країн діє російський і український бізнес, тому така дещо нервова реакція Росії на остаточно прийняте рішення України підписати цю угоду на вільнюському саміті — цілком зрозуміла й виправдана. Але російське керівництво й російська політична еліта впоралися з цим хвилюванням і першими емоційними реакціями. Зараз є розуміння, що треба тверезо й абсолютно спокійно реагувати на ці кроки сусідньої держави. Зараз російське керівництво досить прагматично висловилося про те, що це вибір України й вона має право вирішувати й обирати свої геополітичні пріоритети. Але в разі підписання угоди матиме місце рутинна й планомірна робота з переведення економічних відносин Росії та країн МС на відповідні міжнародні стандарти.

— Росія проводить роботу зі створення зони вільної торгівлі з ЄС. Цьому не суперечить підписання відповідної угоди між ЄС і Україною. Чи немає тут якогось протиріччя, адже дві країни рухаються в одному напрямку?

— Вони, можливо, рухаються й в одному напрямку, але в абсолютно різних коліях. Якби Україна гармонізувала разом з Росією цей рух у бік зони вільної торгівлі з ЄС, це було б набагато зрозуміліше для Росії й більш прогнозованими були б відносини. А оскільки кожна з країн займається своїм пакетом домовленостей і розробляє свій сценарій, то розбіжності, різночитання й нерозуміння, а може й недовіра один до одного в будь-якому разі зберігаються.

Ми абсолютно неправомірно виносимо це питання на рівень відносин лише Росії й України. Звісно, це набагато ширший політичний і геополітичний контекст. Річ у тому, що свого часу Путін запропонував створення єдиної економічної зони від Лісабона до Владивостока. Слід сказати, що Україна в цьому контексті теж вписувалася й розглядалася як дуже важлива ланка цієї зони. Рука Путіна, простягнута Заходу, щоб починати працювати над цим проектом, — повисла в повітрі, її ніхто не потиснув. Проект Східного партнерства й підписання окремими країнами угоди про зону вільної торгівлі свідчить про те, що поки ні про яку єдину зону мови бути не може, і ЄС, враховуючи свої власні труднощі й плани, запрошує окремі держави для цієї зони. А те, що стосується вигідних пропозицій для України, — поки угода не підписана, хоча залишилося небагато часу — російське керівництво може пропонувати всілякі проекти з урахуванням того, що угода теоретично може бути й не підписана.

Останнім часом Захід починає посилювати позиції в питанні Юлії Тимошенко, й на це слід звертати особливу увагу. Західні партнери дуже непрості в своїх вимогах й ставленні до «молодших» партнерів. Зараз йдеться вже не просто про те, щоб випустити Юлію Тимошенко за кордон на лікування, а про часткове помилування. Таким чином, триває боротьба за те, щоб до 2015 року дуже активно включити Тимошенко в політичне життя. Яким чином бачить це для себе Віктор Янукович? Передбачалося спочатку, що це буде лікування в клініці «Шаріте», а тепер йдеться про помилування. Тому певні труднощі й зазори існують, і відповідь на питання, чи буде підписано цю угоду, стане відомою лише в день проведення саміту. А за цей час усі вигідні пропозиції (що походять від Росії. — Ред.) залишатимуться як можливе вікно.

КОМЕНТАРI

«ЄВРОПА ДОПОМОЖЕ НАМ ВІДСТОЯТИ СВОЇ ПРАВА»

Володимир ЛАНОВИЙ,  колишній міністр економіки  України:

— Від Росії можна чекати будь-яких нелогічних кроків. Оскільки ж світова спільнота (США та ЄС) дозволили нашій сусідці увійти в СОТ на засадах неприйнятних для інших країн (іноземним фінансовим компаніям не дозволили вільно утворювати свої представництва, не проведено демонополізацію торгівлі газом за кордоном), то тепер у неї взагалі розв’язані руки. Тому вона порушуватиме й інші зобов’язання. Зокрема РФ підписувала з Україною протокол про не застосування додаткових обмежень торгівлі. Але найвірогідніше Кремль його порушить, аби задовольнити свої  політичні амбіцій. Думаю,  якщо Україна підпише ЗВТ з  ЄС і Росія почне реалізовувати свій сценарій економічного тиску, то Європа допоможе відстояти нам свої права: будуть зустрічні кроки і консолідовані заяви  з її боку.

Аналізуючи  поданий російською стороною фактаж, стає очевидно: наразі відсутня причина для застосування економічних санкцій з боку Російської Федерації чи  Митного союзу загалом. Чому? У договорі про ЗВТ із СНД сказано про незмінність умов перетину кордону між країнами — учасницями цієї зони. А жодних змін при перетині кордонну (тарифи, технічні вимоги тощо) Росії, Білорусі, Казахстану та України не виникає! Отже, причин для торгових обмежень з  боку МС — немає.  Все що відбувається — це неадекватна реакція Росії.  Учасники зони  вільної торгівлі з СНД  поза цією зоною вільні встановлювати двосторонні чи інші відносини,  які регулюють  торгівлю чи інші міжнародні  стосунки.  Якщо  Україна приєднається до ЗВТ з ЄС, то  митні ставки зміняться лише на кордоні єврозоною.  Але аж ніяк  не  з  країнами —  учасницями  СНД. Тож  приєднання України до  ЗВТ  з  ЄС — це  лише пуста підстава для російської сторони,  аби  використовувати її для різних політичних маніпуляцій. Хай контролюють мита на своєму кордоні,  а до чого  український кордон  і наша зовнішня діяльність?  Нинішня позиція Росії  свідчить про те, що  вона розглядає  Україну в рамках  ЗВТ  з СНД у даному випадку вже наче ми є  учасниками Митного союзу. Якби  це було так, то тоді дійсно, виникав би спільний зовнішній митний кордон  і ні один  з  учасників Союзу самостійно не міг би в односторонньому порядку міняти мита. Але участь  у зоні вільної торгівлі з  СНД та  входження в Митний союз — це різні речі. І не  слід плутати  їхні наслідки для зовнішньої діяльності  країни. 

Як діяти? У нас єдиний шлях — апелювати до  СОТ і чекати на політичний вплив ЄС. Інших правових  інструментів зараз немає. Прецедент  уже ми бачили: як тільки Росія почала тиснути на митному кордоні з  Україною, то Євросоюз заявив про неприпустимість таких дій. Якщо ми  будемо учасником ЗВТ з ЄС, то можемо розраховувати  і на більш жорстку  реакцію Європи  у разі виникнення нового торгового тиску з  боку Росії.

«ІДЕ БОРОТЬБА ДВОХ ХАРАКТЕРІВ...»

Володимир ГОРБАЧ, політичний аналітик Інституту Євро-Атлантичного співробітництва:

— На мою думку, можна констатувати пройдення точки неповернення в міжособистісних відносинах президента Росії й України. Далі не буде не лише дружніх стосунків, а й компромісів. Іде боротьба двох характерів, і жоден із них не хоче поступатися іншому. Враховуючи достатньо великі, але не співмірні за розмірами, суб’єкти, якими керують ці характери, можна говорити про посилення тиску на Україну. Саме зараз відносини переходять у фазу пресингу. Росіяни пресингують українського Президента, а той іде на певні втрати й збитки, але з принципу не піддається. Це пояснюється тим, що будь-які поступки з власного боку Президент би сприймав як особисту поразку.

Щодо різних важелів, на які тиснуть росіяни: плата за газ, облаштування кордону тощо, — це тиск на Януковича з натяком на те, що він серйозно залежить у електоральному плані від російського керівництва, оскільки спирається на проросійського виборця. Тож це вже питання не відносин між президентами, а електорального виживання Януковича в наступному президентському виборчому циклі. Для того, щоб створити рівновагу, останній шукає нових союзників. Тому йому потрібна Асоціація з Європейським Союзом. Немає такої політичної ціни, яку б він не міг сплатити в обмін на це. Об’єктивно він не те що змушений випустити Юлію Тимошенко, а сам у цьому зацікавлений.  

 «ЖОДНИХ ПІДСТАВ ЗАПРОВАДЖУВАТИ МИТНІ ОБМЕЖЕННЯ З БОКУ РОСІЇ  ЩОДО УКРАЇНИ СЬОГОДНІ НЕМАЄ»

Віктор СУСЛОВ, уповноважений представник уряду України в Євразійській економічній комісії, екс-міністр економіки:

— Є Угода про ЗВТ з СНД. Україна її підписала, ратифікувала і більше року є її учасником. Там є ст. 18 і  додаток №6  до угоди. У цьому доповненні №6 говориться, що якщо участь однієї з країн угоди в аналогічних ЗВТ веде до зростання імпорту з такої країни в обсягах, які завдають збитків або загрожують завдати збитків промисловості, то держави-учасники залишають за собою право запроваджувати мита на імпорт відповідних товарів з цієї країни. Цим положенням може користуватися і Україна. 24 жовтня 2013 року в Мінську Вища Євразійська рада ухвалила вищезазначене рішення про заходи, передбачені положенням №6 до Угоди про ЗВТ з СНД. Але в цьому документі Україна взагалі не згадується. Можна передбачити, що за певних умов викладена там інформація може торкнутися  України. Однак не слід забувати, що ми маємо таке саме право користуватися Угодою про ЗВТ з СНД і положенням № 6 (щодо запровадження мит відносно товарів, які йдуть з інших країн), як й інші її учасники. Ми можемо переводити їх з режиму вільної торгівлі в режим найбільш сприятливих умов...

 Що стосується російської позиції, то її вже давно озвучив  Володимир Путін. Росія побоюється потоку товарів неукраїнського  походження з ЄС після підписання Угоди про ЗВТ з Євросоюзом.   Якщо  це станеться, то вона й інші учасники МС можуть  скористатися правом вживати захисні заходи — відмовитися від режиму нульових мит і перевести торгівлю з такою країною в режим найбільшого сприяння відповідно до Угоди ЗВТ. Що не означає нічого страшного: встановлення ставок у розмірі 5%. Це не заборонне мито, але бажано  не допустити такої ситуації. Сьогодні жодних передумов для потоку товарів на територію Росії з  України немає. Головна проблема — не український експорт, а його скорочення.  Якщо порівнювати 1 півріччя 2013 року з аналогічним періодом  минулого року, то обсяг товарообігу з Митним союзом  впав більш як на 20%. Тому спостерігається зворотна передумова: немає потоку товарів, є зменшення обсягів торгівлі. Тому жодних причин і підстав запроваджувати митні обмеження з боку Росії щодо України сьогодні немає. І, швидше за все, їх не буде. Треба також врахувати ще одну деталь: ніхто не скасовує наявність української або російської митниці. Щоб користуватися режимом вільної торгівлі, треба пред’являти сертифікат  походження товару.  Без цього документу товар, який було вироблено  в ЄС, не можна безмитно завозити на територію Росії.

Наталя БІЛОУСОВА, Анна Черевко,  «День»