Шанси Тимошенко...

Із самого початку питання Юлії Тимошенко розглядалося в площині — чи є за що судити. Частина українського суспільства, опозиція, європейські політики розглядали кримінальну справу над колишнім прем’єром як «політично вмотивовану». Для іншої ж частини суспільства та влади справа Тимошенко — справедливе покарання за злочини. Дискусія ця, по-суті, триває й досі. І можливо, вона не мала б такої ваги, якби «вибіркове правосуддя» не йшло в пакеті умов щодо підписання угоди про Асоціацію та зони вільної торгівлі між Україною та Євросоюзом. Навіть більше, справа Тимошенко перетворилася на головну проблему в євроінтеграції України. «Якби звільнили прем’єра Юлію Тимошенко, то я б сказала: напевне так (Угоду про асоціацію підпишуть. — Авт.). Якщо ні, то залишиться знак питання», — заявила заступник міністра закордонних справ Польщі Катажина Пелчинська-Наленч в інтерв’ю Gazeta Wyborcza.

Які механізми вирішення «проблеми Тимошенко»?

Звісно, перспектива підписання Угоди не має залежати від однієї справи. Про це, до речі, веде мову і Юлія Тимошенко в останньому своєму листі. Яке опубліковане на сайті «Батьківщини». «Не хочу, аби європейське майбутнє моєї країни постраждало з будь-якої причини, тим більше — через мою долю», — йдеться в листі. А найголовніше, екс-прем’єр погодилася на лікування в Німеччині, про яке давно говорили як про один з можливих варіантів виходу з ситуації. «Пет Кокс та Олександр Кваснєвський передали мені пропозицію стосовно виїзду в Німеччину на лікування. Я публічно приймаю цю пропозицію», — пише Тимошенко.

Варто підкреслити, що оприлюднив цю новину захисник Тимошенко Сергій Власенко. За його ж словами, Кокс і Кваснєвський подали Президенту Віктору Януковичу клопотання на помилування екс-прем’єра. «До 15 жовтня їм потрібен результат, тому вони йдуть ва-банк і намагаються таким чином прискорити розв’язання проблеми... Про остаточне вирішення було б ще зарано говорити», — коментує український експерт Олександр Сушко.

«Якщо буде від неї (Тимошенко. — Авт.) лист до Президента з проханням про помилування, це дасть підстави Президенту України внести до Верховної Ради пропозицію, щоб якось врегулювати це законодавчо, — зазначила у коментарі «Радіо Свобода» народний депутат Ганна Герман. — Так само, як Луценко був уласкавлений, Президент проявив милосердя до нього, це станеться колись і з Тимошенко. Але це не може бути результатом якихось погроз, шантажу, тиску на Президента, якихось умов для Президента, ні. Це має бути акт доброї волі тоді, коли на це прийде час».

Звісно, в Україні є кола, які за останній час показали, що вони зацікавлені у програші нинішньої влади на чолі з Віктором Януковичем. Ведеться гра на два фронти: з одного — оприлюднюється інформація від Кокса — Кваснєвського про помилування, але роблять це не вони, і залучається українська опозиція, яка також наполягає на помилуванні; з іншого боку — використовується фактор Росії, яка відкрито витупає проти підписання Угоди між Україною та ЄС, залучаючи «п’яті колони» в самій Україні. Тут пригадується ініціатива Компартії України та «Українського вибору» щодо референдуму по Митному союзу. А остання масова реклама від «Українського вибору» в київському метрополітені сповіщає: у центрі плаката зображений застережливий знак про небезпеку, вгорі напис «Асоціація з ЄС», внизу — «Український вибір Попереджає».

Але є один нюанс, на який мало хто звертає увагу. Якщо раніше європейські політики та опозиція в Україні говорила про вирішення питання «вибіркового правосуддя», то сьогодні вони конкретно ведуть мову про помилування. Тобто, якщо раніше мова йшла про політично вмотивоване рішення по відношенню до Тимошенко, невизнання рішення українських судів, то зараз говориться про помилування, а це означає фактичне визнання провини екс-прем’єра. У такому разі, навіть якщо припустити, що Тимошенко таки помилують, постане питання її реабілітації — в Німеччині чи в іншому місці. Отже, в політиці Тимошенко чи той же Юрій Луценко в такому разі ще можуть залишитися, але політичної перспективи вони не матимуть. Це добре для тих, хто не бачить політичного майбутнього для Тимошенко. До речі, які кроки, окрім помилування, запропонувала опозиція? Поки що все схоже на те, що всі сторони ведуть красиву гру, у якій вирішення питання Тимошенко займає далеко не перше місце.

І ще одна дуже симптоматична заява. «Мені здається, що очікувати точного звільнення Юлії Тимошенко до підписання цього договору (Угоди про асоціацію з ЄС) не варто», — заявив Надзвичайний і Повноважний Посол Австрії в Україні Вольф Дитріх Хайм журналістам у Харкові у вівторок.

КОМЕНТАРI

«ПІСЛЯ ЛІКУВАННЯ В НІМЕЧЧИНІ ЮЛІЯ ВОЛОДИМИРІВНА ПОВЕРНЕТЬСЯ ДО УКРАЇНИ»

Павло ПЕТРЕНКО, народний депутат, фракція «Батьківщина»:

— Уся влада — в руках однієї особи, прізвище якої Янукович. Ми розуміємо, що судові органи ухвалюють рішення тільки за політичною вказівкою Банкової, тож саме він дав старт ув’язненню Юлії Тимошенко. Зараз завдяки місії Кокса — Кваснєвського, зверненням лідерів думок, авторитетів, представників Церков у Президента є можливість вийти з цієї патової ситуації й забезпечити підписання Угоди у Вільнюсі. Насправді це питання може бути вирішено дуже швидко, навіть без підготовки відповідних розпоряджень такими помічниками Президента, як Портнов. Жодних інших правових підстав, крім указу про помилування, який дозволить Юлії Тимошенко виїхати на лікування, непотрібно.

Варто зазначити, що, згідно з нормами про порядок помилування, помилування можливе за ініціативи самої особи, інших осіб або відповідної комісії при президентові, й жодним чином не пов’язано з фактом визнання вини.

Що ж до формату подальшої діяльності партії, потрібно дочекатися звільнення та лікування Тимошенко, якого вона зараз дуже потребує, а вже потім вирішувати це питання. Скажу лишень, що вона у своїй публічній заяві чітко зазначила, що не планує виїжджати за кордон, тож після лікування Тимошенко повернеться до України.

«ДЛЯ ОПОЗИЦІЇ ВИРІШЕННЯ «ПИТАННЯ ТИМОШЕНКО» СТАНЕ ПОЧАТКОМ ВЕЛИКИХ ПРОБЛЕМ»

Володимир ОЛІЙНИК, народний депутат, фракція Партії регіонів:

— Передусім Президент зацікавлений у вирішенні цієї проблеми — це очевидно. Адже критикують його і Європа, й опозиція. Нагадаю, що ми вже бачили конкретні дії Президента, зокрема по Луценку. Але по Тимошенко ситуація є набагато складнішою. Наприклад, ми уже в якійсь мірі порушили указ щодо подання на помилування. У випадку Луценка клопотання надавала Уповноважена з прав людини, у випадку Тимошенко — два громадяни-іноземці. Сьогодні, переконаний, треба діяти чітко із законом. Я не знаю, яке рішення прийме Президент, але як юрист хочу, щоб воно було не політичним, а правовим. Адже якщо воно буде прийняте в правовому полі, згідно з нормами чинного законодавства, то надалі ніхто вже не зможе пред’явити ніяких претензій до Президента щодо його правового підгрунтя. Якщо ж рішення буде політичним, то опісля можна буде дорікнути, чому, приміром, до кого-небудь іншого подібна норма не може бути використана тощо.

Тому перше питання зараз полягає в тому, що необхідно знайти компроміс. Якщо Європа рухається нам назустріч, і навіть два поважні політики підписали таке клопотання, то треба зауважити, що український Президент і українська влада рухаються в тому ж напрямі. Якщо по Луценку таки вдалося знайти компроміс, то Юлія Тимошенко, на мій погляд, не робить абсолютно нічого для того, щоб її питання було вирішене якнайшвидше. Наприклад, вона тільки нещодавно зробила заяву, що не має нічого проти свого ймовірного лікування за кордоном. Хоча, гадаю, вона повинна була зробити дещо іншу, набагато правильнішу заяву — що вона бажає лікуватися. Адже формулювання «я не проти» означає, що її мало не «випихують» з України. А отже, по-перше, Тимошенко тільки недавно включилася в цей процес. Далі — якщо по Луценку були юридичні підстави для помилування, бо половину свого терміну він відбув по вимозі закону, й до того ж проти нього не було порушено інших кримінальних справ, то Президент мав право застосувати такий акт гуманної дії, як помилування.

Якщо взяти Тимошенко, то зараз логіка її дій має полягати в тому: якщо прокуратура теоретично може припинити розгляд її справи без її безпосередньої участі, то суд цього зробити не може. Юлія Володимирівна має врешті з’явитися в судовій залі й не говорити, що вона начебто іде, а її начебто не пускають. Я, наприклад, уже не вірю в ці байки. Мабуть, люди — теж. Гадаю, вона не хоче йти в суд, бо там необхідно буде дати пояснення, щоб суд прийняв якісь процесуальні дії й, можливо, закрив проти неї справу. Однак тільки за такого розвитку ситуації будуть розв’язані руки в Президента, й він матиме компетенцію прийняти необхідне рішення.

Тобто я веду до того, що рішення в справі Тимошенко є непростим, але ми його обов’язково знайдемо. Хай дехто й каже, що його необхідно прийняти до саміту у Вільнюсі, але, зауважу, що рішення слід прийняти у правовій площині, а можливе підписання Угоди — це не крапка, а швидше, три крапки, після яких розпочнеться процес ще більш клопіткої роботи. Тому питання Тимошенко буде вирішено, а в тому, що воно не вирішилося швидко, — абсолютно її вина, бо, наприклад, повернути бодай частину боргу до бюджету України вона цілком могла. Юлія Тимошенко далеко не бідна людина, тож давайте пожаліємо простих громадян. Натомість ми весь час жаліємо політика, яка вчинила проти України тяжкий злочин, і повинна понести за це покарання.

Що ж до сценарію можливого розвитку подій після ймовірного повернення Тимошенко після лікування в Німеччині, то їх я навіть не хочу прогнозувати з тієї причині, що це буде залежати виключно від Тимошенко та її волі — брати чи не брати участь у політичному житті країни. Проте зараз у мене склалося таке враження, що опозиція так просить відпустити Юлію Володимирівну, особливо окремі лідери, що коли її таки відпустять, вони запитуватимуть, а чому ж ми її відпустили? Зараз, коли вона перебуває за гратами, опозиція відчуває себе доволі комфортно, продовжуючи свою вічну боротьбу за її звільнення, при цьому не бажаючи досягнути кінцевого результату. І це вигідний прапор, бо в опозиції сьогодні немає іншого. Сьогодні люди вже в усьому розібралися й зрозуміли, що євроінтеграційний прапор тепер — в руках влади. І Президент, на мій погляд, є визнаним лідером цього руху.

Для опозиції вирішення «питання Тимошенко» стане початком великих проблем. У той же час для влади воно, можливо, стане розв’язанням лише однієї. Тому опозиція його вирішувати точно не буде.

«ЗАРАЗ ІДЕ ГРА «НЕРВІВ» МІЖ ЄВРОСОЮЗОМ І ПРЕЗИДЕНТОМ УКРАЇНИ»

Анджей ШЕПТИЦЬКИЙ, аналітик Інституту міжнародних відносин Варшавського університету:

— Польща більше зацікавлена в самому ефекті — звільненні Тимошенко, ніж у механізмах, за яких це буде зроблено. У Польщі, як і в Україні, говорять про її звільнення на лікування. Такий сценарій, здається, може бути компромісом між українською владою, Європейським Союзом і Юлією Тимошенко.

Зараз іде гра між Євросоюзом і Президентом України. Якщо Янукович згодиться відпустити Тимошенко, це може бути представлено як перемога ЄС і, в якомусь сенсі, програш Януковича. Якщо він цього не допустить, а ЄС погодиться підписати (Угоду про асоціацію. — Ред.), то це буде сприйнято, що програв ЄС... Якщо є можливість лікування Тимошенко в Польщі чи Німеччині, то є можливість усе це організувати. Однак, на мій погляд, великих шансів на звільнення Тимошенко немає, але цього не можна виключати. Як з однієї, так і з іншої сторони існує зацікавленість у підписанні Угоди про асоціацію. Але звільнення Тимошенко — зараз найголовніша справа на шляху до Угоди.

Європейці досі визнають невелику ефективність політики щодо справи Тимошенко. Вони також підтверджують і зацікавленість у співпраці з Україною. Справа Тимошенко тягнеться понад два роки. За цей час ЄС декілька разів висловлював свою негативну оцінку цією ситуацією. Великих ефектів це не принесло, а, як ми знаємо, політика — це мистецтво можливого. Якщо ми щось не можемо зробити на політичному рівні, то намагаємося на іншому. Звільнення Тимошенко — зараз найважливіше для європейців, адже це дозволить їм підписати Угоду про асоціацію без негативних політичних ефектів. Вони намагаються, щоб Тимошенко звільнили на будь-яких умовах, принаймні так я розумію слова президента Німеччини.

«ПОВ’ЯЗУВАТИ ДОЛЮ ЦІЛОЇ ДЕРЖАВИ ДО ЗВІЛЬНЕННЯ ОДНІЄЇ ЛЮДИНИ — ВЕЛИКА ПОМИЛКА»

Барбара ЕРТЕЛЬ, журналіст німецького видання Die Tageszeitung:

— Мені здається, що помилування Тимошенко — найбільш імовірний варіант розвитку подій. Це не означає, що вона невинна, але й надалі залишатися в тюрмі вона не може. Янукович знає — якщо ЄС хоче підписати з Україною Угоду в листопаді, то, безумовно, це питання має бути вирішене. На мою думку, першим кроком буде помилування, а другим — виправдання. Ходять чутки, що це має відбутися до наступного тижня. Є й конкретна дата — 17 жовтня. Не йдеться про те, винна вона чи ні, а про звільнення. Якщо Янукович помилує Тимошенко, тоді можна говорити про те, що він діє людяно. Це допоможе йому не втратити обличчя, й це — головне. Її посадили через політичні причини, а помилувати її можна й через стан здоров’я, й через інші причини. Важко сказати, чи буде підписано Угоду про асоціацію у разі, якщо Тимошенко не відпустять. Відіграють роль різні фактори. Але українська сторона схиляється до підписання Угоди, й усі знають, що звільнення Тимошенко — чітка умова. Ще й тиск з боку Росії... Очевидним є те, що без виконання вимог Угоду важко буде підписати. Хоча мені здається, що обидві сторони вже давно про все домовились. Але, якщо говорити про курс розвитку України та вибір між Сходом та Заходом, прив’язувати долю цілої держави до звільнення однієї людини — велика помилка.

«ЯКЩО УГОДУ НЕ БУДЕ ПІДПИСАНО — ЦЕ ЗДАЧА УКРАЇНИ ПУТІНУ»

Геннадій ДРУЗЕНКО, правник, публіцист:

— У ситуації з Тимошенко чітко прослідковуються дві альтернативні логіки, які іноді різні, а іноді стають у пряму суперечку, — це політична логіка і правова логіка. Політичну логіку можна зрозуміти. Оскільки справа Тимошенко на слуху не тільки в Україні, а й у Європі, відповідно, політичні фігури, які залежать від рейтингу, мають дати відповідь своїм виборцям, що вони зробили, щоб Юлія Володимирівна опинилася на свободі. Причому далі можливі варіанти — помилувана, відпущена на лікування, врешті-решт, фантастичний варіант — всі вироки скасовані й вона виправдана. Саме через таку залежність від популярності, публічності справи Тимошенко європейські політики й тиснуть на Віктора Януковича. І якщо в грудні 2012 року була позиція Ради міністрів закордонних справ ЄС, де чітко сформульовані умови підписання Угоди про асоціацію (у висновках по Україні прізвище Тимошенко не звучало, було сказано про те, щоб досягнути відчутного прогресу в подоланні такого феномену, як «вибіркове правосуддя»), то сьогодні ми бачимо, що європейські політики сконцентрувалися на прізвищі Тимошенко, а «вибіркове правосуддя» як системна вада відійшла на другий план.

Як розв’язати це питання? Політично — це просто. Янукович видає указ про помилування Тимошенко, що на сьогодні виглядає найбільш реалістично через те, що обмаль часу. Далі Юлія Володимирівна виїжджає на лікування в Німеччину. І це вже політичні домовленості, оскільки після помилування не можна змусити її кудись виїхати. Тут правових механізмів не існує. Але у такому підході є велика загроза з точки зору верховенства права, оскільки попри емоційну залежність від виборців, від співчуття до Тимошенко європейські політики весь час декларують, що ЄС — це спільнота, яка ґрунтується на цінностях, одна з яких є принцип верховенства права. Відповідно до цього принципу, закон мають застосовувати однаково до всіх, незалежно від того, ти колишній двірник чи прем’єр-міністр. І тут ми стикаємося з серйозною проблемою. Тому що те, що пропонують українські опозиційні політики, та й частина європейських, по-суті є відповіддю «вибіркового милосердя» на «вибіркове правосуддя».

Замість того, щоб почати боротися проти системної проблеми в Україні, яка зачепила сьогодні не тільки Юлію Володимирівну, а й сотні тисячі наших співгромадян, в даному разі концентрується увага на долі однієї людини. Якщо буде вчинений такий крок — просте помилування Тимошенко, — ЄС скаже: «Добре, ви виконали всі вимоги — ми підписуємо Угоду про асоціацію». Виходить, що замість просування до правової держави, коли кожна людина, незалежно від того — клопоче про неї Кокс і Квасневський (про нас з вами, коли що станеться, напевно, не клопотатиме), може очікувати на справедливий і неупереджений суд, верховенство закону, хтось із прокурорів чи політиків подзвонить і попросить вирішити проблему. Таким чином, «вибіркове милосердя» щодо Тимошенко фактично шкодить зміні самої хибної системи «вибіркового правосуддя». Тобто, по-суті, залишиться та сама неправова парадигма — хочу саджаю (на цьому наголошують українські опозиціонери і європейці, маючи на увазі Януковича), хочу відпускаю. Діє не закон, а дискреція певного можновладця — зокрема щодо Юлії Володимирівни — найвищої посадової особи в країні. І це є той парадокс ситуації, в який себе загнали українські та частково європейські політики.

В юридичній площині справа набагато складніша, оскільки такий розчерк пера замість кроку назустріч верховенству права і сталим правилам гри, однаковим для всіх, знову ж таки вводять дуже вибіркові рішення, які залежать від волі конкретно однієї особи.

— Який вихід із ситуації ви вбачаєте?

— Мені сподобалася пропозиція, яку висловив один із польських парламентарів. Він запропонував внести зміни до законодавства, які дозволяють особам, що потребують серйозного лікування, робити так звані канікули під час відбування покарання. Причому незалежно від того, виїжджають вони за кордон чи ні, оскільки зрозуміло, що в межах пенітенціарної системи певні види важких хвороб просто не можливо адекватно лікувати. Цей підхід був би набагато перспективнішим, оскільки не ставив би Юлію Володимирівну в особливе становище. Він би відповідав логіці верховенства права, у відданості якому присягаються як європейці, так і українці. Адже підписання Угоди про асоціацію у перших статтях говорить не про зону вільної торгівлі, а про те, що ця асоціація ґрунтується на спільних принципах — однакових для України та ЄС. Думаю, що внесення таких змін до законодавства могло би бути виходом, який би дозволив і розв’язати проблему, з одного боку, і зберегти цей не вибірковий, не індивідуальний підхід, до якого ми всі врешті-решт прагнемо.

— Як ви прокоментуєте вимогу європейців і української опозиції ліквідувати «вибіркове правосуддя» через помилування?

— На жаль, позиція захисту Тимошенко дуже емоційна й непослідовна. Якщо ти не визнаєш, що ти засуджений, не визнаєш легітимність судів, то не можна просити про помилування. Фактично про помилування може просити тільки той, хто визнає свій статус засудженого. Ба більше, коли захист Юлії Тимошенко подавав заяви до Європейського суду з прав людини, вони де-факто визнавали певний юридичний факт. І тут — риторика, що судів нема, що це — замовне рішення, яке не має правової сили; де-факто суперечить оскарженню цього рішення в європейських інстанціях і самому факту подання клопотання про помилування. Тут опозиція і захист Тимошенко, та й вона сама, трохи переграли самі себе. Логіка, якою вона керувалася, фактично мала б бути логікою, яку свого часу використовував Нельсон Мандела. Він сидів дуже довго — 27 років, але ніколи не визнавав себе легітимно засудженим. Коли він вийшов, змінився режим, система управління, впав апартеїд. Він ніколи не просив про помилування, хоча йому це пропонували. Юлія Володимирівна юридично має статус засудженої, і тут був простий вибір — або його не визнавати й фактично апелювати не до юридичних механізмів, а до політичних — тиску ззовні й зсередини, врешті-решт закликати людей взяти й звільнити її штурмом. Або ж, якщо вона вдається до юридичних механізмів, то де-факто визначає, що вона, з формальної точки зору, є засудженою й особою, яка відбуває покарання.

— Якщо Тимошенко не відпустять, які перспективи підписати Угоду?

— Я щодо цього дуже оптимістичний. У ЄС невеликий простір для маневру. Давайте подивимося на справу Тимошенко в глобальнішій перспективі: які в ЄС наслідки політики сусідства за останні, скажімо, п’ять років? Повне фіаско в Середземномор’ї, на східному «фронті» — з Білоруссю жодного поступу. Із Молдовою, яка пережила кризу, говорити про подолання корупції, економічне зростання не доводиться. У Грузії маємо такі ж самі вибіркові переслідування колишньої влади, які, гадаю, посиляться після відходу Саакашвілі. Вірменія сказала, що більше не йде до ЄС. Тобто, якщо ЄС не підписує Угоду з Україною, виходить, що, попри величезну економічну потугу, в площині політики ЄС абсолютно не ефективний. До того ж політики не деінде в Китаї, а в політиці на своїх кордонах. Саме це міркування європейських політиків має змусити їх витиснути все можливе з українців, але я не вбачаю таких геополітичних виправдань, якщо вони упустять Україну. Всі розуміють, якщо Угоду не буде підписано, — це фактично здача України Путіну. Тут ЄС просто має розписатися у своєму безсиллі проводити будь-що ефективно.

— Фактор Росії. Як він може вплинути?

— Позиція Росії зрозуміла. По-перше, всі відчули, що вона втрачає вплив на територіях у країнах, які, як вони абсолютно щиро вірять, є їхньою легітимною зоною впливу. Причому Україна є ключовою країною. Навіть Радянський Союз можна уявити без будь-чого, але не без України. Відповідно, в Росії вихід України із зони її впливу викликає істерію. Сьогодні ми бачимо, що Росія поки що поводиться як слон у посудній лавці. Тобто всі дії, починаючи з так званої торговельної війни, зупинці українських товарів на кордоні мали зворотній ефект. Вони мобілізували українське суспільство, еліту, зокрема олігархів, щоб дотиснути підписання Угоди про асоціацію, диверсифікувати ризики й зменшити залежність від Росії.

Що мене непокоїть. Якщо в плані економічного тиску російські заходи мали радше зворотній ефект, то там, де Володимир Путін професіонал (традиційні спецоперації аж до відвертих диверсій), ми можемо зіткнутися із серйозною проблемою. Насамперед Севастополь, Крим, але не виключено, що й Південь України. Ці відверті заходи зі дестабілізації ситуації можуть викликати, щонайменше, дуже серйозні проблеми в безпековому плані, через слабку готовність українських спецслужб і силовиків відповідати на такі виклики. Ми пам’ятаємо, як кількох чеченських бандитів брало в Одесі ледве не все МВС разом із «Альфою». Це може бути набагато серйознішим, ніж торговельні війни. Урядові України треба мобілізувати ті рештки професіоналів, які ще залишилися в «органах», які вміють думати і запобігати, а не тільки «пресувати» політичних опонентів.

Підготували

Іван КАПСАМУН, Юлія ЛУЧИК, Анна ЧЕРЕВКО, Ігор САМОКИШ, Олеся ЯРЕМЧУК, «День»