Що краще — каналізація чи революція?

Либонь справді — що нам з «ними» робити? Дмитро розмірковує з приводу революції. Як на мене, революція — це дуже просто. І не для нас. Хоча право на повстання й записано в будь-якій поважаючій себе конституції (у нашій його сформульовано навпаки — як право народу... захищати своїх бюрократів), «повстання» (пригадаємо хоча б американську революцію) вважається цілком раціональною дією: «ці» довели всіх до ручки, самі йти не хочуть, ми їх зараз скинемо і далі заживемо. Усе це добре там, де держава — дитина своїх громадян. У нас — навпаки — ми — діти цієї держави. Відповідно, є і дві моделі «повстання». У першому випадку — відшльопати дитину, яка провинилася, у другому — влаштувати антибатьківський бунт. Підозрюю, що найнебезпечніші у світі істоти — підлітки — не здатні до «мінімальних втрат» у таких випадках. Отже, каналізація після революції не працюватиме. Сто відсотків. І нехай шмаркаті західні інтелектуали міркують про «відчуження» й іншу нісенітницю — вони не знають їхню справжню ціну. Наш єдиний вихід — дорослішання, яке передусім означає відповідальність. Пам’ятаю колись у дитинстві в період захоплення Жюлем Верном до моїх рук потрапив його непопулярний роман про те, як відомий анархіст зазнав корабельної катастрофи разом з іншими трудящими, й уся компанія опинилась, як і заведено, на безлюдному острові. Позаяк анархіст був серед усієї цієї публіки найкрутішим, йому довелося робити роботу, яку він просто ненавидів — організовувати спільне життя потерпілих (інакше кажучи, державу).

Наш вибір не в тому, щоб терпіти чи не терпіти ЦЮ державу, а в тому, щоб будувати свою. І вибір цей, на жаль, далеко не естетичний, до бридкого вульгарний і безпросвітно буржуазний.

№246 22.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»