Що насправді виявили офшори?

Світ продовжує обговорювати глобальний викид інформації щодо офшорів, який торкнувся десятків відомих на весь світ людей — головним чином політиків. Журналісти, натомість, обіцяють нові порції розслідування і сенсації, які стосуватимуться, зокрема, Росії, України, Азербайджану...

Після першого етапу, коли прямим ударом зачепило Президента Петра Порошенка, Україна несе серйозні репутаційні втрати. І це на додаток того, що позитивний імідж постмайданної України нинішня влада псує катастрофічними темпами. Тим не менш, в США заявили, що попри публікацію «панамського архіву» й надалі підтримуватимуть Президента Порошенка та уряд України. У вчорашньому номері («Що повинен сказати Президент? I зробити», «День», №59 за 5 квітня 2016 р.) ми подали «трохи новітньої історії», а по суті, написали про причини того, чому українські політики потрапляють в скандали і розтринькують шанси для країни. Було дуже цікаво подивитися на реакцію українського політикуму, громадськості і журналістів на «панамські архіви», окрім обговорення самого скандалу і можливих наслідків.

Звичайно, основне протистояння розгорнулося між звинуваченнями на адресу Президента (в багатьох випадках справедливе) і його захисниками, зокрема і тих, що перебувають на зарплаті. Але чи були спроби більш глибинного аналізу із правильними запитаннями на перспективу? Були. Таких випадків небагато. До них повернемося трохи згодом, а поки про тих, хто використовує ситуацію.

На майданчику Віктора Пінчука «Свобода слова» (телеканал ICTV) в понеділок увечері критикували і захищали Порошенка одночасно (хоча кусали більше). Офшорний скандал Президент так і не зміг переконливо пояснити, бо брехні, напевно, накопичилося настільки багато, що вона вже просто веде свого раба. А Пінчук веде власну гру, зокрема, і через своїх людей — наприклад, так званих «Єврооптимістів», які знаходяться в різних парламентських фракціях, зокрема «БПП». Були вони і на цій передачі — Мустафа Найєм, який розповідав про розслідування проти Президента, перебуваючи у його ж фракції.

Насправді сьогодні Пінчук демонструє свої можливості і те, що багато що в нинішній політиці залежить саме від нього. Хоч Порошенко і призначив Кучму представником України в Мінську і членом Конституційного Суду, за потреби цей клан може піти й на «демонтаж» нинішнього Президента (запасні платформи вже готують). Можливо, через невиконання своїх обіцянок продати бізнес і проводити реформи в суспільстві і є бажання замінити Порошенка, але змінювати потрібно не тільки президентів, а й саму систему разом з її автором Кучмою. Свого часу Янукович так і не зрозумів, що головним чином усунула його від влади за допомогою Майдану саме ця родина.

Показовим є і те, що Національне антикорупційне бюро і Генпрокуратура України фактично відмовилися розслідувати наявну інформацію про офшори щодо Президента. Правда, після великого обурення вчора таки з’явилася інформація, що голова Державної фіскальної служби Роман Насіров дав доручення перевірити інформацію в пресі про те, що Порошенко заснував три офшорні компанії з управління активами, не вказавши відомостей про це в своїх майнових деклараціях. Це в той час, коли вже у десятках країнах світу ініційовані перевірки і розслідування з цього приводу. В Ісландії взагалі тисячі людей вийшли на акцію протесту через оприлюднені дані про прем’єр-міністра Сигмюндюра Гюннлейгссона, який мав незадекларовані інтереси в банках цієї країни.

А тепер про іншу реакцію. «Найстрашніше в цій ситуації, що, розгойдуючи човен, усі ці Лещенки, Гнапи, Найєми, всі ці «єврооптимісти», не розуміють, за рахунок чого сьогодні досі тримається країна, — пише у себе на «Фейсбуці» журналіст Юрій Романенко. — А країна сьогодні досі тримається на корупційно-олігархічному консенсусі. Якщо ми прибираємо олігархічний консенсус, то вся конструкція з гуркотом валиться. Альтернативою могла б бути суспільно-політична структура, яка б збалансовувала інтереси різних соціальних груп і змогла підхопити владу без витрат у разі руйнування старого режиму, в результаті його колапсу, або ж з мінімальними витратами».

Безумовно, кланово-олігархічної системи авторства Кучми з відповідним наповненням політиків потрібно позбуватися, однак, дійсно, виникає запитання: хто готовий прийти на заміну? Ще під час Євромайдану — 12 грудня 2013 р. головний редактор «дня» Лариса Івшина в своїй колонці «Про неочевидне...» писала: «Я часто казала тезу, яка видавалася для багатьох непопулярною: ми висимо над прірвою, зачепившись за гачок «Партія Регіонів», і якщо ми його радикально висмикнемо, то можемо дуже швидко полетіти вниз... І отримаємо, умовно кажучи, ситуацію, коли замість «поганого президента Януковича» напряму країною керуватиме Путін». Саме таку ситуацію ми сьогодні маємо на частині української території — в Криму і на Донбасі. Нещодавно про це написало і німецьке видання Bild. Також під час Євромайдану, а потім і перед самими парламентськими виборами «День» закликав тодішніх активістів об’єднатися і створити власну політичну силу (з цього приводу нами було проведено чотири круглі столи), щоб не розчинятися в старих проектах. Проте їм це так і не вдалося реалізувати — в більшості своїй вони стали частиною системи. Як наслідок, сьогодні ми спостерігаємо, що якість молодого середовища часто не відрізняється від старих практик в українському політикумі. Але не «все пропало», навіть якщо залишилися одиниці — їх потрібно підтримувати як альтернативу.

«ВИСОКОПОСАДОВЦІ МАЮТЬ КОЖНОЇ МИТІ ВІДЧУВАТИ «ПОДИХ СУСПІЛЬСТВА»

Михайло БАСАРАБ, політолог:

— По-перше, цей скандал серйозно вдарив по репутації Президента. Марно сподіватися, що українці не розуміють, що таке офшори і що ця тема швидко згасне. По-друге, йдеться про масштабне розслідування великого журналістського консорціуму, яке, вочевидь, здійснювалося за допомогою західних спецслужб. Журналісти вже анонсували оприлюднення нових фактів та обставин з іншими фігурантами. Не виключаю, що ми побачимо ще не один витік інформації щодо зловживань або оборудок Президента через офшорні компанії. Тож цей серіал триватиме, і від цього страждатиме репутація глави держави.

Звичайно, цей виток інформації битиме по репутації України у світі, і це може мати негативні наслідки для нашої держави. Так, 6 квітня відбудеться референдум у Нідерландах, рішення якого хоч і не вплине на рішення ЄС щодо асоціації з Україною, однак негативний результат може сигналізувати нам про налаштованість європейців щодо перспектив нашого членства в ЄС. Також Україна чекає на чергові транші від міжнародних фінансових партнерів, донорів та інвесторів, тому подібні скандали можуть погіршити інвестиційну привабливість нашої держави. А в липні Євросоюз ухвалюватиме рішення про продовження санкцій проти РФ, а серед європейських політиків ще до офшорного скандалу існувало потужне лобі за скасування цих санкцій. Цей скандал буде додатковим козирем в руках українських недоброзичливців у Європі.

Безумовно, не слід спрощувати картинку і говорити, що звинувачення в бік Порошенка автоматично є закидом до української держави. Якщо йдеться про відносини України з нашим найпотужнішим партнером — США, то Порошенко в цій співпраці лише тимчасовий персонаж. Тож стримана заява представників американського уряду щодо цього скандалу була очікуваною, і жодної сенсації в ній немає. Вона має заспокоїти українське суспільство, оскільки жодної обструкції України у спілкуванні із західними партнерами не буде.

Коли ж вести мову про імпічмент, про який заговорили через ці події, то відповідна процедура має певні прогалини — у нас немає відповідного закону щодо тимчасових слідчих комісій. Але в чинних нормативних актах більш ніж досить для ініціювання цього процесу. Та якщо говорити про його доцільність за нинішніх умов, то Україні не з руки розпочинати такі гучні процеси з дочасної відставки Президента і виборів. З огляду на всі загрози, будь-яка дестабілізація ситуації в державі гратиме на руку зовнішньому агресорові. Однак є дилема: з одного боку, зовсім не на часі позачергові вибори президента чи парламенту, так само як і масові протести, але ми не маємо права мовчати, оскільки суспільство, яке мовчить, породжує авторитаризм. Українські високопосадовці мають кожної миті відчувати «подих суспільства» та його готовність реагувати на нечесні бізнесові оборудки. Громадськість має знати про оборудки високопосадовців, навіть якщо в їхніх діях немає ознак кримінального злочину, оскільки йдеться про певні маніпуляції в межах українського та міжнародного права. Петро Порошенко — передусім Президент України, а не бізнесмен, тому, обійнявши свою посаду, він мав би повністю полишити своє бізнесове минуле. Однак українське суспільство чекає на це надто довго. Але якщо Президент поки не збирається пояснювати причини цього скандалу чи йти у відставку, єдиним можливим шляхом суспільного тиску є ініціювання публічного розслідування обставин цієї оборудки.

Загалом всі українські громадяни мають прагнути побудувати потужне громадянське суспільство, яке тиснутиме на владу і формуватиме запит на системні зміни у ній. Лідери громадянського суспільства, тиснучи на владу, можуть за результатами виборів потрапити до органів влади й отримати можливість виконувати відповідні повноваження від імені держави. Однак, слід пам’ятати, що громадянське суспільство не може замінити собою державу як інститут. Повинен існувати баланс між сильним громадянським суспільством та сильною державою. Сьогодні, на жаль, вона тримається на олігархічному консенсусі. Демонтувати його може лише сильна держава, яка розпочне масштабну антикорупційну реформу. Доки цього не сталося, раптове руйнування нинішнього політичного балансу в умовах вакууму сильних державних інститутів є доволі ризикованим і для самої держави, і для суспільства. Представники громадянського суспільства тим часом можуть зміцнювати інституції громадянського суспільства, щоб якнайшвидше формувати альтернативу старим елітам і дедалі наполегливіше диктувати запит на системні зміни. У якийсь момент лідери громадянського суспільства можуть за результатами виборів сформувати у владі критично необхідне ядро для системного перезавантаження правлячого класу, який як одне з перших завдань демонтує консенсус олігархів і виведе інститут держави на роль головного центру ухвалення рішень та дотримання закону.